Журналісти Фактів тижня відновили деталі одного зі штурмів, який відбувся під Бахмутом Донецької області. Поранення у ньому дістав командир, який вів штурмову групу, боєць 71 окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ із позивним Харків. Він досі пам’ятає до дрібниць те, що сталося в тих окопах.
За його словами, єгері-десантники поїхали на чергове завдання в гарячій зоні. Надійшла команда, що втрачено позицію, яку потрібно було відбити у противника. Пілот аеророзвідки із позивним Хома розповів, що воїни пересувалися по одному, добре передивляючись місцевість.
– Був проміжок між окопами, потрібно було перебігти зверху. І фронт з цього боку. Теоретично, якби тут був ворог, то він би міг вдарити, – поділився Хома.
Для бійця із позивним Редя це був перший у житті бойовий штурм. Він зазначив, що завдання було дуже небезпечним, тому що позиції РФ – поруч. Проте наших бійців прикривали вогнем, тому ворожа артилерія мовчала.
Але в окопі на наших штурмовиків чекало декілька російських загарбників. Тому бійці подумали, що треба діяти не за класикою. Вони вирішили не одразу заскакувати в окопи, а пройти повз них.
А в цей момент зав’язувався вже другий бій – біля бліндажу між бійцем на позивний Харків та іншим окупантом. У хід йшли не кулі, а переважно гранати. Тоді наш воїн вже був поранений. Другий удар у голову міг стати смертельним, проте обійшлося.
Зазнавши поранення голови, Харків продовжив бій, залучивши гранати та інше озброєння, яке у нього було проти ворога. А згодом він дістав ще одне поранення – йому пробило руку. В цей час інший штурмовик встигнув полагодити свою зброю та прийшов на допомогу побратимам.
– У нього відстрелили ручку автомата. Але він зібрався, розібрав автомат під час штурму, склав його і продовжив бій, – згадав заступник командира роти 71 окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ із позивним Куратор.
Цей штурм, здавалося б, приречений у перші хвилини, закінчився перемогою українських єгерів-десантників. У ці хвилини їм давало сили розуміння, що за спиною – життя інших побратимів та їхня земля, за кожен метр якої необхідно боротися.
Згадана позиція під Бахмутом тоді залишилася під контролем української армії. Попереду у поранених бійців – тривала реабілітація. Проте вони вже думають, коли зможуть повернутися знову на фронт.
