Переможець в рейтингу ТОП-100 блогерів України Факти ICTV в номінації Політика Віталій Портников — ведучий програм, журналіст, політичний коментатор, автор.
Читайте: Факти ICTV визначили переможців голосування ТОП-100 блогерів України 2020
У Facebook Віталій пише не тільки про українську політику, Крим та відносини з Росією, але й зачіпає міжнародні питання.
Віталій дав інтерв’ю, в якому розповів про проблеми та виклики у своїй активній блогерській діяльності.
— Чи пам’ятаєте той момент, коли зрозуміли, що хочете вести свій блог? Що Вас до цього підштовхнуло?
— Маю сказати крамольну річ: я не вважаю себе блогером. Я намагаюся зробити аби мої профілі у соціальних мережах відповідними моїй професійній діяльності. Це публікації, які я роблю для засобів масової інформації — від телевізійних програм до текстових медіа.
Я завжди вважаю за доцільне розділяти журналістику і блогерство. Журналістика — об’єктивна робота. Вона має бути незаангажованою, коли людина висвітлює або аналізує події.
Але блогер — це особистість, яка просто ділиться своїми думками з людьми. Є люди, які це недобросовісно використовують та беруть гроші за те, що транслюють чужу думку. Це чорна журналістика на замовлення, а є чорне блогерство. В білому світі я журналіст.
— У своїх блогах ви пишете об’єктивну думку?
— Я пишу свою власну думку. Вона ґрунтується на професійному аналізі. Якщо я вважаю, що я не можу проаналізувати ситуацію, то не висловлююсь про неї.
Публіцистика — це аналіз, пропущений через себе. Але я завжди намагаюся донести саме професійний аналіз — не емоцію.
Не той вітер, не той сніг, не той президент — я про це не кажу. Я маю довести, чому це так.
— З чого варто починати свій блог, аби він став популярним? Ваш особистий підхід — об’єктивність та аналіз?
— Для журналіста це має бути органічним продовженням професійної діяльності. А блогер має займатися тим, в чому він буде унікальним. Якщо ви можете розповісти людям про те, що вони не знають, і це буде їм цікаво — то чому б про це не говорити?
Величезна помилка людей — вважати, що банальні речі когось цікавлять. Кожна людина має шукати свою унікальність, навіть всупереч тому, що про це думають інші.
Журналісти нечасто можуть писати чи говорити на теми, які не є рейтинговими. Я міг би писати набагато більше про міжнародні проблеми, але не пишу, тому що це не так цікавить людей. Я говорю про те, що сьогодні було у Верховній Раді, хоча мені вже не хочеться.
Блогер має таку можливість — якби я був блогером, то в десятки разів більше говорив про Балкани чи Близький Схід. Я міг би зробити професійний блог про регіон, який мене цікавить. Колись я дозволю собі таку розкіш.
— На які труднощі Ви натрапили, коли почали вести свій блог? Вибір між професією та власними інтересами?
— Так, я хочу залишатися журналістом. Але при цьому відсторонився від контакту з аудиторією — я дозую це спілкування. Я вважаю, що журналіст пропонує людям продукт, і вони його споживають.
Якщо ти постійно коментуєш цей продукт, то виглядаєш як офіціант. Коли в ресторані тобі принесли страву і весь час запитують: ну що, ну як, ну спробуйте ще тут, ось це шпинат, а тут морквочка, як вам? Ні, людина має з’їсти страву, вирішити, чи подобається вона їй, та згодом коментувати. Якщо ти з кожним будеш розмовляти про те, якою була ця страва, то ніколи не приготуєш нового.
Варто не зупинятися — завжди переходити до нового. Блогер може дозволяти собі цей контакт, тому що це його стихія. Він веде блог заради комунікації. Я роблю блог заради презентації. Між презентацією та комунікацією є суттєва відмінність. Багато людей цього не поділяють, проте я нечасто коментую зауваження до себе.
— Чи змінилось щось у діяльності блогу під час карантину?
— Журналістика не закінчується під час карантину — це майже те ж саме, що й медицина. У нас зараз більше проблем та викликів, ніж було до пандемії. Журналісти в часи випробувань проявляються, як лікарі та представники інших професій. Ми ходимо в студію, з’являємося в Skype, працюємо, тому що наша робота потрібна зараз більше, ніж в момент спокійного життя.
Телевізійники розуміють, наскільки важливою є картинка, а ми не завжди можемо її дозволити собі під час карантину. Потрібен живий контакт, а немає живої аудиторії та гостей в студії під час заборон.
— Блогерство для вас — професія чи хобі?
— Для мене блогерство — це хобі. Навіть в сьогоднішніх умовах — це покликання та місія. Моя колега Наталя Іщенко робить блог про Балкани — я люблю Балкани. Проте читаючи балканські медіа, я не встигаю стежити за потоком інформації.
Свого часу я хотів зробити блог на YouTube, присвячений єврейському національному життю в Україні в політичній площині. Я знайшов назву та ідею, проте в мене не вистачило професійного часу. Це було чисте блогерство, на яке в мене не вистачило ресурсу.
Я можу до цього повернутися, та чи вистачить у мене зараз часу та бажання запропонувати щось унікальне? Я буду експериментувати.
Експеримент — це розвиток журналістики. У мене є реальний блог в Instagram, в якому тільки пейзажі. Я люблю пейзажі, але не можу робити їх професійно, тому що це роблять зовсім інші люди. Я роблю в Instagram 60 секунд політичного коментаря.
— Кого Ви знаєте зі списку ТОП-100 блогерів України?
— Я особисто знаю багатьох людей. Деяких я запрошував до себе на ефір, а з деякими ще думаю зустрітися. Наприклад, в мене в ефірі був Олексій Голобуцький. Багато разів був Володимир В’ятрович, Мирослав Гай, Борислав Береза — це все гості моїх ефірів. Аркадій Бабченко, Денис Казанський, Тарас Березовець, Юрій Гудименко, Володимир Ар’єв, Павло Казарін — мої професійні гості або знайомі.
— Що для Вас означає перемога у ТОП-100 блогерів?
— Я дуже дякую людям, які за мене голосують на конкурсах блогерів. Люди цінують професійний підхід до справи. Це довіра, яка демонструє, що професійний журналіст може змагатися з блогерами та перемагати їх.
Юля Захарченко