Влітку 2024 року на агрегатному заводі під час повторного наступу на Вовчанськ Харківської області російські окупанти стратили щонайменше трьох українських військовополонених. За даними слідства, перед розстрілом полоненим зв’язали руки.
У скоєнні страти зізнався російський військовий Сергій Тужилов на позивний Алтай. Під час звільнення заводу Силами оборони України він сам потрапив у полон.
Його причетність до розстрілів встановило слідство – проти Тужилова дали свідчення його ж поплічники, пізніше на слідчому експерименті він сам показав українським правоохоронцям, як все відбувалося. Тужилов вибачився перед родинами вбитих українських військовополонених і сподівається на обмін.
Харків, 2 вересня, Холодногірський районний суд. Тут відбувається підготовче засідання по справі російського окупанта – нині військовополоненого Сергія Тужилова, якого звинувачують у страті українських військовополонених влітку 2024 року. Такі процеси, коли російських військових судять безпосередньо, трапляються нечасто — більшість справ розглядають заочно, адже злочини окупантів виявляють уже після деокупації, коли ворог встигає втекти.
До зали суду Тужилова заводять у кайданках. Коли їх знімають, він розминає зап’ястки й демонстративно напружує біцепси. Спортивної статури, підкачаний, добре вгодований, у чистій футболці за розміром. Ще в липні, після слідчого експерименту, він давав інтерв’ю й розповідав: йому немає на що скаржитися — годують тричі на день, не б’ють, не катують, спить з комфортом. Тоді ж він зізнався у страті одного українського захисника й підтвердив участь у розстрілі ще двох.
– Розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо Тужилова Сергія Михайловича 1988 року народження, громадянин Російської Федерації, – починає засідання головуюча суддя.
Пізніше, коли суд пішов в нарадчу кімнату, Тужилов вкотре зізнався журналістам у скоєнні злочину:
– Я вбив одного військовополоненого. Поки ти з тієї сторони, ти нічого не розумієш, тобі дали наказ, ти виконуєш. А коли сюди потрапляєш, бачиш, як люди тут живуть, починаєш усвідомлювати, що це неправильно і це не повинно було відбутися, – каже Тужилов.
Хто такий Тужилов
За даними слідства, 36-річний Сергій Тужилов, позивний Алтай, уродженець Краснодарського краю РФ, має дві судимості — за розбій та наркоторгівлю. Він із родини військових: в російській армії служила його матір – була військовою поштаркою.
Молодший сержант російської армії має 16 років військової служби, здійснив понад сто стрибків із парашутом, зокрема й у складних погодних умовах, вміє стріляти з будь-якої зброї.
В Україні воював на Луганщині, а у 2024 році брав участь у повторному наступі на Вовчанськ. Тужилов причетний до страти трьох українських захисників, які потрапили в полон влітку 2024-го. Одного застрелив особисто й брав участь в страті ще двох. За пособництво у жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднане з умисним вбивством, та воєнний злочин, поєднаний з умисним вбивством, вчинений за попередньою змовою осіб, йому загрожує довічне ув’язнення.
Тужилова судить колегія суддів. Головуюча суддя пояснює йому:
– На теперішній час, у період воєнного стану, кримінальні провадження, у яких передбачене довічне позбавлення волі, розглядаються колегією з трьох суддів. Суд присяжних не призначається.
Перекладач дублює сказане російською. Сам Тужилов здебільшого каже, що розуміє українську. Представник потерпілих бере участь у засіданні в режимі відеоконференції.
Прокурор у справі Микита Дальока просить суд закрити засідання, бо частина доказів містить інформацію, що може розкрити державну таємницю, вплинути на безпеку українських військовослужбовців:
– Суд закрив засідання на підставі того, що докази у провадженні містять відомості про підрозділи ЗСУ, що здійснюють оборону на Вовчанському напрямку, про втрати ЗСУ та осіб, що зникли безвісти на цьому напрямку, потерпілі не хочуть розголошення відомостей про їхні місця проживання та перебування.
Суд вирішує розглядати справу у закритому режимі впродовж усього судового процесу. Це означає, що сторонні особи не зможуть бути присутніми на засіданнях.
Нас було 118, в полон потрапили семеро
У травні 2024 року російські війська повторно захопили частину Вовчанська — міста на півночі Харківської області, розташованого за 5 км від кордону з РФ. Разом із містом вони окупували й агрегатний завод.
Під час першої окупації саме там росіяни облаштували катівню. Про тортури українським правоохоронцям розповіли ті, кому дивом вдалося вижити після звільнення Вовчанська Силами оборони України.
Під час повторного наступу окупанти перетворили завод на пропагандистську фортецю. У той час як російські медіа розповідали, як нібито найкращі російські десантники боронять стратегічний об’єкт, насправді окупанти билися за шматок хліба, воду й гнили без медичної допомоги.
