$200 млрд невійськової допомоги – і лише $3 млрд приватних інвестицій. Чому донорські гроші не приводять бізнес в Україну?
Міжнародна невійськова фінансова підтримка України за чотири роки повномасштабної війни сягнула майже $200 млрд, що є співмірним із обсягом військової допомоги.
Але прямі іноземні інвестиції в економіку за той самий період склали менш ніж $3 млрд (близько 1,5%).
Ця прірва між допомогою і приватними інвестиціями стала головною темою круглого столу Гарвардського клубу України та асоціації Професійний уряд (PGA), присвяченого фінансуванню відбудови напередодні конференції URC-2026 в Гданську.
Учасників представила співорганізаторка круглого столу Олена Банна (PGA).
Допомога замість інвестицій, але не разом із інвестиціями
Пол Клоуман Беккен – дипломат і випускник Гарварду, колишній спецпредставник Норвегії в Афганістані, проаналізував близько 400 проєктів відбудови загальною вартістю $80 млрд.
Його висновок невтішний: міжнародне державне фінансування не стало каталізатором для приватного капіталу, воно його витісняє. Більшість коштів міжнародних інституцій йде через державні структури, а не напряму в бізнес. І це суперечить принципам ЄС.
– Навіть пряма підтримка приватного сектору, як правило, не призводить до залучення додаткового приватного капіталу. Фонди прямих інвестицій, створені для відбудови України, досі майже повністю фінансуються за рахунок державних джерел – міжнародних фінансових інституцій та установ розвитку, – наголосив він, спираючись на своє дослідження в брюссельському аналіьтичному центрі ECDPM.
Причина структурна. Ромен Дестьє – директор французької урядової агенції з розвитку міжнародної торгівлі та інвестицій Business France в Україні, який раніше керував французькою компанією з інвестиціями €40 млн в український агросектор, пояснює: у більшості інфраструктурних проєктів кінцевим замовником фактично є українські платники податків – через державу та місцеві громади.
Тож поки тривають бойові дії, ніхто не може передбачити, чи буде платоспроможний попит і в якому обсязі.
– Приватним інвесторам складно впевнитися, що в майбутньому податкові надходження будуть достатньо стабільними і що необхідні кошти будуть спрямовані в проінвестовані проєкти відбудови. Тому роль міжнародних донорів на першому етапі є надзвичайно важливою, – зазначив Дестьє.
Тобто проблема не в тому, що донорські гроші непотрібні, адже без них приватний капітал не зайде взагалі. Проблема в тому, що наразі вони замінюють ринковий сигнал, а не створюють його.
Окрім того, для іноземних компаній нині головний ризик – втрата активів і прибутків через російські удари. Програми страхування інвестицій існують, але фактично не захищають від реальних загроз, з якими стикається бізнес в умовах війни.
При цьому ті, хто вже зайшов на ринок, отримують перевагу. Це стимул для тих, хто може ризикувати.
– Рано чи пізно війна закінчиться, і ті, хто вже присутній на ринку, можуть отримати великі вигоди, – зазначив Пол Беккен.
MilTech: як держава створила умови, за яких бізнес побіг до нас сам
Поки цивільна відбудова чекає на інвесторів, український оборонний сектор демонструє стрімке зростання. Але популярне пояснення – це, мовляв, західний венчурний капітал – не відповідає дійсності.
За даними учасника дискусії підприємця Володимира Кравцова – заступника голови української асоціації виробників безпілотних систем та супутніх технологій АРМАДА, у 2025 році приватні інвестиції в українські оборонні стартапи склали лише $105–130 млн, що є менше 2% від загального обсягу ринку в $6,8 млрд.
Справжній рецепт успіху інший: гарантований державний попит, цільові гранти (кластер Brave1 виділив понад $60 млн для більш ніж 200 компаній), пільгове кредитування на $160 млн та радикальна дерегуляція.
– Ми скоротили цикл від розробки до бойового застосування з кількох років до кількох тижнів. А головний урок для необоронного сектору полягає не в тому, щоб гнатися за венчурним капіталом. Урок полягає в тому, як держава може створити правильне дерегульоване середовище з передбачуваними й гарантованими зобов’язаннями, – пояснив Володимир Кравцов.
Енергетика: перший кандидат на повторення формули, але не єдиний
Денис Гайовий з Гарвардського клубу і представник ЄБРР вважає, що саме енергетика найближче підходить до відтворення моделі MilTech.
