Нещодавні події у США привернули увагу всього світу до проблеми дискримінації – менш поважного ставлення до одної людини, порівняно з іншою в аналогічній ситуації.
Україна не стала винятком. Цьому підтвердження – нещодавня ситуація з депутатами від одної партії.
Голова партії та голова фракції перед прес-конференцією обговорювали свою колегу, назвавши її “робочою бабою” та порівнявши її з “корабельною сосною”.
Раніше прояви дискримінації розгорнулися довкола екс-міністра освіти Ганни Новосад (2019-2020). Багатьох здивувало, що Новосад обійняла посаду в Кабміні у 29 років.
Факти ICTV поспілкувались з магістром психології, кандидатом педагогічних наук, доцентом, доцентом кафедри журналістики та нових медіа Університету Грінченка Яною Фруктовою та розібралися, чому в Україні взагалі постає таке питання та які види дискримінації присутні.
Привіт з СРСР
Дискримінація в Україні – не нове явище. Воно як існувало за часів Радянського Союзу, так і залишається зараз, причому питання загострюється.
Усі тоталітарні країни, зокрема СРСР, намагаються нав’язати чітку систему соціальних стосунків, для того, щоб існувати більш ефективно.
– У таких країнах державна політика зорієнтована на матеріальні речі, а не на соціально чи психологічно комфортний стан людини, – зазначає психолог.
Тому нав’язувалися жорсткі соціальні стереотипи (гендерні, вікові, етнонаціональні тощо), порушення яких викликало осуд серед навколишніх.
Дискримінація за віком
Ейджизм або дискримінація за віком – це готовність адекватно сприймати і працювати лише з людьми, які відповідають умовним віковим критеріям.
Ситуація: Дорікати людині за те, що вона у свої 20 років займає важливу відповідальну посаду.
– Понабирають молодь, а потім нічого толкового не виходить, – типовий приклад, який багато хто чув навіть у свій бік.
У свідомості деяких людей молодий = недосвідчений. Найчастіше такі фрази чути від людей старшого віку.
– Недовіра до компетентності молоді (професійний ейджизм) виникла у попередні роки тому, що існувала переважно лише формальна освіта, яка не завжди відповідала запитам працедавців.
Тому вмінням навчали вже на робочому місці. Тобто, розрив між теорією і практикою був значним.
Зараз ця проблема є менш гострою, адже є безліч можливостей для неформальної освіти, як сучасної форми самоосвіти. Молоді фахівці можуть бути з багатьох питань досвідченішими, ніж люди зі стажем.
Другий аспект – розрив поколінь.
– Ті знання, які ставали у нагоді попередньому поколінню, не завжди є ефективними в нових умовах. Тобто, попереднє покоління не може об’єктивно оцінити навички молоді, адже саме не опанувало їх, а отже і не використовує у професійній діяльності.
Звідси випливає третій аспект – мотивація молоді.
– Існує міф, що покоління Z – ледацюги, але якщо дивитися з боку психології, то це покоління, яке орієнтується на внутрішню мотивацію, і якщо його представники не бачать сенсу в певній діяльності, вони її не здійснюють, – розповідає Яна Фруктова.
Для попереднього покоління достатньо було фрази: Це потрібно зробити. Сучасній молоді потрібно показати її особистісну вигоду: отримання нових знань, визнання, грошової винагороди тощо.
Однак є й інший бік – коли людям старшому віку обмежують їхні можливості та права.
Наприклад, кажуть, що “на таку роботу” після 40 не охоче беруть аби лікар на прийомі більшість симптомів списує на вік.
Дискримінація за статтю
Сексизм або дискримінація за статтю – утиск прав та можливостей людини лише тому, що вона певної статі.
Ситуація: Жінку не хочуть брати на роботу в поліцію, бо це, начебто, надто складна для неї робота.
– Ти ж жінка/ти ж чоловік. Тобі не можна/ти повинна, – фрази, які найчастіше можна почути у цьому контексті.
Умовно робота поділяється на “жіночу” та “чоловічу” і за цими стереотипами жінка не може працювати механіком, а чоловік майстром манікюру.
