З фельдшером Національної гвардії України та сертифікованим інструктором-викладачем Олександром Корнійчуком на псевдо Байкер ми зустрілися на тренінгу Фізична та цифрова безпека журналістів під час війни. Там він проводив практичні заняття Stop the Bleed – з домедичної допомоги та зупинки кровотеч.
В інтерв’ю для Фактів ICTV Олександр Корнійчук пояснив, чому під час війни навички домедичної допомоги потрібні цивільним, що робити в перші хвилини надзвичайної ситуації та чому турнікет не завжди має бути першою відповіддю на кровотечу.
Чому цивільним потрібні навички першої допомоги
– Олександре, ми розмовляємо після тренінгу про домедичну допомогу та зупинку кровотеч для цивільних. Чим такі курси корисні для людей, які ніколи не мали такого досвіду? І чим вони відрізняються від курсів із тактичної медицини?
– Військові проходять курси з тактичної медицини. Це алгоритми дій військовослужбовця в зоні небезпеки. Але війна прийшла в наш дім, і для багатьох це сталося дуже швидко.
Моя війна почалася у 2014 році. Уже тоді я думав: що робитиме моя дитина, якщо, не дай Боже, щось станеться? Практика показує, що на війні багато ситуацій справді вирішуються військовими алгоритмами, яких навчили людину.
Але коли військовий приходить додому, він знімає спорядження, форму, індивідуальну аптечку. І стає звичайною цивільною людиною – у шортах, майці, шльопанцях. Він може піти з дитиною по морозиво або з дружиною на каву.
І якщо в цей момент стається надзвичайна ситуація, військовий алгоритм може не спрацювати. Бо під рукою може не бути перев’язувального пакету, турнікета чи іншого спорядження.
Надзвичайна ситуація – це не обов’язково приліт. Це може бути ДТП або інша подія на вулиці. І тоді перше питання дуже просте: чим я можу допомогти тут і зараз?
Що може зробити цивільна людина
Фото: OSCE projects in Ukraine / Проєкти ОБСЄ в Україні
– Ви кажете, що військові алгоритми не завжди можна напряму перенести в цивільне життя. Тоді що дає людині курс Stop the Bleed?
– Військовий у зоні бойових дій має спорядження, аптечку, перев’язувальні засоби. Його навчають діяти за конкретними алгоритмами. Але коли він виходить у місто як цивільна людина, у нього цього всього може не бути.
І це стосується не лише військових. Звичайна людина теж може опинитися поруч із пораненим після прильоту, ДТП або іншої надзвичайної ситуації. І тоді виникає просте питання: чим можна надати допомогу тут і зараз?
Коли військовий виходить на вулицю в цивільному одязі, він уже не носить із собою військову аптечку. Але знання в нього залишаються. І ці знання іноді можуть іти врозріз із тим, що дозволено робити цивільним людям під час надзвичайних ситуацій.
Є наказ Міністерства охорони здоров’я №441, який регламентує порядок надання допомоги. І є програма Stop the Bleed, розроблена Американською колегією хірургів. Те, що я даю на тренінгах, якраз пояснює, як діяти в таких ситуаціях і як реально можна врятувати життя – своє, своїх дітей або людей поруч.
Для мене важливо, щоб люди розуміли: ці дії працюють і не шкодять. І після цього до вас не буде питань, чому ви зробили саме так. Я намагаюся пояснювати це максимально чітко, щоб люди не просто повторили рухи, а розуміли, що роблять.
Програма Stop the Bleed проста. Її можна пояснювати навіть дітям. Ми живемо в країні, де війна постійно поруч, тому діти теж можуть опинитися в ситуації, коли треба допомогти дорослим. Такі випадки є – коли саме діти рятували життя людей.
Чому турнікет – не відповідь на кожну кровотечу
Фото: OSCE projects in Ukraine / Проєкти ОБСЄ в Україні
– У багатьох людей під час кровотечі перша думка – одразу накладати турнікет. Це правильний підхід?
– Турнікет в Україні потрібно мати. Але треба розуміти, що він може бути і другом, і ворогом.
