3 грудня в Україні відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю. Його заснувала Генеральна Асамблея ООН у 1992 році, щоб звернути увагу суспільства на проблеми людей з інвалідністю, а також щоб захистити їхні права та гідність і сприяти їхній повній інтеграції в суспільство.
Як відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю в Україні
На честь Міжнародного дня людей з інвалідністю 3 та 4 грудня 2025 року в Україні проводитимуть низку тематичних заходів.
На них запросили державних чиновників, представників правозахисних організацій та активістів, зокрема людей з інвалідністю.
Такий діалог має допомогти вирішенню питань щодо побутових умов, медпослуг, влаштування на роботу осіб, що мають ті чи інші порушення.
До прикладу, в Києві 3-4 грудня уже вп’яте відбудеться щорічна конференція Європейське майбутнє прав людей з інвалідністю в Україні.
Захід організовує громадська організація людей з інвалідністю Fight For Right з коаліцією Реанімаційний пакет реформ за підтримки міжнародних партнерів.
Також 3 грудня о 17:00 в Києві зберуться на Майдані незалежності учасники Акції видимості людей з інвалідністю Lights for Rights.
– Це ваш шанс висловити свої думки і долучитися до руху за права людей з інвалідністю. Приходьте заради змін! – зазначають організатори заходу.
Зауважимо, що 4 грудня, на другий день конференції Європейське майбутнє прав людей з інвалідністю в Україні, у фокусі будуть адвокаційні зустрічі та практична робота над адвокаційними кампаніями.
З якими бар’єрами продовжують стикатись люди з інвалідністю в Україні, які упередження та стереотипи необхідно долати та як можна допомогти людині з інвалідністю – Факти ICTV дізнавалися у співзасновника ініціативи Доступно.UA та Відкриття/Open Road, ведучого рубрики Інклюзія програми #@)₴?$0 Дмитра Щебетюка та виконавчої директорки об’єднання Ліга Сильних Дар’ї Кукуріки.
З якими бар’єрами стикаються люди з інвалідністю
Співзасновник Доступно.UA Дмитро Щебетюк наголошує – у проблеми бар’єрів для людей з інвалідністю в Україні є дві сторони: фізична та ментальна.
– З одного боку, найбанальніша непристосованість навіть самого житла до життя. З часом люди підлаштовуються до себе, але навіть вихід з під’їзду – це перший час дуже важко. Тим паче у сучасних умовах виключень світла, коли ліфт може не працювати, – пояснив він.
З іншого ж, можуть бути певні стереотипи та труднощі навіть у сім’ї та оточенні людини з інвалідністю, що стає додатковим бар’єром в організації її життя.
Дмитро Щебетюк розповів, що іноді рідні соромляться людей з інвалідністю та думають, що вони ні на що не здатні.
Однак за останні роки це стало траплятися не так часто, як раніше – завдяки соцмережам та більшому освітленню цієї проблеми в суспільстві почали розуміти, що люди з інвалідністю можуть повноцінно жити, насолоджуватися життям, бути повноцінними членами суспільства, додав він.
Як уточнила виконавча директорка об’єднання Ліга Сильних Дар’я Кукуріка, у 2023 році її організація спільно із соціологічною групою Рейтинг провела національне соціологічне дослідження про сприйняття людей з інвалідністю в Україні, під час якого вдалось виявити, що до цивільних з інвалідністю українці ставляться зі співчуттям (71%), а до військових – переважає вдячність (60%).
Вона додала, що часто з інвалідністю в повсякденному житті зустрічається половина опитаних. При цьому інші 50% бачать таких людей рідко або майже ніколи.
– З огляду на те що в нас тривають воєнні дії і, відповідно, кількість людей з інвалідністю збільшується, цей показник не є позитивним, оскільки говорить про те, що часто люди з інвалідністю надають перевагу не бути активними й видимими в своєму повсякденному житті, – зауважила вона.
