Героїню нашої розповіді Антоніну Чередник з Херсонщини росіяни намагалися схилити до співпраці тричі. На третій раз забрали у чому була, тижнями тримали без їжі, води, не пускали в туалет і били.
Антоніна Чередник — заступниця керівника агропідприємства у селі Новодмитрівка біля Херсона.
Тут постійно лунають звуки вибухів. Вона до них вже звикла. Каже, вірить у те, що росіян скоро виженуть з території України. Як не сумнівалася у тому, що звільнять Херсон. За час окупації вороги тричі брали її в полон.
– Перший раз мене тримали добу, вночі до мене привели ґвалтівника, який порвав на мені жакет, – розповідає Антоніна.
Того разу її відпустили з вимогою співпрацювати та прославляти Росію, переоформити підприємство на РФ та взяти російський паспорт. Вона цього не зробила, окупанти прийшли вдруге, а потім і втретє. Останній арешт тривав три тижні.
– У мене на очах одного побили так, щоб до смерті. Відкрили двері моєї камери, щоб побачила, що зі мною буде, якщо не піду на співпрацю, – поділилася жінка.
Потім перевезли у підвал Головного міського управління поліції. Тут колись був міський відділ НКВД. І ці камери — спадок радянської каральної машини.
Росіяни взяли на озброєння методи своїх дідів-убивць. З часу полону Антоніна Чередник тут не була. Поки не може знайти сил навіть прийти на слідчий експеримент. Але жінка просить надіслати фото камер. І з-поміж кількох впізнає свою, під номером 5.
Вона добре пам’ятає петлю. І каже, це лише один із методів тортур.
– Вони у підвалі прямо розстрілювали хлопців. Били їх, ламали. На нас вони психологічно давили. Чотири дні не годували, два дні в туалет не водити, – додала Антоніна. – Наскільки я повірила в Бога там, коли били хлопців, коли їх убивали, я молилася, щоб вони легше це переживали.
Вони втратили лік часу. Щоразу, знущаючись, окупанти вимагали одне і те ж: отримати російський паспорт, працювати на Росію, здати інформацію про військових, спецслужбовців та патріотів України.
Антоніну Чередник шукали її близькі. Донька написала пост, який миттєво розлетівся мережею. І росіяни про це дізналися. Вона наголошує, розголос шкодить, вороги отримують додаткові важелі тиску.
– Хоча тобі 51 рік, але ти для них Тонька. Молоді стоять по 20-30 років, п’яні, обкурені, вони приходили завжди з перегаром, – розказала Антоніна.
У відчаї жінка згодилася отримати паспорт і перереєструвати підприємство. Виходу, каже, просто не було, та зволікала до останнього.
– Я була на УЗД, два тижні на ізоляції, це мені допомогло, що я хворіла. Я не отримала російський паспорт, не співпрацювала з росіянами, – додала жінка.
За місяць Херсон звільнили. Скільки людей мордували у катівнях – слідство достеменно не встановило і досі.
Фото тих, кого підозрюють у цих злочинах, розміщують у відкритій телеграм-групі. І ті, хто пережив полон, можуть їх ідентифікувати. Одного зі своїх катів впізнала й Антоніна Чередник.
Поки триває слідство, журналістам не розповідають, але вірять, що всіх злочинців покарають.
