Окрім вбивств мирного населення, масових руйнувань та мародерства, росіяни вчиняють ще один злочин на території України – свідомо і навмисно знищують українську культуру, вивозять на свою територію цінності.
Все заради того, аби стерти культурний код української нації. Разом з експертами ми спробували розібратися, під які норми підпадає поведінка держави-окупанта? Чи можливо отримати компенсації за заподіяну шкоду та що ми повинні робити вже зараз, аби повернути вкрадене.
Міністерство культури та інформаційної політики України за майже рік повномасштабної війни зафіксувало понад 1 200 випадків знищення культурної інфраструктури. Серед них – майже 500 об’єктів належать до культурної та історичної спадщини. Це експозиції музеїв, церкви, пам’ятники – усе те, що зберігає у собі ідентичність народу, історію та культуру. І те, що відновити вкрай тяжко чи зовсім неможливо.
– Серед цих об’єктів є надзвичайно важливі, особливо вони помітні у тих місцях, де були бойові дії. Всі знають про Маріупольський театр, пошкоджені дуже сильно будівлі в Охтирці, Тростянці, Ізюмі. Так само серйозно пошкоджені будівлі в Запоріжжі і Миколаєві.
Серед цих об’єктів значна кількість, здається, понад дві сотні – об’єкти культові. Тобто це церкви, які належать до різних конфесій, – розповідає міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.
Зруйнований театр у Маріуполі. Фото: Донецька ОВА
Значно розграбований і Херсон. Так, з двох найбільших музеїв – Краєзнавчого та Художнього – вивезли майже все, зокрема пам’ятки часів скіфів, кіммерійців і сарматів. Лише Художнього музею позбавили 14 тис. об’єктів. Вже очевидно, що збитків на мільйони. Але поки що їх оцінювати зарано.
– Ми можемо говорити достеменно тільки з огляду, наприклад, на Херсонські два музеї – Краєзнавчий та Художній. Оскільки там працювали наші фахівці, які зафіксували викрадення майже 80% фондів з цих двох музеїв. Так само нам відомо, але потрібно підтвердити, про викрадення у Мелітополі і Маріуполі. Йдеться про надзвичайно цінні колекції, які вочевидь коштують не один десяток мільйонів гривень. Але, на жаль, поки що ми не маємо доступу до тих об’єктів, – каже Ткаченко.
Музей Сковороди в Сковородинівці. Фото: Олег Синєгубов
Росія відкрито порушує міжнародне право та норми ведення війни. Насамперед Женевську конвенцію про захист жертв війни, порушення якої є воєнним злочином. До того ж міжнародне гуманітарне право захищає не лише людей, а й культурні цінності.
Тож будь-яке захоплення, знищення чи навмисне пошкодження релігійних, благодійних, освітніх, мистецьких і наукових установ, історичних пам’яток, творів мистецтва та науки забороняється та повинно підлягати судовому переслідуванню.
Сторони конфлікту зобов’язані поважати та захищати їх, забороняти, попереджати та припиняти будь-які акти крадіжки або незаконного присвоєння культурних цінностей в будь-якій формі. За скоєне відповідатиме не лише держава-агресор, а й причетні до руйнувань особи.
– Є кілька варіантів, як ми можемо кваліфікувати ті напади на культуру, свідком яких ми були. Найперший – розграбування, коли йдеться про рухомі культурні цінності, тобто експонати, українські артефакти культурні, які зберігалися в музеях на окупованих територіях та були вивезені на інші окуповані території, наприклад в Крим, чи до Росії.
Інший варіант, коли йдеться про нерухомі культурні об’єкти, як, наприклад, будівлі музеїв, церкви, будинки культури, архітектурні пам’ятки і так далі. В такому випадку досить складно будувати кримінальні провадження, тому що потрібно доводити щоразу, що той, хто здійснював обстріл, був свідомий того, що здійснює обстріл саме об’єкта культури. Без доступу до таких осіб, без уявлення про те, як вони для себе визначали цілі, досить складно сказати, чи цей об’єкт культури обирався навмисно чи це був просто випадковий напад.
Проте навіть якщо не вдасться довести, що напад цілеспрямовано спрямовувався проти об’єкта культури – ми все одно часом можемо кваліфікувати як напад на звичайний цивільний об’єкт. Тому що культурні цінності, крім всього іншого, є цивільним об’єктом, а напади на цивільні об’єкти – заборонені, – наголошує юрист Дмитро Коваль.
Знайти механізми, які б дозволили відшкодувати збитки, завдані державою-агресором, теж буде непросто, переконані юристи. На думку правозахисників, існує кілька варіантів відшкодування. Перше – висунення претензій до РФ з зазначеними об’ємами руйнувань і у договірному порядку визначення того, як Росія це компенсуватиме. Проте цей варіант малоймовірний, бо Росія навряд чи визнає провину.
Інший варіант – механізми, коли з Росії примусово будуть стягуватися кошти, наприклад, з її торгівлі нафтою чи іншими ресурсами. А ще – компенсація активів РФ за кордоном. Саме цей варіант нині активно обговорюється.
– Ми пропонуємо зараз нашим колегам, передусім в Європі, розглянути накладання арешту на будівлі “россотруднічества” – це такі собі російські організації, але з великими будівлями, які розташовані у провідних столицях Європи, як гарантію того, що нам будуть відшкодовані збитки як за пошкодження, так і за викрадення колекцій.
Нині наші партнери арештовують російські активи в тих чи інших країнах – тому йдеться про те, щоб заарештоване майно передавалося для компенсації збитків Україні. Я думаю, що це найбільш швидкий шлях для того, щоб поновити справедливість. А чи йдуть на зустріч нам європейські колеги – це як зі зброєю. Потрібно рухатися в цей бік і крок за кроком добиватися цього рішення, – розповідає міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.
За словами міністра, нині колеги у Мін’юсті готують відповідні документи для юридичного підґрунтя стосовно відшкодування завданих збитків Росією. Ведеться моніторинг та фіксація стану культурної спадщини та культурних цінностей, що залишились у зоні окупації, документування знищених об’єктів, відкриття кримінальних проваджень за фактами скоєних злочинів — це все складатиме правову основу для майбутніх претензій на рівні двосторонніх відносин та у міжнародних судах. Правозахисники ж наполягають ще й на створенні єдиного реєстру культурних цінностей, незаконно вивезених за кордон.
Зруйнована історична будівля у Гуляйполі. Фото: Олександр Старух
– Цю інформацію потрібно поширити з Інтерполом, з Всесвітньою митною організацією, щоб максимально широко проінформувати партнерів про те, які саме цінності розшукує Україна. І якщо ці цінності ще раз перетнуть кордон, то у нас з’являються шанси отримати про них інформацію і, як наслідок, повернути.
Звісно, без перетину кордону цих цінностей важко очікувати, що РФ добровільно їх поверне, який би зовнішній тиск ми не намагалися викликати. Тому приблизно так це має працювати. Ми дізнаємося, що вивезено, інформуємо про це відповідні міжнародні структури й очікуємо, чи перетнуть наші культурні цінності ще раз кордон, – наголошує правозахисник Коваль.
Правозахисники переконані – вже нині треба переглядати та вдосконалювати національне законодавство України у сфері охорони культурної спадщини, зокрема щодо ведення реєстрів воєнних злочинів. Залучати міжнародних експертів щодо документування та кваліфікації злочинів проти культурної спадщини України, фіксувати мародерство у режимі реального часу. Бо повернення культурних цінностей та відновлення зруйнованої спадщини буде одним з важливих завдань держави після перемоги України.