У четвер, 3 лютого, Україна та Туреччина уклали угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ), про яку країни намагалися домовитися протягом 12 років.
Президент України Володимир Зеленський назвав підписання договору “вінцем трьох десятиліть співпраці та дружби”, а також привітав усіх із цим важливим кроком.
На думку президента, ЗВТ – це нові можливості для бізнесу, які мають принести Україні прибуток, інвестиції, зростання ВВП та збільшення кількості робочих місць.
Зеленський уточнив, що до підписання угоди торгівля між Туреччиною та Україною лише за минулий рік зросла до $7 млрд, що, на його думку, означає, що країни зможуть досягти обороту $10 млрд після угоди про ЗВТ.
У чому суть ЗВТ із Туреччиною
2 лютого Кабінет Міністрів України затвердив проєкт угоди про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною.
Уряд опублікував повідомлення, в якому вказав, що ключовою позицією домовленості є встановлення Туреччиною 0% мит на 10 337 товарних позицій України – це 95% загальної кількості товарів, які експортує туди наша країна.
Також на ще 1348 товарних позицій почнуть діяти або зменшені мита, або тарифні квоти.
Туреччина відкриє для України покращений доступ для переробленої аграрної продукції – мито на постачання зернових становитиме 0%.
Крім того, з набуттям чинності ЗВТ мають бути скасовані мита на українську промислову продукцію – 0% встановлять на 510 із 840 металургійних товарів.
Ще на 130 таких товарів установлять часткове зменшення мита.
На 167 товарів металургії – квоти (щонайменше 411 000 тонн).
Водночас товар, який Україна вироблятиме із сировини з Туреччини після активації договору, вважатиметься українським.
Таким чином він зможе потрапити на ринки всіх країн ЄС без мит.
Уряд зазначив, що щорічно ЗВТ має додавати до ВВП України +2,2%, до доходів домогосподарств – +2,6%.
Як все починалося і чому договір не могли погодити так довго
Угоду про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною узгодили ще у 2010 році, проте сторонам не вдавалося домовитися про те, які тарифи застосовуватимуть щодо різних груп товарів.
Така ситуація виникла через те, що обидві країни – насамперед виробники сільськогосподарської та промислової продукції.
Саме з цих найбільших груп товарів проходили основні консультації. Водночас для України проблемною вважалася ще текстильна промисловість, яка могла постраждати від ЗВТ.
У сільськогосподарській групі товарів Туреччина не хотіла відкривати ринок для України через те, що відчула загрозу з боку наших фермерів як конкурентів. Українська сторона, у свою чергу, була стурбована внутрішнім регулюванням турецького ринку, який міг заважати вільно конкурувати українському бізнесу.
Консультації щодо зони вільної торгівлі тривали зі змінним успіхом 12 років. Президент Зеленський заявляв, що угоду щодо ЗВТ підпишуть “найближчим часом” ще півтора року тому – у жовтні 2020 року.
Потім, у червні 2021 року, глава МЗС Дмитро Кулеба зробив заяву про те, що до укладання договору залишився “останній крок” – зокрема, погодити торгові позиції.
У грудні 2021 року, Зеленський заявив, що ЗВТ буде підписано на початку 2022 року.
Вигода від зони вільної торгівлі з політичного погляду
Політолог Олег Саакян у коментарі Фактам ICTV зазначив, що політично це рішення є для України вигідним – як особисто для президента, так і на міжнародній арені.
– Це можна видати за перемогу із економічним флером на внутрішню аудиторію. Плюс на тлі загрози ескалації російсько-української війни це є позитивним економічним сигналом для інвесторів. Відповідно, Україна зараз була в цьому зацікавлена, – наголосив він.
Саакян уточнив, що саме тому, ймовірно, було видно таку інтенсифікацію на даному треку, що й призвело до укладання договору, переговори щодо якого тривали багато років.
– Наскільки це буде вигідно для України з економічного та торгового погляду – це питання часу. Невідомо, чи не вплинула сьогоднішня ситуація в Україні – і внутрішня, і та, що пов’язана з безпекою, – чи не змусила вона нас підписати цей документ із більшими поступками, ніж хотілося б, – стверджує політолог.
Також він попередив, що треба буде подивитися на те, наскільки Україна зможе скористатися цією зоною вільної торгівлі та наскільки наш бізнес зможе її вичерпати.
– Тут є приводи для оптимізму, тому що на сьогодні експортно-імпортний баланс більший у бік України, ми експортуємо більше, ніж імпортуємо, – сказав він.
Зазначимо, що за даними віцепрем’єр-міністра економіки Юлії Свириденко, із $7 млрд товарообігу між Україною та Туреччиною, який озвучив президент Зеленський, український експорт становив $4,1 млрд, а імпорт – $3,2 млрд.
Вона також повідомляла, що на 80% наш експорт складається із зернових та металів.
– Якщо договір є збалансованим і український бізнес зможе скористатися цими можливостями, то ми просто побачимо збільшення цього товарообміну, що, звичайно, гратиме на руку і Туреччині, і Україні, – резюмував експерт.
Економічна небезпека від ЗВТ України з Туреччиною
Тим часом економіст Олексій Кущ вважає: мінусів значно більше, ніж плюсів.
– Як показує практика останніх років, усі спроби розширити наш експорт за рахунок масованого та бездумного застосування зони вільної торгівлі ні до чого позитивного не призвели. Ми укладали зони вільної торгівлі і з Великою Британією, і з Канадою, і з Ізраїлем. Але там або обсяг нашого експорту – кілька сотень мільйонів доларів на рік, або торгове сальдо для нас після укладання таких угод погіршилося, – розповів експерт.
