Межі компромісу. Перспективи перемовин з Росією

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба слушно зауважив, що у будь-якій війні є два фінали: безумовна тотальна поразка однієї зі сторін чи угода.

Вже очевидно, що у війні Росії проти України, як би про це не мріяли в Кремлі, тотальної поразки з української сторони, а тому і капітуляції, не станеться. А ось боротьба за те, на чиїх умовах буде досягнуто угоду, все ще продовжується.

Стартові позиції

Угода – це пошук і фіксація взаємоприйнятних рішень. Але Росія почала перемовини з Україною з ультиматумів.

На стіл російська делегація поклала такі вимоги: «демілітаризація», «денацифікація», відмова від курсу на вступ до НАТО, визнання окупації Криму та «незалежності» так званих ЛДНР.

Зрозуміло, що подібні «хотєлки» для України абсолютно неприйнятні, тим більше, що після майже місяця війни результати агресора на фронтах точно не дозволяють йому диктувати умови в односторонньому порядку.

Серед військових здобутків Росії з моменту вторгнення – тільки окупація частини Херсонської і Запорізької областей, ба більше, ці території РФ хоч і захопила, але не контролює, на них продовжують діяти українські органи влади.

Загалом Москва й сама ледве може пояснити суть своїх «хотєлок». Взяти хоча б так звану денацифікацію, яку браво підхопила, як прапор, російська пропаганда. Вона зовсім не ліпиться до України, чий президент – єврейського походження.

А після бомбардувань росіянами Бабиного Яру, Умані, пологового будинку в Маріуполі і вбивства в Харкові колишнього в’язня трьох нацистських концтаборів Бориса Романченка постає цілком логічне запитання – так хто ж у цій війні дійсно нацист і кого треба денацифікувати?

З вимогою про «демілітаризацію» така ж історія. Поки в Україні успішно демілітаризується саме Росія – Чорнобаївка не дасть збрехати. До того ж тоді має йтись і про дзеркальну демілітаризовану зону в Росії біля кордонів з нашою державою.

Позиція України на перемовинах передбачає припинення вогню, вивід всіх російських військ та нові гарантії безпеки. Крим та Донбас українська влада готова обговорювати винятково в рамках суверенітету та територіальної цілісності України.

Танці навколо перемовин

Очевидно, що вимоги сторін діаметрально протилежні. Єдине питання, в якому вдалося зблизити позиції, за словами російської делегації, це так званий нейтральний статус України, або відмова від вступу в НАТО.

В Кремлі, до речі, вже почали фонтанувати ідеями про австрійську чи шведську модель нейтралітету. На що в Києві відразу відповіли, що модель може бути лише українською!

Розмови ж про відмову від вступу в НАТО викликали відверте обурення в частині суспільства.

По-перше, розмірковуючи про нейтралітет на прикладі Австрії та Швеції, не варто забувати, що в них немає 2 тис. км спільного кордону з Росією. Так, і Австрія, і Швеція не є членами НАТО, але дуже тісно взаємодіють з Альянсом.

Австрія взагалі зі всіх боків оточена країнами НАТО, єдині її сусіди-не члени Альянсу – Швейцарія і Ліхтенштейн, атаку з боку яких на австрійську територію навряд чи варто очікувати.

Й Австрія, і Швеція постійно проводять спільні навчання з НАТО. Швецію взагалі в офіційних документах Альянсу називають «нейтральним» союзником.

По-друге, Україна вже наїлась «нейтралітету» за часів Віктора Януковича, зазнавши нападу в 2014 році від Росії.

По-третє, курс на вступ в НАТО закріплений в Конституції України. Змінювати Основний закон на вимогу агресора на фоні героїчного спротиву українців – не найбільш прийнятне для українського суспільства рішення.

На фоні відмови НАТО закрити небо над Україною після російського вторгнення зрозуміла нинішня риторика Володимира Зеленського про «охолодження» до Альянсу. Українська влада публічно визнає, що в НАТО нас ніхто не чекає в найближчі 10 років, а тому, мовляв, нічого туди і прагнути потрапити.

Але до 24 лютого це теж було очевидно. Більше того, Москва теж прекрасно розуміє, що ніхто Україну в НАТО не чекає, але все одно ставить таку вимогу.

