Вранці 24 лютого в соцмережах розповсюджувалися фейки, що у Харкові влада втекла, армія розбита, а ворожа техніка пообідді зайде в місто. І на якусь мить це здалося правдою, адже Харків роками жив з тавром “проросійського міста”, переважно через російську мову, якою спілкується більшість містян. Та характеристика виявилася хибною, місто героїчно чинить опір з першого дня війни, і не тільки військо, а й мирне населення: під обстрілами водії вивозять людей на відносно безпечну територію, таксисти розбирають завали, комунальники вивозять сміття і метуть вулиці, ресторани готують їжу для тих, хто втратив житло, звичайні чоловіки й жінки воюють кожен на своєму фронті й роблять те, що вміють, аби тільки наблизити перемогу.
Терористи ж батожать місто градами, накривають бомбами, нищать ракетами, їхні цілі – житлові будинки, лікарні, школи, дитячі садочки. Таке враження, що просто мстяться Харкову за непокору. Харківська журналістка Тетяна Доцяк розпитала тамтешнього міського голову Ігоря Терехова про життя у важкопораненому Харкові, але від того ще сильнішому і красивішому.
— Ігоре Олександровичу, яка зараз ситуація у місті? Чи зменшилась кількість обстрілів, бомбардувань? Скільки з 24 лютого загинуло і постраждало дітей, і загалом скільки жертв і постраждалих серед мирного населення Харкова?
— Понад 500 поранених, про жертви серед мирного населення говорити не буду, але ви бачите, що у нас щодня є втрати серед мирного населення, і це дуже серйозно. Що стосується обстрілів, десь акценти змістилися, десь не змістилися, тому що в нічний час бомблять більше, у денний — наче трохи менше, але, насправді, це дуже оманлива ситуація, бо постійно прилітає, постійно є у нас руйнування, ніхто насправді менше бомбити не став.
— Якщо дивитися оперативні фотографії чи відео, складається враження, що знищено чи не все місто. Якщо говорити у цифрах, скільки зруйнованих будинків, шкіл, лікарень, скільки будинків без газу, води, електрики? Які райони найбільше потерпали? Чи є знищені культурні пам’ятки?
— Звичайно є (знищені пам’ятки архітектури, — Ред.), дуже багато будинків… Вони ж потрапляли в пам’ятки архітектури, які були різного значення. Щодо загальних даних, у нас на 21 березня зруйновано 972 будівлі, з яких житлових будинків — 778. У нас постраждали близько 65 шкіл, 49 дитячих садочків, 11 лікарень та поліклінік. Така ситуація, яка є зараз, але ми з вами розмовляємо, а може, вийдемо на вулицю – і там уже все по-іншому.
Щодо системи теплопостачання, водопостачання – ми подаємо воду, хоч і на знижених режимах, але подаємо, у нас були певні ситуації, але сьогодні ми відновили водопостачання. Щодо теплопостачання, то фактично у всі будинки, які не зруйновані, ми сьогодні подаємо тепло.
Єдине, я закликаю людей не перебувати у будинках, а бути у спеціалізованих приміщеннях – це бомбосховища, підвальні приміщення, метрополітен, для того, щоб зберегти життя. Зрозуміло, що Північна Салтівка дуже страждає, район ХТЗ, але насправді й центральна частина теж. Сьогодні не можна казати, що тут район небезпечний, тут безпечний. Небезпечні усі райони.
— Скільки людей мешкають у метро, скільки часу вони там перебувають? Як вам вдалося забезпечити життя в підземці: харчування, ліки, воду? Де на все це берете кошти?
— Близько 15 тис. людей знаходиться у метрополітені — вдень багато хто виходить, до вечора повертаються. Ми забезпечуємо разом з волонтерами харчування, частину самі завозимо або роздаємо продукти волонтерам, вони готують їжу й теж привозять до метрополітену.
Щодо медикаментів та продуктів харчування – ми отримуємо і по лінії Офісу президента, і від інших міст, і від мерів інших міст. Я звернувся до мерів, і всі мери відгукнулися, сьогодні ми отримуємо продукти, медикаменти, крім того, з-за кордону надходить допомога, яку ми роздаємо людям. Ми роздаємо людям теплий одяг, ковдри, бо їм треба ховатися, одягатися. Робимо все, щоб люди перебували в умовах, пристосованих для життя.
— Скільки людей, за вашими підрахунками, покинули місто, а скільки залишилося?
— Будь-яка цифра дуже приблизна, неможливо зараз сказати точно. Але я вважаю, що велика частина міста залишилася, дуже багато людей не хочуть їхати, не хочуть покидати Харків, бо вони тут народилися, живуть.
— Як вдається забезпечувати місто хлібом? Харків’яни, що лишилися в місті, повідомляють, що в супермаркетах навіть з’явився асортимент продуктів, працюють аптеки, – як це вдається робити? Чи працює в місті бодай якийсь бізнес?
— Я звернувся до всіх підприємців, щоб вони працювали, особливо це стосується супермаркетів, продуктових магазинів. Зараз матиму дуже жорстку розмову, бо в одному із супермаркетів є завищення цін. Так, не той, звичайно, асортимент, але, в цілому, можу сказати, що асортимент, який необхідний людям. Щодо хліба, ви знаєте, що ми завозимо муку, віддаємо, нам роблять хліб, ми отримуємо хліб і роздаємо безкоштовно людям. Бісквітна фабрика нам передала два вагони з печивом. Приходять до нас продукти, і все, що є, ми “з коліс” роздаємо людям.
У нас працює 60 аптек. Так, є там черги, але проблема в тому, що відмовляються працювати провізори, які торгують, їх можна зрозуміти через постійні обстріли. Але ми забезпечені інсулінами, отримали препарат від Офісу президента, роздаємо інсулінозалежним. Зараз до нас фура йде з Чикаго. Розмовляв із мером Чикаго, вони нам відправили дуже велику медичну допомогу, тож за день-два до нас ще прийдуть медикаменти.