Він також нагадав, що торговельним партнером №1 для України наразі є Китай, з яким у нас зараз 15 млрд доларів обороту торгівлі, хоча ми не маємо з ним жодних угод про ЗВТ.
– Такий парадокс пояснюється дуже просто: річ у тім, що у нас економіка останніми роками деіндустріалізувалася, скотилася здебільшого до сировинного експорту.
А для сировинного експорту зони вільної торгівлі особливо не потрібні, оскільки ціни на сировинні товари визначає попит на світових ринках, глобальний попит, – стверджує Кущ.
Економіст пояснив, що якщо сьогодні продавати кукурудзу, зерно або соняшникову олію в Індію, то завтра їх можна так само продавати в Китай, і зони вільної торгівлі тут не знадобляться.
– ЗВТ потрібні, якщо ти маєш широкий асортимент товарів, які ти можеш запропонувати для національних внутрішніх споживчих ринків. Тобто ти виробляєш, наприклад, товари, які твій внутрішній ринок не може поглинути, виробництво у тебе зростає, ти виходиш на ті ринки, де ти можеш продавати на експорт. Відповідно, для того, щоб просувати ці товари, щоб проти них не встановлювалися мита, квоти і так далі, ти укладаєш зону вільної торгівлі і таким чином лобіюєш просування своїх товарів на внутрішні національні споживчі ринки інших країн, – заявив Олексій Кущ.
Він нагадав, що раніше Україна постачала на ринки країн СНД значну частину продукції машинобудування, але після втрати цих ринків вона не змогла знайти їм замінника у вигляді європейського ринку і, відповідно, багато заводів зупинилися.
– Промислові товари дуже складно перенаправити на нові ринки, і вони дуже залежать від зони вільної торгівлі, – наголосив економіст.
Наразі Україна виробляє здебільшого сировину та напівфабрикати, і від ЗВТ країна практично нічого не отримає, стверджує він.
За словами експерта, нам майже нема чого запропонувати на турецькому ринку зі споживчих товарів і, з іншого боку, ми відкрили свій ринок для імпортних турецьких товарів.
– Таким чином ми добиваємо залишки української промисловості і, найголовніше, позбавляємо себе перспектив реанімування цієї промисловості будь-коли в найближчому майбутньому. Бо якщо твій ринок захоплений дешевим імпортом, то передумови для того, щоб тут створювати якісь нові заводи зникають, – сказав Олексій Кущ.
Він навів приклад: якщо Україна почне закуповувати дешеву турецьку побутову техніку та автомобілі, вона не матиме економічних передумов для того, щоб тут будувати ті ж самі заводи з виробництва електромобілів та електротехніки.
– Тому що економічні стимули буде перебудовано у бік дешевого імпорту. Тож ми свій ринок для турецьких товарів відкрили. До того ж позбавили себе можливості брати з турецьких товарів імпортне мито, тобто поповнювати свій бюджет за їх рахунок. Ми позбавили себе можливості використовувати інструменти торгового захисту для турецьких товарів, щоб вони не тиснули наших виробників. І водночас нічого натомість не отримали, – вважає економіст.
Він уточнив, що наша країна останніми роками розвивала експорт до Туреччини і без угоди про ЗВТ, ба більше – ми мали позитивне торгове сальдо.
Серед основних товарів, які Україна постачає на турецький ринок – сировина та напівфабрикати, чорні метали на $1,8 млрд, зерно на $700 млн, олія на кілька сотень мільйонів доларів. Тобто практично нічого з високим рівнем додаткової вартості, пояснив експерт.
Водночас Туреччина постачає на наші ринки текстиль на сотні мільйонів доларів, продукцію легкої промисловості трикотаж, взуття, одяг. І продукцію машинобудування – електротехніка, автомобілебудування, промислове устаткування. Це – саме продукція з високим рівнем додаткової вартості.
– Туреччина для нас це такий партнер, який ще більше посилюватиме нашу сировинну залежність, тому що рівень державної підтримки в Туреччині, рівень промислової політики, кредитної підтримки чинного бізнесу та його експортної підтримки вищий, – вважає Кущ.
Він наголосив, що таким чином турецькі експортери будуть у кращій позиції, ніж наші, оскільки Туреччина, незважаючи на те, що вона активно інтегрується у світовий ринок, захищає свій внутрішній ринок.
– Туди ти ніколи не зможеш продавати свій товар доти, доки не створив виробництво з локалізації продукції, хоча б у якомусь обсязі. Це як зустріч конкістадорів із племенами ацтеків, умовно кажучи, у торговельному сенсі, – порівняв економіст.
Олексій Кущ прогнозує, що може постраждати насамперед наша легка промисловість – приблизно 60 тис. зайнятих на сьогодні, і це галузь з високим рівнем доданої вартості. Також – наші тепличні господарства, які можуть програти турецьким овочам та фруктам, переробна харчова промисловість, оскільки сюди піде продукція їхнього харчопрому, зокрема і молокопереробного.
– Це буде дуже і дуже серйозний удар для нашої економіки, причому без суттєвих бонусів, – резюмував Кущ.
Він також розповів про вплив девальвації турецької ліри на ринки: з погляду внутрішніх цін у доларовому еквіваленті турецький ринок став менш цікавим для експорту, оскільки, якщо перерахувати їхні ціни, вони стали настільки низькими, що промисловість продавати там стало невигідно.
Водночас внутрішні ціни України в перерахунку на долари для турецьких компаній дуже привабливі, оскільки гривня девальвувала не так сильно.
– Тож вони продаватимуть тут, а ми, на жаль, там продавати особливо не зможемо. Окрім сировини та напівфабрикатів, – зазначив економіст.
