За 30 років незалежності Україна пройшла довгий шлях, пережила кілька значних криз та знайшла свій вектор розвитку на наступні роки.
НАТО та Євросоюз будуть нашими пріоритетами щонайменше на найближче десятиліття. Це – наш проєвропейський шлях, який сформувався в часи Революції гідності.
Вже понад сім років наша держава робить все, щоб реалізувати бажання громадян і стати справжньою європейською країною. Факти ICTV розповідають, які зрушення хочуть побачити експерти у найближчі 5 років незалежності України.
Наступний крок шостого президента
Хто б що не казав, а Україна – молода демократія, а це означає, що й наша політична культура лише проходить етап становлення. Навіть попри те, що у 2019 році ми обрали вже шостого президента, нам доведеться пройти ще неабиякий шлях, щоб досягнути рівня взірцевих країн.
Коли йдеться про політичне майбутнє України, постає важливе питання, яке визначить вектор розвитку на найближчі роки: чи балотуватиметься чинний глава держави Володимир Зеленський на другий термін?
Якщо ж він піде на другий термін і здобуде підтримку виборців, то експерти не очікують значних змін на політичній арені України. Такої думки – й керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.
– Зеленський за 2,5 роки перетворився на класичного українського президента. Він йшов як позасистемний політик, але система його досить швидко пристосувала до себе. Ця системність йому подобається все більше й більше. Тому, найімовірніше, зміни будуть виключно поверхового плану. А ми повернемося до політичних практик, які були до 2019 року, – вважає Рейтерович.
Водночас політолог Олег Саакян переконаний, що у випадку балотування Зеленського на другий термін ми побачимо зовсім іншого кандидата.
– Якщо Зеленський піде на другий термін, то він буде іншим. Нині складно спрогнозувати, яким він підійде до нього. Це буде більш авторитарний Зеленський, оскільки йому доведеться концентрувати владу у своїх руках, щоб піти на другий термін, – каже політолог.
Нині експерти схиляються до думки, що на наступних виборах, незалежно від того, чи піде на них чинний президент, громадяни тяжітимуть до “традиційних” політсил, які закріпилися на політичній арені за часи незалежності України.
Подібне є нормальним явищем для багатьох країн. Очікування від чогось нового завжди дуже завищені, а отже, й розчарування не оминути. Коли це стається, люди починають повертатися до стандартних практик.
Становлення політики
Існує переконання, що українська політика усе ще перебуває на етапі свого становлення, та не всі експерти із цим погоджуються.
Рейтерович вважає, що політична структура України сформувалася іще за часів президентства Леоніда Кучми і нині є однією з найсильніших на пострадянському просторі.
Звичайно, не все так чудово, як нам хотілося б. Якщо порівнювати нас із розвинутими країнами, можна констатувати, що ми відстали у питанні модернізації політичної системи.
– У нас немає нормального представництва в країні. Система представництва має бути змінена. Партії повинні стати інструментом, який представлятиме інтереси громадян, а не певних вузьких груп.
Крім того, нам потрібно мінімізувати вплив неформальних практик. Офіційні інститути мають бути домінантними. Корупція, кумівство, відносини патрон-клієнт – все це повинне відійти у небуття. Нам слід переходити до прозорих практик, які є в усьому світі, – зауважує керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку.
Також потрібно посилювати й взаємодію громадян із владою. Ми вже почали запровадження таких новітніх механізмів, як обговорення, петиції та референдуми, але треба більш активно застосовувати їх у майбутньому.
На думку Саакяна, українська політика й досі проходить етап становлення. Будь-яка політична система розвивається з плином часу, і Україна – не виключення.
Наразі ж ми перебуваємо на своєрідному перехідному етапі становлення української політичної системи.
– Політична еволюція – це неспинний процес. Він розвивається хвилями і має свої фази. Ми – у періоді становлення того, що в майбутньому називатимемо нашою політичною культурою та українською політикою, – пояснює Саакян.
Економічна нестабільність
Якщо у політичній сфері перспективи досить позитивні, то в економіці нині все не так добре. Ми маємо досить слабку, експортоорієнтовану економіку, яка болісно переносить будь-які неприємні несподіванки.
Відкриття ринку сільськогосподарської землі, пошук нових інвестицій можна було б прирівняти до спроб влади оздоровити українську економіку.
Однак економісти впевнені, що нинішній вектор розвитку не призведе до значних зрушень в економіці України протягом наступних років.
Навіть якщо ВВП зростатиме, загальний стан справ у країні не зміниться. На думку економіста Олексія Куща, все через те, що нині українська економіка “запрограмована на бідність”.
– Нам можуть малювати будь-які темпи економічного зростання. Насправді ми будемо запрограмовані на бідність, оскільки у нас є верхня межа економічного розвитку. Щось на подобу обмежувача швидкості на вантажних автомобілях – ти не поїдеш, наприклад, більше 90 км/год, навіть якщо сильно тиснутимеш на газ.