Тому знаєте, всією дружною харківською сім’єю тримаємось, допомагаємо одне одному, це дуже важливо, щоб люди відчували, що ми всі разом, і так воно і є. Коли ти бачиш той дух, який панує сьогодні у місті Харкові, і цей дух зробить так, що Україна Харків переможуть.
— Харків навіть в умовах війни намагається тримати марку найчистішого міста. Як вам вдається вмовити комунальників вивозити сміття, чистити сніг, ремонтувати пошкоджені тепломережі під загрозою обстрілів і навіть під обстрілами?
— Мені боляче сьогодні дивитися на місто, бо до чистоти, такої, як ми звикли, далеко. Проте я вдячний усім нашим комунальникам, тим більше, що вчора був день працівників житлово-комунального господарства. Спочатку, звичайно, люди боялися, але потім ми переговорили, люди зрозуміли і не треба їх мобілізувати. Безмежно вдячний водіям КВБО, які прибирають сміття.
Окремо хочу вам сказати за тепловиків та працівників водоканалу. Те, що сьогодні вони роблять, прокладаючи теплотраси нові замість розбитих, організовують подачу води, попри обстріли та розбиті водойми, як ми запускаємо котельні, які ввечері розбивають, всю ніч працюють, щоб запустити, бо холодна погода, щоб не вийшло так, що ми розморозимо систему. Для цього ми робимо перемички, прокладаємо нові трубопроводи, попри те, що постійні обстріли. Реально це герої, які сьогодні роблять неоціненну справу для забезпечення життя в Харкові.
— У перший день війни в соцмережах ширилися повідомлення, що місто влада здасть, що вже пообіді в Харків зайде техніка окупанта. Як думаєте, ворог дійсно розраховував, що місто не буде чинити опір?
— Я не можу коментувати, на що вони розраховували! Ми бачимо сьогоднішні реалії, ви подивіться на наших військових сьогодні, мати таку армію — це дорогого варте! І той дух, який сьогодні панує у нас в армії — це дуже круто! Подивіться на наших бійців територіальної оборони, як вони захищають місто Харків — це також круто!
І взагалі місто таке згуртоване, я не знаю, чому хтось вважав, що можна прийти на територію України та її завоювати. Як на мене, це просто неможливо, як можна розстрілювати мирних жителів, напасти на мирну країну? Але якщо напали, то ми відповідаємо сьогодні як слід! Ми ж звільняємо свою Батьківщину, ми ж ні на кого не нападали, ми захищаємо майбутнє наших дітей, людей похилого віку, всіх мешканців України!
І як можна було подумати, що можна так просто зайти, і це вже їхня територія? Ніколи не буде такого! Весь народ піднявся сьогодні! Можу вам сказати, що до тероборони записується все більше людей, це народне протистояння! Це переконання кожної людини, і кожну сьогодні мобілізовано, є одна спільна мета — не пропустити росіян і не дати можливість завоювати Харків, не дати можливість завоювати Україну, і цим ми об’єднані, а хто на якому фронті… так, це важливо. Хтось зараз воює під кулями, під снарядами, а хтось лагодить труби під кулями та снарядами, а хтось закриває плівкою розбиті вікна будинків, і теж під кулями, під снарядами. Усі герої!
— На вас “виходили” представники Російської Федерації? Пропонували здати місто як мерам інших населених пунктів? Якщо так, як це було і що ви їм відповіли?
— На мене ніхто не виходив. Була розсилка, одного разу розіслали, я знаю, всім керівникам області, міст, яка пропонувала вступити до якихось переговорів. Більше нічого не було. Як можна пропонувати, скажіть, на тому боці теж бачать, як усі протистоять, про що можу з ними говорити?
— Чи змінилася ментальність міста за дні повномасштабної війни? Адже до 24 лютого у переважно російськомовному Харкові чимала кількість людей не вірила в повномасштабну війни Росії проти України.
— Ніхто не вірив, що може бути таке, що руйнуватимуть житлові будинки, що будуть жертви серед мирного населення і що буде війна, у Харкові, звісно, не вірили. А ще більше посилювалося тим, що Харків – російськомовне місто. У Харкові кожен четвертий має родичів, товаришів чи друзів у Російській Федерації, раніше було – ніч переночував у поїзді, увечері виїхав, вранці ти вже в Москві, тому звичайно, це зовсім інша ментальність людей, і те, що сьогодні сталося з Харковом, ментальність людей повернуло на 180 градусів.
Сьогодні має пройти не одне покоління, щоби змінилося ставлення до Російської Федерації. Харків завжди вважав себе Україною, ми ніколи не вважали себе не частиною України, це дуже помилкова думка, що якщо люди розмовляють російською мовою, то вони не поважають своєї країни і не віддають усе для того, щоб була незалежна, цілісна Україна. Насправді це не так. Більшість говорить російською мовою, але від цього вони ж не перестали бути українцями.
— Є плани щодо Харкова одразу після перемоги? Що буде зроблено насамперед?
— Відбудовуватимемо все, підемо багатьма векторами, не можна говорити, що відбудовуватимемо одну частину міста чи іншу. Сьогодні архітектори вже працюють над процесами відновлення, ми працюємо над певними законодавчими ініціативами, бо потрібні правки до закону, щоб ми йшли за прискореною процедурою. Житло будуватимемо, культурні об’єкти, інфраструктуру. Тільки будуватимемо вже по-іншому і будуть інші вимоги до будівель, споруд, починаючи від енергоефективності й закінчуючи підземними паркінгами, укриттями.