Судячи з останніх заяв, в Києві готові розміняти закріплений в Конституції курс на євроатлантичну інтеграцію на нову безпекову конструкцію, в якій гарантами нашого суверенітету виступлять ядерні держави – США, Великобританія і сусіди на кшталт Туреччини.

Зараз Україна сфокусована на тому, щоб встановити під час переговорного процесу, які саме гарантії безпеки готова надати Україні РФ, а також інші держави, насамперед постійні члени Ради безпеки ООН. Після того, як ми зрозуміємо, про які саме гарантії безпеки йдеться, ми зможемо визначитися, де буде наш конструктивний крок.

Я би зараз не заводив розмову в нейтралітет або в будь-яку іншу сферу, а говорив саме про те, яким чином Україна отримає гарантії безпеки і якими вони будуть. Нейтралітет не є рішенням проблеми. Рішенням є гарантії безпеки, і не такі, як були у Будапештському меморандумі, – каже Дмитро Кулеба.

Але в такому разі раціональніше було б відразу проводити перемовини не в українсько-російському форматі, а з залученням країн Заходу.

– Це мають бути переговори України та західних лідерів із РФ. Не можна залишати ці переговори переговорами віч-на-віч. Адже західні партнери не дадуть нам жодних гарантій, якщо ми не зобов’яжемо їх взяти участь у цьому процесі відразу, – вважає колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

Виходить, що ідеальна переговорна конструкція для України – припинення вогню, вивід військ, а потім обговорення гарантій безпеки і статусу раніше окупованого Криму та Донбасу.

Росія ж хоче підписання якихось документів тут і зараз, навіть без припинення бомбардувань.

Максимум перемир’я, а не мир

В будь якому разі найбільш сприятливі умови для мирного врегулювання створять успіхи на фронті.

Вирішальними факторами в подальших перемовинах будуть не стільки зусилля переговорників, а стійкість України у відбитті російської агресії, готовність наших партнерів ефективніше допомагати Україні у посиленні її оборонного потенціалу і внутрішня соціально-економічна та політична ситуація в Росії, – констатує політолог Володимир Фесенко.

Ми сподіваємося на героїзм наших воїнів, виснаження супротивника та руйнівний ефект від економічних санкцій Заходу всередині Росії. Кремль намагається залякати українське суспільство варварськими бомбардуваннями цивільних об’єктів і вірить у припинення постачання Заходом зброї Україні.

Водночас Володимир Зеленський неодноразово заявляв про те, що вирішити всі питання з Росією можна не на нинішніх перемовинах, а лише на його особистій зустрічі з Володимиром Путіним.

Мовляв, в Росії всі рішення ухвалює одна людина, тому і говорити треба особисто з ним. От тільки в Москві не поспішають погоджуватися на таку зустріч, вимагаючи спочатку напрацювати якісь документи.

Для Путіна сам факт зустрічі з Зеленським, якого він раніше називав і «нацистом», і «наркоманом» – це вже поразка. А тим більше якісь перемовини з ним. З іншого боку, весь цивілізований світ називає Путіна воєнним злочинцем. Тому дивно щось підписувати з ним.

Зеленський вже убезпечив себе від усіх суперечок про компроміси і здавання національних інтересів заявою про те, що будь-яке рішення, яке стосуватиметься гарантій безпеки на перемовинах з Росією, буде винесено на референдум.

Це ще більше ускладнює перемовини і особливо виконання російських «хотєлок». Тому якщо і варто чогось очікувати від переговорів з Росією, то лише тимчасового перепочинку, а не остаточної безпеки України.

А поки ж найбільшою гарантією безпеки для України і найефективнішим переговорником залишається винятково наша армія.

Про що б ми зараз не домовилися з Росією, якщо взагалі про щось домовимося, це буде перемир’я, не мир. І до наступної війни ми маємо бути готовими на такому рівні, щоб будь-який московитський лідер знав, що його армія буде знищена на наших дорогах. Тоді й війни не буде, – відзначає політичний оглядач Віталій Портніков.

Як казала прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр: «Ми хочемо жити. Вороги бажають бачити нас мертвими. Це лишає не надто багато місця для компромісу».