9 березня виповнюється 207 років від дня народження Тараса Шевченка – генія і пророка. Лише йому встановлено понад тисячу пам’ятників в Україні і майже півтори сотні за кордоном. Тараса Шевченка знають як поета, художника і батька нації, але майже не знають як людину.
Малий Тарас з дитинства вирізнявся з-поміж однолітків. Він був мрійливим, допитливим і любив малювати. А ще не терпів насильства і вмів давати відсіч кривдникам. Ще підлітком він залишив рідне село і все, що взяв з собою, – це спогади про рідних і мальовничі краєвиди, якими марив постійно.
Велику славу Шевченку принесли саме вірші. Кобзар відразу припав до душі читачам і критикам, бо був написаний для українців і про українців.
Шевченка часто зображали примітивно – кріпак, селюк, дід у пальто і шапці. Але сучасники знали його іншого. Це був не вусатий суворий дід із портрета, а веселий і цікавий чоловік, який любив чай з ромом, знав кілька мов і хотів одружитися.
Він вільно почувався як серед селян, так і в богемному товаристві. А ще знав кілька мов – польську, російську і французьку.
Хата в Україні, ескіз якої Тарас Шевченко навіть встиг зробити, та вірна дружина – це дві заповітні мрії його останніх років життя. Одна з них таки здійснилася. Після смерті тіло Шевченка доправили до Канева, де він мріяв побудувати будинок.