Ще одним важливим бар’єром, про який згадала Кукуріка, є питання працевлаштування. Вона пояснила, що в нашому суспільстві існує двояке ставлення до людей з інвалідністю, коли в опитуваннях декларують високий ступінь схвалення їхньої соціальної інтеграції, та водночас їхня стигматизація є близькою до середньої.
– Тобто люди без інвалідності, коли кажуть про комунікацію з людьми з інвалідністю, зазначають, що вони були б раді її підтримувати. Однак коли питаєш, чи вони бачать в своєму оточенні людей з інвалідністю, вони вже говорять, що ні, такого немає, – резюмувала виконавча директорка Ліги Сильних.
Вона додала, що з роками ситуація змінюється на краще, однак головним завданням нашого суспільства залишається формування нової моделі ставлення до людей з інвалідністю, що базується на повазі, рівності та гідності.
Які міста України краще пристосовані до життя людей з інвалідністю
Активіст Дмитро Щебетюк заявив, що серед міст України, які наразі найкраще пристосовані до життя та пересування людей з інвалідністю – Львів та Вінниця.
За його спостереженням, люди там займались розвитком інфраструктури ще з 2014-2015 років.
– Насправді поки що в Україні все не так добре з пересуванням. І навіть ті зміни, які робляться, — це мізер порівняно з проблемами. Проте добре, що щось робиться, – визнав Щебетюк.
Він додав, що в деяких містах є так звані маршрути безбар’єрності, однак там чомусь виникають уже нові бар’єри. До прикладу – тактильні резинові плитки, через які можна перечепитися і впасти.
Щебетюк нагадав, що у 2014-2015 роках, на початку війни, була хвиля дуже глибокої зацікавленості в покращенні умов у містах і суспільство змінювалось дуже швидко. Однак після припинення гарячих бойових дій інтерес у багатьох в Україні зник.
Тепер же, після початку повномасштабної війни, зміни знову рухаються активно, тож є маршрути, які дозволяють пересуватися, хоч і не завжди та не всюди.
– Я живу в Києві, тому мене хвилювала раніше велика кількість підземних переходів, які дуже ускладнювали життя. Доводилося навіть взимку обходити величезний шлях, щоб просто перейти на інший бік вулиці, – розповів він.
На думку активіста, великою проблемою лишається те, що навіть новобудови в Україні зводять часто без особливої уваги до створення необхідної інфраструктури.
Крім того, допоки немає реальних санкцій та контролю з боку людей, які щиро й відверто стежитимуть за дотриманням норм, зміни відбуватимуться у повільному темпі.
Також Щебетюк звернув увагу на те, що в Запоріжжі ситуація з пересуванням людей з інвалідністю стала краще, адже раніше там були тільки підземні переходи, які відчутно розділяли місто на дві частини.
Він наголосив, що хоча в Запоріжжі роботи ще дуже багато, зрозуміло, що не можна вимагати багато від прифронтових зон.
Водночас, за спостереженнями активіста, відчутний рух почала демонструвати Одеса, яка відкриває інклюзивні пляжі, має свої громадські організації, які покращують ситуацію. Проте пересування там наразі залишається складним – багато бордюрів, але центр більш-менш доступний, зручний.
Тим часом Дар’я Кукуріка, опираючись на опитування Ліги Сильних спільно з соціологічною групою Рейтинг, повідомила, що близько 63% людей з інвалідністю найчастіше зіштовхуються з непристосованістю приміщень, навколишнього середовища, а також недостатнім розміром соціальних виплат.
Вона наголосила, майже 80% опитаних покладають на місцеві органи влади обов’язок виділяти ресурс, щоб займатися питаннями, які стосуються людей з інвалідністю в плані проблем із доступністю міст для їхнього пересування.
Утім, паралельно люди з інвалідністю дещо частіше покладають відповідальність на вирішення певних особистих питань на самих себе.