Чому виникає такий вид дискримінації? Раніше, до стрімкого розвитку технологій, жінкам справді було тяжче працювати на роботах, які потребують використання фізичної сили.
– Ми всі не ідеальні і будь-яка людина може мати хибне уявлення про щось. Якщо вони помиляються, у вас є шанс переконати їх у цьому. Що робити у такій ситуації? Не реагувати гостро та більше орієнтуватися на внутрішню самооцінку, реальні результати праці, показники її ефективності, – радить психолог.
Однак варто пам’ятати, що не завжди ми можемо в чомусь переконати інших людей, адже у них просто може бути внутрішня потреба підтримувати цей стереотип.
Наприклад, у чоловіка низька самооцінка, і для того, щоб її підвищити, він має стверджувати всім жінкам, що вони апріорі гірші, ніж протилежна стать.
Читайте: Насилля, фінанси та уроки з дітьми: які проблеми виникають у жінок на карантині
Основний докір у сторону чоловіка – він повинен бути мужнім, а бути умовно стилістом чи робити манікюр – це не мужньо.
Цей стереотип виховують ще з дитинства фразами на кшталт:
– Витри сльози, ти ж хлопчик. Чоловіки не плачуть!
На думку Фруктової, найближчим часом можуть почати створювати громадський рух щодо захисту чоловіків середнього віку європеоїдної раси гетеросексуальної орієнтації, оскільки за статистикою чоловіки на 10 років менше живуть ніж жінки, якщо піддаються психологічному чи фізичному насильству з боку жінок.
Дискримінація за орієнтацією
Дискримінація за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю – порушення прав та можливостей людини через її життєвий вибір.
Ситуація: Гнівно реагувати на гомосексуальну пару, яка публічно проявляє почуття та, водночас, спокійно ставитися до аналогічної ситуації з парою чоловік-жінка.
– Я не хочу, щоб моя дитина це бачила, бо це ненормально.
Слово ненормально несе лише негативне забарвлення у значенні того, що не відповідає нормі.
Але нетиповий не те саме, що неправильний.
Це найпростіший приклад дискримінації, який може зустрітися. Люди часто зіштовхуються з утисками на роботі, в нових компаніях і публічних місцях і тд.
Ба більше, часто представники ЛГБТ-спільноти наштовхуються на обмеження прав на законодавчому рівні.
Так, Сімейний кодекс України визначає шлюб як союз між чоловіком та жінкою. І у цьому самому кодексі зазначено, що люди, які хочуть усиновити дитину, не можуть бути однієї статі.
Які види дискримінації Ви на собі відчували?
Неідеальна Європа
Щодо Європи у нас теж існує певний стереотип. Там є різні соціальні групи та представники різних культур, однак полікультурність доволі умовна.
Наприклад, у Франції є район, де проживають переважно араби. У них своя культура і свої стереотипи і вони не дуже добре асимілюються з французами, і не дуже охоче вивчають культуру країни, яка їх прихистила. Подібна ситуація спостерігається в Італії, Німеччині та інших країнах ЄС.
– Безумовно, ця рівність задекларована на державному та міждержавному рівнях і до неї прагнуть. Велике значення тут мають і медіа, і громадські організації, які намагаються змінити ситуацію на краще. Вони в Європі потужні та чисельні.
Але тут теж є викривлення. Наприклад, в Англії у подружжя, яке хоче всиновити дітей, запитують ставлення до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, одностатевих шлюбів. Якщо відповідь негативна – це може стати приводом відмови в усиновленні чи отримання опіки.
У Європі “набивають” толерантність.
– Це вже набуло поняття “крайня толерантність” – повага до принципів гендерної, вікової та расової рівності, сексуальних меншинств тощо, що іноді обертається виявами нетерпимості до всіх тих, хто не поділяє подібні погляди.
Виникає інша криза – якщо ти думаєш, не так, як ми, то можеш стати об’єктом булінгу.
Аби привернути увагу суспільства до масштабної проблеми прояву дискримінації, британський андерграундний художник Бенксі присвятив нову роботу протестам проти расизму та поліцейської жорстокості у США.
Анастасія Дячкіна