Для чого ми його накладаємо? Щоб зупинити масивну кровотечу. Ми можемо бачити її візуально або не бачити самої рани, але бачити пляму крові на одязі чи на підлозі, можемо бачити пошкоджену кінцівку. У таких ситуаціях турнікет може врятувати життя.
Але не кожна кровотеча означає, що треба одразу накладати турнікет. Якщо ви бачите відкриту рану, і вона перекривається вашою долонею, можна робити прямий тиск на рану. У руці має бути щось, що допоможе зупинити кровотечу: перев’язувальний матеріал, марля або навіть складена тканина.
Прямий тиск на рану часто буває достатнім, щоб зупинити кровотечу. Особливо якщо йдеться про місце, де турнікет фізично неможливо накласти – наприклад, ділянку ключиці або пахову.
Проблема в тому, що люди часто панікують. Думають: у мене немає турнікета, я не знаю, що робити. Але курс Stop the Bleed якраз і пояснює, що робити в таких ситуаціях. Турнікет – важливий засіб, але не панацея.
Чи можна знімати турнікет
– Якщо людині наклали турнікет, вона може сама його зняти, коли їй дуже боляче?
– Людина часто саме так і робить. Бо їй болить не рана, а місце, де накладений турнікет. Ви ж пам’ятаєте, ми на тренінгу накладали турнікети, навіть ремінь пробували. Це справді боляче.
І тут важливо розуміти: якщо ми вже наклали турнікет, ми не маємо права його просто зняти. Саме тому треба розуміти, коли він справді потрібен.
Я бачив це на практиці. В Ісландії я був свідком ДТП: два автомобілі врізалися один в одного, одна машина лежала в кюветі, друга теж була пошкоджена. Жінку витягли з автомобіля. І тут окремо треба сказати: коли витягаєте людину з авто, потрібно розуміти, чи не травмуєте її додатково.
У мене з собою був маленький набір першої допомоги: турнікет і перев’язувальний пакет. У жінки була масивна кровотеча з ноги. Я розумів, що в Україні в такій ситуації міг би накладати турнікет. Але там, за європейськими правилами, я не мав права цього робити.
Тоді я згадав програму Stop the Bleed і зробив пов’язку, що тисне, з використанням перев’язувального пакету. Це дозволено і це працює.
Поліція приїхала приблизно за 20 хвилин, медична служба – за 25. Ми реально чекали. Якби жінка весь цей час втрачала кров, вона могла б померти.
Саме тому я даю цей алгоритм в Україні. Після моїх тренінгів люди вже не раз надавали допомогу, а потім дзвонили й казали: Байкере, це працює. Для мене це найважливіше підтвердження.
Чи треба змінювати підхід до турнікетів
– Ви сказали, що турнікет може бути і другом, і ворогом. Чи треба, на вашу думку, змінювати підхід до того, як цивільних навчають користуватися турнікетами?
– Протоколи накладання турнікетів, як показує наша війна, мають враховувати реальну ситуацію.
В Європі турнікет заборонений. Чому? Тому що бувають випадки компартмент-синдрому (небезпечного підвищення тиску всередині м’язового відсіку, через яке може порушуватися кровообіг і пошкоджуватися нерви та м’язи – прим. ред.), бувають ситуації, коли люди додатково травмують себе. Але в Україні, в умовах війни, турнікет потрібно мати. Він може врятувати життя.
Водночас треба розуміти, коли його накладати, а коли ні. Ми накладаємо турнікет для того, щоб зупинити масивну кровотечу. Якщо це не масивна кровотеча, якщо її можна зупинити прямим тиском на рану, не треба одразу хапатися за турнікет.
Я вважаю, що людям треба пояснювати не тільки сам алгоритм накладання, а й логіку: для чого ми це робимо, коли це справді потрібно і що робити, якщо турнікета немає. Бо якщо людина не розуміє, навіщо вона накладає турнікет, у стресі вона може або не зробити нічого, або зробити зайве.
Чому люди бояться допомагати
Фото: OSCE projects in Ukraine / Проєкти ОБСЄ в Україні
– Ви кажете, що в надзвичайній ситуації людині часто треба самій швидко ухвалити рішення: діяти чи чекати на медиків. Що найчастіше заважає допомогти?
– Є таке поняття, як ефект свідка. Коли ти думаєш, що хтось інший це зробить, а не ти. Або ти просто боїшся.