– Там свої стріляли в голову самі собі, тому що не було ні їжі, ні води. – Були самогубства? – Звичайно, щонайменше три. – А про канібалізм правда? – Ні, такого не було. – Котів, собак їли? – Собак – так, – розповідав Тужилов під час слідчого експерименту.
Українські захисники взяли під вогневий контроль усі під’їзні шляхи до заводу та збивали більшість ворожих дронів. Доправити підкріплення чи постачання ані по землі, ані повітрям було неможливо. Бракувало їжі, води, медикаментів, каже окупант.
– Нас було 118, у полон потрапили семеро. Це ті, хто вижив. Під час штурму ми сиділи в кімнаті. У нас були 300-ті, у нас не було ні води, ні їжі, нам просто не допомагали. Патронів теж не залишилося. Увірвалася штурмова група РДК (Російського добровольчого корпусу, — Ред.). Відповісти не було ні бажання, ні можливості, я теж був поранений, — зізнався він.
За даними слідства, Сергій Тужилов був заступником командира підрозділу російських військових, які перебували на території заводу й зрештою здалися в полон підрозділам Головного управління розвідки Міноборони України.
У відповідь ми почули: “Путін – ху@ло!”
У вересні 2024-го Головне управління розвідки Міноборони України опублікувало відео розгрому росіян на агрегатному заводі Вовчанська. Його підрозділи, зокрема Російський добровольчий корпус, звільнили завод, який окупанти утримували близько 4 місяців. Один зі штурмовиків на позивний Велес, який називає себе колишнім росіянином й воює за Україну, розповів, як взяв у полон залишки російського війська:
– У наших опонентів закінчилися патрони, а з ними й заряд патріотизму. Вийшов Гослінг – наш боєць, і спитав: “Хлопці, вам дуже подобається вмирати за Путіна? І у відповідь ми почули: “Путін – ху@ло!”
Операція зі звільнення заводу тривала близько 20 днів, її особисто контролював головний розвідник країни Кирило Буданов. Сили оборони взяли завод під вогневий контроль, перерізали логістику, вбивали всіх, хто намагався туди потрапити або вийти, а на початку вересня почали штурм. Залишки путінського війська перебували в останній будівлі заводу, яку зачищав підрозділ РДК.
– Ставилися до нас в полоні по-людські, я такого не очікував, давали воду, їжу, яку ми не бачили. Надали всім медичну допомогу, ми навіть помилися вперше за 4 місяці, – розповідає Тужилов.
Штурмовик РДК Велес називає Тужилова професійним військовим з бойовим досвідом і радить йому не довіряти:
– Він тонкий психолог, вміє привернути до себе людей. Я вважаю, його не можна віддавати на обмін, а треба судити тут за ті злочини, які він скоїв.
“Відправити до Бандери”
Тужилов зізнався у страті українських військовополонених. Під час слідчого експерименту він намагався виправдати свої дії:
– Вони б померли ще болісніше: або без їжі, або без води. Це більш сумно, ніж куля в лоб. Відпустити їх звідти або передати їх далі – такої можливості не було, тому що в нас не було ні змін, ні ротацій.
Натомість родичі загиблих українських військових переконані: окупанти могли просто відпустити полонених або передати їх для подальшого обміну. Побратими, які контролювали небо та спостерігали за ситуацією через відео з дронів, їх точно не обстрілювали б. Вони впевнені — це була свідома помста.
Керівник Харківської обласної прокуратури Аміл Омаров розповів – російські військові під час страти використовували елементи путінської пропаганди:
– Все це (страта українських полонених, – Ред.) супроводжувалось словами: “Відправте їх до Бандери!”
Страта українських полонених
Тужилова видали його ж поплічники: українські правоохоронці скористалися неприязню російських військовополонених одне до одного й вивели їх на чисту воду, коли ті перебували у слідчому ізоляторі. Окупанти стверджували: на агрегатному заводі Тужилов забирав їхню їжу. Злі на свого командира, вони видали його з тельбухами.
Перший страчений – Василь Мулько, йому було 47 років, у червні 2024 він тільки-но потрапив на фронт і заблукав, натрапивши на позиції росіян. Тужилов розповів це під час слідчого експерименту:
– Це було рано-вранці, він зайшов на нашу позицію. Був без зброї, поцікавився: “Хлопці, ви хто такі?”, йому сказали, що тут взагалі-то росіяни, і він дуже здивувався. З нього “зняли” інформацію, знаю, що його погодували. Командир батальйону віддав наказ старшому на позиції – “Красавчику” – вбити військовополоненого.
