Боєць підрозділу Стугна ГУР Дмитро Василенко з позивним Каховка у свої 22 роки пережив більше, ніж будь-хто інший за все життя – окупація рідних, служба у воєнній розвідці, надскладні операції в морі й на суші, втрата побратимів і тяжке поранення.
Наразі він проходить реабілітацію та готується до протезування, а пройти цей нелегкий шлях йому допомагає кохана.
Як почали зустрічатися
Обоє з Херсонщини, з тієї частини, яка зараз тимчасово окупована. Олі – 20 років, Дмитру – 22. Їхня спільна історія почалась 4 роки тому, коли познайомились у мережі.
– Домовились про зустріч… Перше, що я сказав, насправді було: “Я думав, ти трошки вища”, – згадує хлопець (сміються обоє).
Розповідаючи про першу зустріч, Ольга зауважила, що спершу погуляли, випили кави, потім вечірнімм містами погуляли, а згодом Діма запропонував переходити на більший рівень, тобто зустрічатись.
Дмитро тоді вчився на агронома в рідній Каховці, а Оля вступила до Берислава на вчительку.
– У мене був велосипед, а від Каховки їхати до Берислава треба через Каховське водосховище, уже зруйноване, десь 24 км. І я приїхав до неї в коледж. То було маленьке диво для неї… Ноги жахливо боліли увечері! – розповідає хлопець.
Як війна перевернула життя
Безтурботне життя з ніг на голову перевернула повномасштабна війна. Її Дмитро застав у Києві, де вже вчився у виші.
– Телефоную батькам. Кажуть, що за 12 км від Каховки стоять уже російські танки, – каже Дмитро.
Він відразу ж пішов на військову кафедру свого університету і попросив амуніцію. Патрулювали місцевість, будували бліндажі з теробороною і готові були у разі чого обороняти Київ.
Але Дмитро дуже хвилювався за кохану, її та свою родину, які опинилися в окупації. На щастя, згодом Олі вдалося звідти виїхати. А хлопець пішов до війська.
Служба в ГУР та тяжке поранення
Уже в 2023 році він став до лав підрозділу Стугна Головного управління розвідки.
– Мені було просто страшно, що я можу втратити цю людину. Але я завжди казала і буду казати, що я завжди підтримаю будь-яке рішення Дмитра, – зізналася Оля.
Перший свій бойовий виїзд Дмитро добре пам’ятає, то був Запорізький напрямок:
– Наша робота взагалі – це зайти зробити диверсію, і тільки коли ми вже вдома в теплі сидимо, ворог зрозумів, що з ним сталася халепа. Тоді я вперше дізнався, що таке втратити побратима, коли на одному із штурмів міна прилетіла з “Василька” 82-го калібру, – розповів боєць.
Як на воді, у повітрі, на землі та під нею працює ГУР, час від часу можна побачити на відео. Зазвичай це досить гучні операції. Історія служби Дмитра не буде винятком.
Про свої операції він говорить досить стримано:
– Операції в акваторії Чорного моря, це “вишки Бойка”, висадки на прибережні зони в тил ворога, багато чого. Всі знають, чим ми займаємося, але ніхто не знає, коли, де це станеться з противником.
За його словами, море часто змінювалось на сушу і навпаки, так було і того разу, коли їх перекинули під Авдіївку восени 2023 року.
– Завдання було подавити сили противника біля Коксохімічного заводу Авдіївки. Довгий бій насправді, темно, дуже щільний контакт, – пригадує він.
В якийсь момент ворожий дрон завис над ним і скинув міну 82-го калібру, яка розірвалася прямо під ногами. Дмитру відірвало пальці, а уламками прошило ледь не усе тіло. Через вибухову хвилю він впав і зламав й без того перебиту уламками руку.
– Хтось із побратимів вигукнув: “Каховка 200”. Це для мене таким шоком стало! Я із всіх сил, хоть і груди забив, з хрипом в грудях вигукнув: “Каховка 300”. Я стаю на коліна в окопі, хапаюсь за гілки та за все, що було, починаю повзти на колінах, а з мене дуже сильно тече, – розповідає він.
На той момент Дмитро втратив більше літра крові, та все ж з останніх сил зміг доповзти до сусіднього окопу, де медик надав допомогу.
Проте далі зав’язався ще запекліший бій, і хлопець вже прощався з життям, не вірив, що витягнуть. Але витягли, хоча евакуація тривала більше восьми годин. Згодом у лікарні йому сказали, що руку треба ампутувати.
– Чесно, тоді заплакав, бо моя татуха – це мій оберіг. Там було в скандинавському стилі рунами написано “Живи по честі, бийся хоробро, помри достойно!”. От, можна сказати, це як мій квиточок був, ну, обміняв його, – зауважує Дмитро.
Приїзд коханої, операція та реабілітація
А тоді приїхала вона.
– Коли вперше побачив… мокрі очі, так би мовити. Не міг піднятися, руку тільки протягнув, на мені безліч катетерів було. Дуже брудний, попечене обличчя і втрачене татуювання. Сказав, що татуху намалюю на протезі, – пригадав той зворушливий момент.
Кілька місяців через ампутацію частини стопи Дмитро ще й не ходив, але пообіцяв Олі стати на ноги на Новий рік і стримав обіцянку.
Більш того, саме на Новий рік він зробив пропозицію Олі, а вона сказала “Так”.
Нині ж Діма проходить реабілітацію та готується до встановлення сучасного розумного протезу. Із цим йому допомагають у Центрі складного протезування спільно з Центром спасіння життя.
Збір для спецпідрозділу ГУР
Після повного відновлення Дмитро хоче бути корисним своєму рідному підрозділу.
На відео є QR-код, який веде на актуальний збір для спецпідрозділу ГУР, де він служить.
Лінк на банку у Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/5DaYoz2aTi
Номер картки – 5375 4112 1054 1731
– Розвідники дуже часто працюють вночі. Прилади нічного бачення допомагають набагато швидше виявити противника і завдати по ньому удару. Ціль збору — 400 тисяч. Прошу вас, долучайтеся! – звернувся Дмитро до українців.
Є у нього ще одна мрія, проте більш глобальна – докорінно змінити ставлення до військових у цивільному житті.
– Багато хлопців все віддали, своїх побратимів, рідних, повернулися з війни, і вони можуть відчути, що самі у цьому світі. Треба їм показати, що у них є підтримка. Бачите ви військового, кивніть йому головою, покажіть, що ви з ним! – закликав Дмитро.