Голова Офісу президента Кирило Буданов прагне створити стабільний внутрішній контур для розбудови архітектури безпеки, оскільки мислить категоріями не ситуативного контролю, а стратегічної стійкості держави.
Таку думку висловив політолог і блогер Віктор Таран.
Буданов — про розвиток архітектури безпеки
– У свіжому матеріалі Главкома про політичні процеси в Києві звернув увагу на одну цікаву деталь. З приходом Кирила Буданова в Офіс президента поступово починає змінюватися сам стиль взаємодії Банкової з регіональними елітами.
І, схоже, у столиці це вже помічають навіть ті, хто роками існував у логіці постійних апаратних конфліктів та політики ситуативного виснаження опонентів, – зазначив Таран.
Показово й те, що після призначення Буданов був сфокусований насамперед на переговорному та зовнішньополітичному треку, а не на традиційних для української внутрішньої політики війнах за контроль над Києвом чи регіонами.
Уже сам цей акцент поступово формує іншу атмосферу всередині системи, впевнений експерт, адже в останні роки українська політика настільки звикла до постійного конфлікту між Банковою та столицею, що будь яка пауза в ескалації почала сприйматись як політичний виняток із правил.
– Схоже, Буданов переносить у цивільну політику підхід, сформований у секторі безпеки та стратегічного планування. Менше ручного втручання в локальні конфлікти. Більше уваги до загальної стійкості системи, керованості процесів та довгострокових ризиків. Його стриманість у внутрішньополітичних питаннях наразі здається не проявом пасивності, а радше спробою не перевантажувати систему додатковими внутрішніми кризами в умовах великої війни.
Складається враження, що його значно менше цікавить традиційний український політичний формат у стилі “хто кого пересидить у кабінетах”. За часів керівництва ОП Андрієм Єрмаком конфлікт між Ткаченком і Кличком фактично став одним із елементів загальної політичної архітектури Банкової. У певний момент сам процес конфлікту почав набувати самодостатнього характеру та перетворився на окремий механізм політичного управління, – пише блогер.
Зараз же, переконаний він, акцент поступово зміщується з політики постійного загострення на більш прагматичну модель взаємодії між центром та регіонами.
– Менше публічної конфронтації. Більше спроб сформувати хоча б базову передбачуваність правил та процедур. І це може виявитися значно важливішим процесом, ніж здається на перший погляд. Бо, наскільки можна зрозуміти, Буданов мислить ближче до категорій стратегічної стійкості держави, ніж до моделі ситуативного політичного контролю.
Для побудови ефективної зовнішньої політики та архітектури безпеки потрібен стабільний внутрішній контур. Передбачувані регіони. Інституції, що працюють. Мінімізація внутрішнього хаосу. Особливо в країні, яка живе в умовах затяжної війни, – підкреслив політолог.
Судячи з усього, додав він, в Офісі президента поступово формується запит на систему, здатну працювати більш автономно без постійного ручного втручання з центру.
– І це може бути однією з найбільш недооцінених змін останнього часу. Бо українська політика настільки звикла до режиму постійного загострення, що сама поява ознак системної керованості вже починає здаватися незвичною, – констатував Віктор Таран.