Вбивати Василя Мулька наказали окупанту на позивний Кот, розповів Тужилов, сам він мав усе проконтролювати:
– Кот пішов вбивати військовополоненого в будівлі КПП, я стояв на вулиці і у разі непередбачуваної ситуації, мав підтримати Кота. Якби він (український полонений, – Ред.) втік, я би стріляв. Я почув постріл, а в подальшому, коли ми переносили своїх 200-х, я бачив тіло. Ми нікого не ховали – ні своїх, ні чужих.
Ще двоє українських військових потрапили в полон у липні 2024-го. Тужилов розповідав, що окупанти вийшли у місто в пошуках їжі й натрапили на захисників України:
– Відбувся бій, загинуло двоє українських військових, один втік, двоє здалися в полон. Їх допитали, нагодували, посадили за стовпи, щоб “пташки” не зачепили, якщо буде атака.
Це були 33-річний Юрій Гирижук та 36-річний Максим Сідегов, обидва учасники АТО, стали на захист України в перші дні повномасштабного вторгнення, пройшли найгарячіші фронти. Їм зв’язували руки, ставили на коліна і врешті розстріляли.
– Наступного дня “Красавчику” надійшов наказ від командира батальйону їх розстріляти. Він віддав наказ мені й Коту його виконати. Ми пішли в іншу будівлю, вони не знали, що ми йдемо їх вбивати. Це було швидко, пролунали два постріли й вони померли. – Ви вбивали? – Так. – А хто вбив другого? – Вбив Кот, – розповідав Тужилов під час слідчого експерименту.
Обвинувачення
Тужилов не просто виконував наказ, а й сам, будучи заступником командира підрозділу, наказував своїм підлеглим розстрілювати наших захисників, розповідає керівник Харківської обласної прокуратури Аміл Омаров. У першому випадку, коли страчували Василя Мулька, саме Тужилов віддав наказ окупанту на позивний Кот вбити українського військовополоненого.
– Цей наказ був доведений до виконання під його контролем пострілом у голову. Це був перший епізод, задокументований під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження, – каже Омаров.
У другому випадку Тужилов разом з поплічником стратили двох українських військовополонених, розповів прокурор.
Керівник Харківської обласної прокуратури обіцяє – буде покарано кожного окупанта, причетного до страти українських захисників. Завдання слідства – встановити командирів Тужилова, вони також мають понести покарання.
Щодо Тужилова, каже Омаров, він та його поплічники сприяли слідству.
– Ми будемо займати послідовну позицію, мова буде йти виключно про довічне позбавлення волі. І це наш обов’язок перед захисниками – що справедливість є, вона настане, – заявляє Омаров.
Можливий обмін
Під час інтерв’ю, яке Тужилов дав після слідчого експерименту, він просив його обміняти, обіцяв ніколи не повернутися на фронт й вибачався перед рідними тих, кого стратив:
– Я прошу вибачення за те, що я так вчинив. Так, це можна назвати війною, все на це “злити”, але я знаю, що вчинив неправильно, але я іншого виходу в цей час не знайшов.
Але чи є він у списках – не знає. Не повідомляє про це й прокуратура. А от його поплічники – військовополонені, які дали свідчення проти Тужилова, є у списках на обмін, розповів під час судового засідання прокурор Микита Дальока.
– Всі військовополонені, які є свідками, написали заяви на обмін, і ми вважаємо, що їх необхідно якнайшвидше допитати, щоб обміняти на наших хлопців. Прокуратура буде максимально сприяти, щоб справу було розглянуто у найкоротші терміни, щоб була справедливість. Поки судовий розгляд триває, обмін ми блокуємо, – каже Дальока.
Щодо Тужилова, до нього можуть бути застосовані пом’якшувальні обставини, які можуть зменшити термін відбуття покарання, каже Дальока. Обвинувачений зізнався у злочині, сприяв слідству і покаявся.
– Це особливо тяжкий злочин. Під час досудового розслідування встановлено щонайменше чотири обтяжувальних обставини. Відповідно до українського законодавства, визнання провини та щире каяття є пом’якшувальними обставинами. Враховувати їх чи ні – вирішить суд, — каже прокурор.
Прокурор Микита Дальока. Фото: Харківська обласна прокуратура
“Вони не повинні ходити по нашій землі”
Рідні загиблих кажуть: вони ніколи не пробачать окупантів й вимагають справедливого покарання.
Ірина Семенюк, мати страченого Максима Сідегова вимагає справедливого покарання для Тужилова і його поплічників.
– Вони не повинні ходити по нашій землі, вони не повинні їсти наш хліб, пити нашу воду, дихати нашим повітрям. Неможливо передати біль, який у мене всередині. В нього ж є мати, діти. Як він міг так вчинити з моїм сином? І не тільки з моїм, а з усіма хлопцями, яких він знищив! – каже мати загиблого воїна.
Такої ж думки дотримуються й рідні Юрія Гирижука та Василя Мулька: за те, що вбили полонених, окупанти заслуговують на найсуворіше покарання.
