Українське козацтво – це унікальне явище в історії України, яке своїм виникненням завдячує сусідству з кочовим хижацьким степом. Козаки були охоронцями прикордоння, потужною військовою силою у боротьбі з набігами кочівників та армій іноземний держав.

Кримські хани нарекли українських степових воїнів татарським словом Qazaq, що у перекладі означає "вільна людина", "авантюрист" і "шукач пригод".

Перші згадки про козаків містяться в хроніці 1492 року Марціна Бєльського. Під час походу сина короля Яна Альбрехта проти татар польське військо просувалося степами за допомогою козаків.

Водночас є думка, що первообраз козаків – це бродники, люди, які ходили степом у пошуках кращого життя.

Козаки були вільними від кріпацтва. Водночас у вільний від військових походів час вони займалися господарством.

У середині XV століття Кримське ханство, яке тоді панувало над землями Північного Причорномор'я та Приазов'я, становило найбільшу загрозу для українських земель. Наприкінці XV століття турецько-татарські загони почали частіше грабувати наші землі.

Король Польсько-Литовської держави Сигізмунд-Август не хотів втягуватись у конфлікт з турками, тому вирішив укласти тимчасовий союз з Кримським ханством.

Такі обставини змушували чоловіків створювати укріплення – так звані засіки (січі), і зі зброєю в руках боронити свободу та життя своїх родин.

Близько 1554 року волинський князь українсько-литовського походження Дмитро Вишневецький нижче Дніпрових порогів на острові Мала Хортиця розпочав будівництво форпосту для захисту проти татарської навали.

Ця подія ознаменувала заснування Запорізької Січі – козацької фортеці та бази для походів морем та суходолом.

За проектом Вишневецького була зведена кам'яна твердиня, що укріплювалась валами та частково ровами по периметру. Довкола території поставили стіну з частоколу висотою в декілька метрів. На п'ятьох зведених бійницях постійно чергували козаки, озброєні гарматами. У вежах також зберігали військове спорядження й припаси.

Жили козаки в куренях з верболозу: дах покривали очеретом, а стіни обмазували рідкою глиною, яку потім випалювали. Курені стояли довкола майдану, на якому розташовувалися канцелярія, кузня та зброярня, а також помешкання отамана й старшини.

Центральною будівлею на Хортицькій Січі завжди була церква. Тут козаки проводили ради, на яких вирішували як і внутрішні питання, так й зовнішні щодо походів і війн. Православна віра була невід'ємним елементом життя козаків.

Полюбляли козаки рибалити та полювати. Хутро впольованих лисиць у ті часи продавалося за найвищими цінами. Також зустрічаються згадки про те, що на Січі виготовляли власну медовуху – міцний алкогольний напій на основі меду, відомий на українських землях ще з часів Київської Русі.

Звичним одягом козаків була сорочка та шаровари. Більш пишне вбрання носили гетьман та представники козацької старшини – вони одягали довгі киреї, які підперізували поясом на правому плечі з запонкою.

Чимало сучасників українських козаків писали, що на Січі полюбляли співати й танцювати. Також більшість козаків вміли грати на кобзі.

Загальновідомим є той факт, що жінкам заборонялося жити на Січі з козаками, однак це не можна вважати дискримінацією.

Існувала традиція – перед походом на війну українські козаки приходили до своїх родин та просили у матері благословення.

Глава сімейства з'являвся вдома доволі рідко, проводячи більшість часу на військовій службі або на кордоні. За його відсутності головною була жінка: вона оберігала, виховувала, годувала і доглядала за всіма членами родини. Ще з козацьких часів української жінки вміли зберігати свій будинок охайним, чистим і затишним.

У 1556 році Вишневецький знову без дозволу короля вчиняє напад на татарські й турецькі землі. Однак тепер його підтримує військо московського царя Івана Грозного. Вони спланували похід на Іслам-Кермен. Місто було захоплено, а зброю та гармати перевезено до Хортицької фортеці. Кримський хан Девлет-Гірей, обурений цим вчинком, того ж 1557 року збирає всю орду і робить спробу захопити Хортицький замок. Татари зазнали невдачі й відступили від фортеці, яку тримали в облозі 24 дні.

Дмитро Вишневецький поспішив сповістити польського короля про свою перемогу й запевнити його, що доки фортеця твердо стоїть, татари не зможуть нападати на українські землі. Однак князь хотів отримати й допомогу від Сигізмунда. Для підвищення рівня захисту йому потрібні були люди та зброя. Король лише порадив не погіршувати стосунки з татарами й дав обіцянку про грошову допомогу. Вишневецький, нічого по-суті не отримавши, знову звертається до московського царя. Той лише виділяє певні кошти й переманює на службу.

В той самий час кримський хан швидко збирається з новими силами знову нападає на Січ. Тепер йому допомагає турецький флот та загін молдавських бійців. Хан Девлет-Гірей знов тримає фортецю в облозі, але цього разу через нестачу харчових припасів козаки здають замок і з боєм пробираються до Черкас. Татари, захопивши порожню фортецю, знищують її вщент.

З плином часу ця історія почала обростати новими вигадками й версіями. Так, за однією з них, перед смертю турки пропонували Вишневецькому перейти до ісламського віросповідання, а за іншою – турки хотіли перейняти мужність й витривалість козака, а тому вийняли з його грудей серце та з'їли.

Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!

Ой, крикнув цар на свої гайдуки:

Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, і зв'яжіте,
На гак ребром зачепіте!

Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає...!

Саме Дмитра Вишневецького пов'язують з іменем героя української народної Пісні про Байду. І вважають, що саме його образ та смерть оспівано в ній.

Сьогодні острів Хортиця став однією з популярних туристичних локацій на мапі України. Тут функціонує Музей історії запорізького козацтва, де на власні очі можна побачити унікальні предмети побуту козаків, їхній одяг, колекцію зброї та старовинні ікони.