Сім років тому сталися одні з найкривавіших битв російсько-української війни – Дебальцевський плацдарм.
Контроль за цим містом був вкрай важливим через залізничний вузол та два автошляхи міжнародного значення: траси М 03 – Харків – Бахмут – Ростов-на-Дону, та М 04, що об’єднує Луганськ з Донецьком.
У ході оборони загинули до двох сотень українських воїнів, півтисячі зазнали поранень. Шляхи під час відступу довелося підірвати.
Суперечки про те, що тоді стало головним фактором програшу – неправильна тактика командування чи відкрите застосування російських підрозділів – продовжуються досі.
Факти ICTV розпитали ветеранів тих подій.
Майже місяць українські військові провели під щільним вогнем ворожих градів та постійними атаками російських найманців.
Бої за Дебальцевський плацдарм тривали з 21 січня до 18 лютого 2015 року. Захищали українську землю майже 5 тисяч військовослужбовців ЗСУ та півтисячі нацгвардійців, бійців МВС та СБУ. Натомість сили російсько-окупаційних військ налічували приблизно 10 тисяч.
Ворог наступав одразу з чотирьох позицій – Стаханова, Алчевська, Горлівки та Єнакієвого.
Тоді техніку та особовий склад для наступу російська федерація стягувала мало не з усієї країни.
– А це смерчем встромили! Брати, одним словом. Все для людей, – розповів боєць.
На відео – позиції українських військовослужбовців у Чорнухиному поблизу Дебальцевого. До евакуації наших воїнів залишалося менше, ніж тиждень.
Автор цих кадрів – Руслан – тоді був головним сержантом роти. Чоловік і зараз продовжує служити у зоні ООС.
– Намагаюся не згадувати ці події, хочеться їх забути, – сказав він.
Військовослужбовець згадує, що ситуація на передовій була дуже складною. Зокрема, через кількісну перевагу ворога.
Плюс – нам не вистачало техніки. Та, що була – майже одразу ламалася після прибуття на позицію.
Тиск із боку Росії збільшувався щодня. І навіть після укладання перемир’я в Мінську та затвердження лінії розмежування 11 лютого – обстріл не припинився.
Найбільше в пам’яті Руслана з’явилися події 17-го числа.
– Одного дня син народився і побратим загинув. І того дня ми відходили. З восьми БМП у нас ціла була одна. На ній ми й відходили. І ми витягли звідти побратима. Його навіть не було куди покласти. 128 бригада забрала до себе шишарик. Вкинули в ноги, сиділи там на ньому – не знаю… головне, що вивезли, – розповів військовий.
Командування ЗСУ намагалося організувати безпечний відхід військ. Але колони все ж таки зазнавали обстрілів.
Багато хто виходив пішки, а тих, хто не міг пересуватися – вивозили на броні. Бої йшли, не припиняючись.
Учасник бойових дій на Дебальцевському плацдармі Володимир Глізнер був серед тих, хто прикривав колони під час догляду. Розповідає – виходили тяжко, але без страху. У цей час він разом із побратимами потрапив під обстріл артилерії та був поранений.
– Ми мали йти розчищати дорогу на Артемівськ і прилетіла міна. Мене та ще пару хлопців із Франківська поранило. Якраз при прикритті колони, – розповів Глізнер.
Шість місяців у шпиталях, роки реабілітації, з армії його комісували. Вже два роки Володимир працює у обласному департаменті соцполітики.
Він намагається згадувати той період із посмішкою. Адаптуватися після повернення додому йому допомогла сім’я та бойові товариші.
– Зараз ми більшість моментів згадуємо зі сміхом. Іноді наші дружини сидять так збоку, слухають – кажуть, ви трохи того. Але цивільним військовим частково не зрозуміти, – поділився Володимир.
Але попри все Дебальцевська операція не була провальною для збройних сил України. Наші військові отримали найголовніше – досвід боротьби з ворогом у надскладних умовах. Ті, хто пройшов Дебальцеве, зараз серед найвищих чинів Збройних Сил України.
– Якщо люди, які брали в ній участь, брали відповідальність та приймали рішення – вони перебувають на постах. Це означає лише одне – вони все зробили правильно! – повідомив військовий експерт Михайло Жирохов.
Як результат, під таким керівництвом наша армія за останні сім років значно додала і в озброєнні, і в тактичній підготовці.
– Набагато покращилася стратегія та тактика дій підрозділів. Ми б утримали Дебальцеве, якби це сталося зараз, – вважає він.