Стереотипи про людей з інвалідністю: який стан в Україні у 2025 році
За словами Дмитра Щебетюка, зі стереотипами щодо людей з інвалідністю в Україні стало краще, але роботи ще багато.
Так, до прикладу, у деяких спортзалах все частіше створюють простори, відкриті для людей з інвалідністю, зокрема ветеранів та ветеранок, а також просто охочих займатися адаптивним спортом.
У таких залах адекватно і правильно сприймають людей з інвалідністю, знають, як з ними взаємодіяти та як допомагати тренуватися.
Проте у деяких залах люди з інвалідністю натрапляють на зовсім іншу реакцію.
– Якось потрапив у спортзал, в який, певно, майже не ходять люди з інвалідністю. І там почалось: Як вам абонемент продали? Як ви будете плавати? Як ви будете це, як ви будете те, як ви зайдете… та я, знаєте, перебуваючи у бульбашці активізму, відвик від цього.
Здається, що все дуже класно, все супер, рухається прям все, і термінологія правильна, і так далі… А потім ти живеш звичайне життя, робиш звичні речі і раптом розумієш, що не всюди до тебе ставляться нормально, – поділився активіст.
Однак він додав, що до 2011 року ситуація була набагато гіршою, тож зараз у людей з інвалідністю є комфортні простори і ставлення до них стало кращим.
Водночас виконавча директорка Ліги Сильних Дар’я Кукуріка звернула увагу на те, що в Україні є стереотипи, які необхідно долати – до прикладу, коли люди старшого віку намагаються просто не помічати людей з інвалідністю, або повністю дискримінують їх, або поводяться з ними так, ніби вони абсолютно безпорадні.
– Перше, чого варто уникати – не робити з інвалідності табу або казати, що це страшні слова. Не називати таких осіб “бідненькі”, “ненормальні”, “прикуті до візка”. Це звичайна людина. Людина з інвалідністю. Людина, яка користується кріслом колісним, – зазначила вона.
Наступне, чого не варто робити – вішати ярлики та придумувати дивні пояснення, адже питання не в тому, що в людини інвалідність, а в тому, що навколо залишається багато бар’єрів, які необхідно долати.
Упередження про людей з інвалідністю: як пояснити дітям
Дар’я Кукуріка зазначила, що з дітьми надзвичайно важливо говорити про тему інвалідності, адже вони все одно помічають відмінності.
– Якщо, наприклад, дорослі мовчать або шикають: Не дивись, не питай, то потім діти самі добивають картинку через стереотипи або жарти. Тож упередження, неправильне ставлення залишаються. І тоді наше суспільство в питанні ставлення до інвалідності не зможе змінитися, – наголосила вона.
Ще однією вкрай важливою причиною, чому необхідно працювати над упередженнями щодо людей з інвалідністю, є те, що насправді кожна людина може отримати інвалідність в якийсь момент свого життя. Кукуріка заявила, що це показує, що такий стан є природним.
– Тому не варто це сприймати як трагедію. Якщо ми змінимо своє ставлення, через 20-30 років, коли підростуть діти, ми будемо мати стійке та емпатійне суспільство, – пояснила вона.
Виконавча директорка об’єднання Ліга Сильних Дар’я Кукуріка окремо зазначила, що це не питання доброї волі – пояснити дитині про інвалідність. Це питання прав людини.
– Коли ми говоримо з дітьми про інвалідність, насправді ми говоримо про рівні права на освіту, роботу, відпочинок. І діти дуже добре відчувають несправедливість. Якраз вони можуть стати наступним поколінням, яке не буде сприймати дискримінацію як норму, – наголосила вона.
Допомога людям з інвалідністю: що варто знати
Співзасновник ініціативи Доступно.UA Дмитро Щебетюк зазначив, що мало хто з пересічних громадян знає про те, що міста після децентралізації можуть виділяти окрему допомогу для людей з інвалідністю.
