Росія намагається прискорити розгортання низькоорбітальної системи супутникового зв’язку Рассвет, яку позиціонує як власний аналог Starlink. Проте проєкт стикається з серйозними проблемами: залежністю від китайських компонентів, труднощами з виведенням апаратів на цільову орбіту та перенесенням запусків.
Нові технічні подробиці та дані про учасників створення супутникової системи російської армії оприлюднило Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
ГУР про деталі російського супутникового проєкту Рассвет
За інформацією української воєнної розвідки, запланований на 2026 рік третій запуск супутників системи Рассвет, за попередніми даними, скасували або перенесли. Крім логістичних і орбітальних складнощів, росіяни мають проблеми з розробкою компактних абонентських терміналів.
На сьогодні Росія вивела на орбіту 30 супутників двома партіями (23 березня та 19 липня 2026 року) за допомогою ракет Союз-2.1б із космодрому Плєсєцк. Але два супутники вже зійшли з орбіти, а 26 апаратів зайняли стійке положення на висоті близько 500–520 км, тоді як жоден із них не досяг цільової висоти у 800 км.
Як зазначають у ГУР, інші супутники досі продовжують маневри з підйому на потрібну орбіту.
Один супутник важить близько 280 кг і має габарити 2,7 × 1,8 × 0,6 м. Ключовою технологією системи заявлений міжсупутниковий лазерний зв’язок, що дає змогу передавати трафік між апаратами без постійного звернення до наземної інфраструктури.
До кінця 2026 року РФ розраховувала збільшити угруповання до 47–48 супутників, а у 2027 році вивести ще 240 апаратів, щоб охопити 94% своєї території зі швидкістю до 150 Мбіт/с. До 2031 року кількість супутників планують довести до 408, а до 2035 року — до 924.
Наземна інфраструктура та термінали проєкту
Основу наземного сегмента становить головний центр управління в Москві, який контролює супутники, лазерні канали та маршрутизацію трафіку. Мережу наземних станцій передбачено в Москві, Мурманську, Анадирі, Ростові-на-Дону, Норильську, Желєзногорську та Южно-Сахалінську.
Щодо абонентського обладнання, то у вересні 2026 року окупанти завершили випробування термінала Ультра із заявленою швидкістю завантаження до 650 Мбіт/с та можливістю роботи в русі на швидкості до 250 км/год (до кінця року замовникам планують передати близько тисячі таких пристроїв).
На 2027 рік запланована розробка модифікацій Земля, Міні, Прайм та Вода, а на 2028 рік — авіаційного термінала Повітря.
Виробники проєкту і китайський імпорт
Головним виконавцем проєкту виступає ТОВ Бюро 1440 (входить до складу ИКС Холдинг). Загалом до виробничої кооперації залучено щонайменше 46 російських та три білоруські компанії, причому 22 підприємства, включно з Бюро 1440, досі не перебувають під санкціями.
Двигуни малої тяги та рухові установки виробляє калінінградське АТ ОКБ Факел. Водночас технологічна база залежить від імпорту електроніки з Китаю, зокрема, для антенних решіток, наземних станцій і терміналів.
Куратором проєкту є очільник Роскосмосу Дмитро Баканов. До призначення на цю посаду він керував АТ Спутниковая система Гонец, яке співпрацювало з британською компанією OneWeb над розгортанням супутникового інтернету в РФ.
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році OneWeb зупинила співпрацю, однак у ГУР не виключають, що росіяни могли використати отримані тоді технічні напрацювання.
Як зазначають у Головному управлінні розвідки, показовим є те, що саме згадане КБ Факел раніше виготовляло для супутників OneWeb двигуни СПД-50М (SPT-50M), а тепер забезпечує важливими компонентами проєкт Рассвет.