Через російські атаки Україна втратила десятки гігаватів генеруючих потужностей. Гостра потреба у відновленні вже стимулює інвестиції, а держава поступово прибирає бюрократичні процедури і виводить тарифи на ринковий рівень.
Проте швидкість підготовки інфраструктурних проєктів, таких як державно-приватне партнерство (ДПП), залишається значно нижчою.
– Енергетика та енергетична інфраструктура, ймовірно, є найближчим сектором, де ми можемо застосувати той самий набір інструментів і підходів, який спрацював у MilTech, – зазначив Гайовий.
Перший конкретний приклад – вітрова електростанція, профінансована німецьким приватним капіталом.
За словами Олександра Подпругіна з німецької групи NOTUS energy, це перший проєктний кредит для вітроенергетики в Україні взагалі і перший іноземний приватний проєкт у відновлюваній енергетиці після початку повномасштабного вторгнення. Однак, поки що це виняток, а не тенденція.
Як зазначив Гайовий, є й інші сектори з сильними гравцями. Наприклад, російські удари по інфраструктурі Нової пошти були би крахом для інших, але Нова пошта – це стійкий бізнес. Такі самі приклади є і в металургії, і в агробізнесі.
Сатьякі Бхаттачарья – представник Світового Банку та енергетичної програми ESMAP зазначив, що підприємців, готових вже зараз приїхати і розвивати проєкти в Україні, дуже мало. Їх коло набагато вужче, ніж навіть коло потенційних інвесторів.
І коли підрядник EPC, компанія, яка бере на себе повну відповідальність за реалізацію проєкту під ключ, розповідає у своїх професійних колах, що працював в Україні, цей меседж потужніший, ніж якщо його чують з інших джерел. Такий бізнес треба особливо цінувати.
Оскільки в сьогоднішніх умовах держава не може забезпечити стабільність, а будівництво триває довше, ефективність у видачі дозволів та ліцензій є державним важелем прискорення проєктів.
Швидкість – це те, що вражає в MilTech. Україні вкрай важливо знайти перемикач, що вимкне у інвесторів режим “почекаємо-подивимося” і увімкне швидкість.
Джон Браунінг з британської компанії Transformative Approaches Ltd звернув увагу на проблему, яку фінансовими гарантіями не вирішити: це недостатнє розуміння України серед західноєвропейських та американських інвесторів. Вони часто переоцінюють ризики роботи в Україні.
– Покращення сприйняття України на Заході є ключовим. Так само як і донесення до них розуміння, що ризики входження в країну є меншими, ніж вони думають. Можливо, міжнародним партнерам потрібно переглянути свої підходи до фінансування та роботи на місцях, – каже він.
Браунінг зазначив, що його висновки ґрунтуються на порівнянні України з її стрімким сектором MilTech з його досвідом на Балканах, в Сьєрра-Леоне та Афганістані.
Покращення сприйняття Заходом України є справді ключовим. Це підтверджує і практик – Ромен Дестьє. Його метод простий: не переконувати цифрами та презентаціями, а запрошувати в Україну особисто.
– У мене немає амбіцій переконати інвестора до того, як він приїде. Я просто кажу: Приїжджайте. Я подбаю про вас.
Дестьє наголосив, що після першого візиту реакція багатьох гостей однакова: Вау!. Вони бачать не лише ринкові можливості, а й енергію людей та атмосферу країни, що дозволяє вже вести більш предметну розмову про інвестиції.
Висновок, який Гданськ має почути
Україна потребує $588 млрд на відбудову за оцінками Світового банку. Але гроші донорів самі по собі цю суму не наберуть.
Учасники круглого столу сходяться на головному: Україні потрібна не більша допомога, а інший підхід до її використання, такий, що перетворює публічне фінансування на сигнал для приватного капіталу, а не його замінник.
Формула вже існує. MilTech її довів. Питання, чи наважиться Україна застосувати її до відбудови цивільної економіки ще до кінця війни.
Як зазначив співорганізатор круглого столу Гарвардського клубу – представник Світового Банку Олег Халаїм, щорічна конференція з відновлення України (Ukraine Recovery Conference) – це урядовий захід, але щоб залучити приватні інвестиції потрібно, щоб найгучніше було чути бізнес.