Якщо зростає рівень добробуту людей – це проявляється у збільшенні споживання. Якщо країна не виробляє товари, які задовольняють цей попит, відбувається збільшення імпорту, який повинен перекриватися експортом… Щодо експорту є технологічні обмежувачі. Наприклад, ми не зможемо вирощувати 100 млн тонн кукурудзи, – пояснює економіст.
Навіть якщо певний час наш експорт буде більшим за імпорт, то рано чи пізно виникне ситуація, коли ми не зможемо покривати запити населення на іноземні товари та послуги.
У такому випадку коригування економіки відбуватиметься через курс гривні. На практиці – фінансова ситуація громадян не покращуватиметься.
Член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин вказує на те, що у нинішніх реаліях будувати середньострокові прогнози неможливо.
За його словами, під час побудови таких прогнозів держава має гарантувати стабільні “правила гри” усім учасникам ринку. Нині ж у Верховній Раді зареєстровано багато законопроектів, які вплинуть на ринок.
– Законопроект №5600 вже пройшов перше читання. Найімовірніше, буде ухвалений у другому. Умови і правила гри точно змінюватимуться… Можна напевне сказати лише, що до кінця року будуть двозначні числа інфляції, підвищуватимуться тарифи на житлово-комунальні послуги, – вважає Пендзин.
Оздоровлення економіки
Звичайно, ця ситуація – не вирок для нашої економіки, але сигнал для того, що слід щось змінювати, і швидко.
– Потрібна, перш за все, національна промислова політика, нова індустріалізація. Потрібна програма оновлення базової інфраструктури, нова інвестиційна революція, фіскальна революція, тобто перезавантаження існуючої фіскальної моделі.
Треба створювати точки капіталізації економіки, куди приходили б прямі іноземні інвестиції, і потрібні зручні точки входу для них, щоб вони не відчували жодних адміністративних, регулятивних бар’єрів, – пояснює Кущ.
Економіст наголошує, що не обійтися нашій країні й без адаптації до нового технологічного укладу. Крім того, державі необхідно інвестувати у соціальний капітал (освіта, медицина тощо), адже приватні інвестиції наразі надходять у ті країни, де він досить розвинений.
А перезавантаження базових фіскальних стимулів має спонукати до виробництва товарів із високим рівнем додатної вартості, замість виключно експорту сировини.
Підтримує ідею зміни структури економіки й Пендзин. Проте для цього потрібна політична воля, якої нині немає як у української влади, так і у наших західних партнерів.
– У нас яскравий приклад колоніальної економіки, коли ми продаємо сировину й робочу силу, а натомість отримуємо товари довгострокового використання… Якщо ми хочемо стати багатшими, нам потрібно змінювати структуру (економіки, – Ред.). Ми – велика аграрна країна, водночас у нас немає жодного кластера, який би забезпечував переробку аграрної продукції…
Перший крок, який слід здійснити – внести зміни до законодавства щодо місцевої складової у державних закупівлях. Йдеться про мільярди гривень, – каже член Економічного дискусійного клубу.
Політичні тренди
Звичайно, політичні тренди формуватимуть громадяни України, залежно від своїх запитів.
Наприклад, у суспільстві й досі залишається запит на нові обличчя. Та з часом до нього може додатися і бажання бачити серед нових управлінців професіоналів.
– Я переконаний, що у нас продовжуватиметься ротація політичних сил, оскільки головний запит громадян – на нові обличчя – зберігається. Лише на нові обличчя з професійним, серйозним бекграундом. Під кінець першого президентського терміну Зеленського вона не зміниться, та, найімовірніше, посилиться, – вважає Рейтерович.
Однак не варто очікувати, що українці, наприклад, змінять свій геополітичний вектор і тяжітимуть до союзу з Росією замість Євросоюзу та НАТО.
Тренд демократичних і західних цінностей залишатиметься актуальним ще не одне десятиліття після подій 2014 року, коли РФ посягнула на суверенність України та почала збройну агресію проти нашої держави.
Саакян вважає, що у найближчому майбутньому в Україні переважатимуть ліві політичні рухи, з’являтиметься все більше їхніх прихильників. Тобто громадяни тяжітимуть до збільшення рівноправ’я та обмеження впливу влади у певних секторах держави.
– Найближчими роками запит на ліві ідеї лише укріплюватиметься. Україна Зеленського все більше “вагітна” запитом на сильну руку, і лише від самого Зеленського залежить, пройдемо ми точку неповернення у цьому запиті або ж ні. Це покажуть найближчі рік-два його президентства, – прогнозує політолог.
Втім, робити довгострокові прогнози для України завжди важко. За 30 років незалежності ми не очікували багатьох речей.
Не очікували зради Віктора Януковича і його втечі із країни. Не очікували чотирьох важких економічних криз, наслідки яких відчуваємо й донині. Не очікували, що нова революція відбуватиметься не на Майдані Незалежності, а на виборчих дільницях.
Тому ми напевне не можемо сказати, хто буде нашим новим лідером, як зміниться політична арена і що чекає нашу економіку. У багатьох питаннях ми іще проходимо етап становлення. І лише після нього можна буде будувати довгострокові прогнози.