– Є людина, яка може приходити від Мінсоцу й допомагати. Наприклад, сходити купити поїсти чи ще щось. Про це обов’язково треба дізнаватись у себе за місцем проживання, – порадив Щебетюк.
Він додав, що було б добре, якби людям з інвалідністю допомагали друзі чи рідні, які взяли б на себе принаймні перший час обов’язок дізнатися про те, де і яку саме підтримку можна отримати.
Також варто шукати актуальну інформацію через інтернет, звертатися в місцеві громадські організації, в Мінсоц.
– Ніколи не обмежуйте себе одним ресурсом, це дуже важливо. До прикладу, є психологічні послуги для людей з інвалідністю. Особисто я раджу Ветеран-хаб, який надає людям допомогу ще з 2015 року, – повідомив Щебетюк.
Крім іншого, соціалізації та інтеграції в комфортний простір допомагає заняття спортом.
– Мені б дуже хотілося звернутися до самого суспільства і до оточення ветеранів, ветеранок. Іноді їм не вистачає можливості просто поговорити з кимось, виговоритися комусь. І це є завданням суспільства, оточення, незалежно, знайомі ми чи не знайомі, – зауважив Дмитро Щебетюк.
Він пояснив, що якщо у громаді є ветерани, які мають травму після війни, з ними можна спробувати м’яко познайомитися – настільки, наскільки це дозволить сама людина, – та запропонувати допомогу та спілкування.
– Часто це складно, навіть цивільна травма багато чого змінює в житті. І наче хочеться багатьом людям відокремитися якось, побути самим. Але саме ця відокремленість може нашкодити більше, ніж якби хтось хоч іноді приходив випити разом чаю та поговорити, – підсумував він.
На думку активіста, найлегше повертатися в суспільство після травми, коли ти знаходиш людину, яка схожа на тебе чи готова розділити твій біль.
Дар’я Кукуріка також порадила людям з інвалідністю або тим, хто хоче надати їм допомогу, промоніторити через інтернет, які поряд є громадські організації з огляду на ті порушення чи травми, які має ця особа.
Вона додала, що часто такі організації надають комплексну допомогу – від медичної та психологічної і до тієї, де консультують, як краще переобладнати квартиру відповідно до нових особливостей та потреб.
Перелік центрів реабілітації: куди звертатись по допомогу
В Україні існує багато центрів реабілітації для людей з інвалідністю. Вони надають різноманітні послуги, включно з медичною, психологічною, соціальною та професійною реабілітацією.
Щоб отримати послуги для людини з інвалідністю безкоштовно, достатньо взяти електронне направлення від сімейного лікаря або іншого спеціаліста за кодом реабілітації А 57001.
Водночас для стаціонарного лікування знадобиться направлення від лікуючого лікаря або переведення з іншого медзакладу.
Деякі центри, такі як Всеукраїнський центр комплексної реабілітації, можуть пропонувати безкоштовне проживання та харчування на строк до 60 днів один раз на рік.
Які типи реабілітаційних центрів є в Україні
- Державні центри:
- Центри комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю: забезпечують широкий спектр послуг, зокрема соціальну, психологічну, психолого-педагогічну реабілітацію та раннє втручання.
- Київський міський центр соціальної, психологічної професійної та трудової реабілітації Аскольд: надає послуги, спрямовані на професійне та трудове відновлення, а також психологічну підтримку.
- Всеукраїнський центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю: надає комплексну реабілітацію, зокрема харчування та проживання, один раз на рік до 60 днів безкоштовно.
- Приватні та спеціалізовані центри:
- Медичні та реабілітаційні центри: надають спеціалізовану допомогу, наприклад після інсульту або в інших клінічних випадках.
- Санаторно-курортні комплекси: пропонують бальнеотерапію та інші види реабілітації.
Раніше Факти ICTV розповідали, чи мобілізують людей з інвалідністю ІІІ групи.