Була ситуація з хлопцем біля фунікулера в Києві. Він помер від крововтрати за кілька хвилин. Ми могли допомогти, але не допомогли.
Прим. ред.: йдеться про загибель підлітка на станції фунікулера в Києві у 2024 році. За даними слідства та словами очевидців, після виходу з вагона на верхній станції чоловік штовхнув хлопця. Підліток упав, розбив собою скло й зазнав смертельного поранення шиї.
Я знаю цю ситуацію зсередини. Я знаю, що там сталося. Я давав пояснення щодо цього інциденту.
Цього хлопця можна було рятувати. Реально можна було рятувати, якби люди знали елементарні речі, про які я постійно говорю на тренінгах.
Можна було взяти з набору хоча б марлевий відріз або серветку і робити прямий тиск на рану. Це могло дати час до приїзду швидкої. А медики вже надали б допомогу в повному обсязі, бо вони знають, як із цим працювати.
Але час був втрачений. Ніхто з людей не знав, що робити і як діяти. Саме тому на тренінгах я пояснюю і змушую людей відпрацьовувати такі речі руками. Щоб вони зрозуміли: це можливо.
На тому тренінгу один із журналістів теж пробував зупинити кровотечу в ділянці шиї. Я показував точки натискання. Думаю, в надзвичайній ситуації він уже не розгубиться, бо має розуміння, де натискати.
На жаль, часу завжди мало. І чомусь його постійно не вистачає на себе – на те, щоб навчитися таким речам.
Що буде, якщо людина допомагала, але постраждалий помер
– Люди часто бояться: якщо вони неправильно нададуть допомогу, їх потім покарають. Як це працює на практиці?
– Мені складно коментувати всі юридичні аспекти, але можу розказати історію зі свого досвіду.
Один із поліцейських, який навчався в нас, надавав допомогу людині. На жаль, людина померла. Рідні захотіли розгляду цієї ситуації.
Я запитав його, що він робив. Він відповів: те, чого ви нас навчали. Ми перевірили, що він справді проходив курс, що має сертифікацію. Потім приїхав прокурор, ми подивилися мою сертифікацію, сертифікацію нашого центру, сертифікацію поліцейського. Він розповів, що саме робив.
Ми подивилися закон України, наказ Міністерства охорони здоров’я. Він діяв за наказом. За тиждень мені подякували, і справу закрили.
Тому на курсах я кажу: якщо ви проходите в мене навчання, я готовий вас захищати настільки, наскільки можу – своїм досвідом, сертифікацією і тим, що подаю інформацію за стандартами, які діють в Україні.
Фото: OSCE projects in Ukraine / Проєкти ОБСЄ в Україні
Чому дитина має знати, де лежить набір першої допомоги
– На тренінгу ви сказали, що набір першої допомоги має бути в доступі дитини. Зазвичай батьки, навпаки, ховають аптечки подалі. Чому ви радите інакше?
– Треба розуміти, що ми говоримо не про аптечку з ліками, а про набір першої допомоги для зупинки кровотеч. У такому наборі немає того, чим дитина може нашкодити собі. Там речі, які рятують життя.
Дитина має знати, де цей набір лежить. Вона має спокійно його дістати – не ставати на стіл чи стілець, не шукати над холодильником або десь між спеціями.
Можуть бути ситуації, коли саме дитина врятує ваше життя. І це один із головних меседжів, який я даю на своїх курсах: дитина повинна знати, що є в наборі першої допомоги, де він лежить і як його дістати.
Квартира – це об’єкт, у якому є вхід. І цей вхід може бути заблокований. Тому перший набір я поклав би біля входу. У себе я так і зробив. Якщо щось сталося назовні, я можу взяти його й побігти допомагати, наприклад, сусідам.
Другий набір має бути в дальній кімнаті. Якщо вхід заблокує, ви все одно зможете дістати його і скористатися. Тобто вдома має бути хоча б два таких набори.
Окрім цього, у кожного члена сім’ї має бути індивідуальний набір першої допомоги, якщо він виходить на вулицю. Надзвичайна ситуація не попереджає, що зараз станеться. Усе буде несподівано.
Що варто мати із собою
– Ви кажете, що набір першої допомоги має бути не лише вдома. Що людина має носити із собою?
– У кожного члена сім’ї має бути індивідуальний набір першої допомоги, якщо він виходить на вулицю.
Мій син постійно носить із собою бананку. Я привчив його до цього з 10 років. У нього там лежать турнікет, перев’язувальний пакет, засоби індивідуального захисту, клапанна плівка, гемостатичний бинт.
Може, це ніколи не знадобиться. Але надзвичайна ситуація не попереджає: готуйся, зараз щось буде.
Тому важливо, щоб набір був не просто куплений і покладений удома. Він має бути поруч у момент, коли може знадобитися.
Що має бути в наборі першої допомоги
– Що, на вашу думку, має бути в нормальному наборі першої допомоги для дому або автомобіля?
– Передусім – засоби власного захисту. Це рукавички, бажано не одна пара. Має бути захист для очей. Коли ви надаєте допомогу і є кровотеча, ви маєте думати не тільки про постраждалого, а й про себе.
Далі – травматичні ножиці. Вони потрібні, щоб швидко розрізати одяг і дістатися до місця поранення. Бо якщо ви не бачите, де саме тече кров, ви не розумієте, що робити.
У наборі мають бути турнікети. Я для себе визначив, що хоча б кілька штук на людину. У моєму домашньому наборі, який може бути й автомобільним, лежать три турнікети. Плюс індивідуальний набір, який людина бере із собою.
Так само потрібні перев’язувальні пакети. Якщо говорити про тактичну медицину, військовим бажано мати кілька. Але в цивільному наборі теж має бути запас, бо вам можуть надавати допомогу саме вашим набором.
Має бути гемостатичний бинт. Має бути клапанна плівка. Потрібні засоби, якими можна зробити прямий тиск на рану або пов’язку, що тисне.
Бойовий фельдшер Олександр Корнійчук показує, з чого має складатися набір домедичної допомоги для цивільних
Я свій домашній набір складаю вже років 12. І щороку аналізую, що треба викинути, а що докласти. У першому наборі в мене був один перев’язувальний пакет, один турнікет, звичайні бинти. Зараз я дивлюся на це інакше, бо з’являються нові засоби, нові підходи, і досвід теж змінюється.
Де має лежати набір першої допомоги в автомобілі
– А де краще тримати набір першої допомоги в машині? Багато хто кладе аптечку в багажник.
– Багажник – не найкраще місце.
Якщо стається ДТП, автомобіль може деформуватися так, що ви просто не відкриєте багажник. Або вам потрібна буде допомога, а набір лежатиме там, куди неможливо дістатися.
Набір має бути в доступі. Його можна закріпити, наприклад, на підголівнику або в іншому місці, звідки його швидко дістане водій чи пасажир.
Бо надзвичайна ситуація не дає часу на пошуки. Якщо є кровотеча, кожна хвилина важлива. І тоді має значення не лише те, що у вас є аптечка, а й те, чи можете ви її дістати.
Чому навички треба відпрацьовувати
– Чи достатньо людині просто купити набір першої допомоги й подивитися інструкцію?
– Ні. Якщо людина просто купила набір і поклала його вдома або в машині, це ще не означає, що вона зможе ним скористатися.
На тренінгу ми не просто говоримо, що має бути в аптечці. Ми розглядаємо вміст нормального набору першої допомоги й одразу показуємо, як цим користуватися.
Людина має руками відпрацювати, як накладати турнікет, як робити прямий тиск на рану, як використовувати перев’язувальний пакет. Бо в стресі те, що ви просто почули, може не спрацювати.
Я багато років проводжу такі тренінги. І для мене важливо, щоб після них люди не просто сказали: “Ми щось послухали”. Вони мають зрозуміти, що саме можуть зробити в надзвичайній ситуації.
Особливо це стосується дітей. Програма Stop the Bleed проста, її можна давати навіть дітям. Дитина має знати, де лежить набір першої допомоги, що в ньому є і як покликати дорослих. У деяких ситуаціях саме дитина може врятувати життя дорослому.
Тому навички треба не просто отримати один раз. Їх треба повторювати. Бо надзвичайна ситуація не попереджає, коли станеться.
