Снайпер – це не лише влучний стрілець, а й знавець балістики та природних явищ. А гвинтівка – це не найдорожче, що має снайпер. Про це достеменно знає дівчина із позивним “Кукушка”, яка несе службу в 47 окремій механізованій бригаді у відділенні снайперів.
Військовослужбовиця, з якою поспілкувалися Факти ICTV, закликає співгромадян брати на себе відповідальність та ставати до лав Збройних сил, бо за нас ніхто не вижене ворога.
“Кукушці” – 32 роки. У цивільному житті вона журналістка й фотокореспондентка. Після початку війни в 2014 році рвалася на фронт, але не хотіла бути ані зв’язківцем, ані медиком, а саме такі посади були доступні тоді для жінок у війську.
– Я пішла в 2016-му, тому що з 2014-го готувалася. Я дуже хотіла піти в 2014 році, але не мала ні знань, ані навичок. Просто так піти дівчині у військо було складніше, ніж чоловіку. Були визначені посади, на яких могли бути дівчата: це або медик, або зв’язківець, або якась ще третя була, не пам’ятаю. Нічого з цього мене не цікавило, – розповіла снайперка.
Тож дівчина стала ходити на всі можливі курси підготовки та вишколи. Вона навчалася в школі Дике поле, проходила курси, які були на той час у Києві.
– Курси медиків медсанбату. Була українська резервна армія, в якій я проходила триденний вишкіл, ГО Український легіон, там теж почали готувати. Куди тільки можна було піти, де навчали, скрізь я ходила і скрізь вчилася, – пригадала дівчина.
І от в 2016 році вона зрозуміла, що вже має необхідні навички. До того ж, тоді жінкам дозволили займати бойові посади.
Дівчина підписала контракт із 58 бригадою. Була спочатку в снайперському взводі на посаді стрільця, а потім – на посаді снайпера. Відслужила рік за контрактом і повернулася до цивільного життя.
Але після початку повномасштабного вторгнення РФ знову прийшла добровільно до військкомату, бо інакше не могла.
– Я насправді абсолютно не бачу жодної різниці між подіями, які почалися в 2014 році та продовжувалися до 2022-го, та подіями, які почалися у 2022 році.
– Просто війна Росії проти України була на маленькій частині території, а тепер вона на тисячі кілометрів фронту. Більше нічого не змінилося. Тому для мене як тоді, так і зараз, це захист своєї території, – зазначила “Кукушка”.
Снайпери працюють у парі. “Кукушка” – одна із пари снайперів. На завданні один з них робить постріл, а інший – спостерігає і корегує.
– У нас є пара, і в нас є вогнева група, яка іде з нами на виходи. У мої обов’язки входить постріл або спостереження. Тобто ми разом із групою вогневої підтримки пересуваємося із точки А в точку Б. На точці безпосередньо шукаємо місце для позиції, облаштовуємо позицію, спостерігаємо, знаходимо ціль. І я або роблю постріл, або корегую свого напарника, який робить постріл, – розповіла дівчина, коментуючи особливості своєї бойової роботи.
Робоча зброя снайперки – гвинтівка. Про неї дівчина розповіла детально й методично.
Так, снайпер у її взводі працює з гвинтівкою на базі Savage 338 калібру. Діаметр кулі становить 8,6 мм, сама гільза – 70 мм. Цього достатньо для того, щоб стріляти на дистанції до 1,5 км і впевнено вражати мішені.
– Ствол у нас 26 дюймів, достатньо довгий, дає досить хорошу швидкість кулі на виході зі зрізу 830-840 метрів на секунду. Його зроблено із нержавної сталі, – додала захисниця.
Інструмент для другого снайпера – теж надзвичайно важливий: це труба і тринога. Спостерігач перебуває поруч зі снайпером-стрільцем. Тому він зазвичай іде на завдання не з гвинтівкою, а з трубою, триногою та дублюючою зброєю.
– Другий номер снайпера повинен бути максимально біля нього для того, щоб побачити, куди йде куля, та скорегувати його, щоб другим пострілом можна було абсолютно точно влучити в мішень, – уточнила дівчина.
Дистанцію вимірюють далекоміром. Він – швейцарський, на відстані до 3 км чітко робить виміри. У комплексі снайпера чи не найдорожча складова – саме далекомір.
Військові також мають із собою метеостанцію, в яку вбудований балістичний калькулятор Applied Ballistics. Він вимірює вітер, його напрям. У ньому є вбудований компас, тож його можна відкалібрувати.
– Сила вітру, вологість, усі дані, які нам потрібні для того, щоб зробити постріл. Найважливіше, що нам потрібно знати, це вітер. Тому що навіть вітер в 1 метр на секунду може збити кулю на дистанції. Тож про нього нам потрібно знати все, – пояснила захисниця.
За її словами, напрямок і сила вітру важливі як там, де лежить снайпер, так і там, де неможливо заміряти метеостанцією: безпосередньо на шляху та біля мішені. Тому військові використовують якомога точніші прилади. Вони також спостерігають в оптику, мають знання і навички, як заміряти вітер на око біля мішені.
Загалом снайпер може працювати в будь-яку погоду, каже військовослужбовиця. Але сильні пориви вітру – це найбільша перешкода.
– Армійський снайпер – не стрілок-спортсмен, бо нам потрібно виконувати завдання. Та все ж, якщо великі пориви вітру, то перечікуємо їх. Ми намагаємося стріляти в менший порив, щоби зменшити для себе цей вплив, – поінформувала “Кукушка”.
Снайперам доводиться бути витривалими, працювати в дощ, спеку, мороз. А водночас – бути непомітними і виконати завдання.
– Це нікому не подобається – ні холод, ні спека, ні коли мокро, ні коли немає води. Та що робити, – зазначила дівчина.
Бути замаскованими снайперам допомагають спеціальні костюми. Вони мають бути і практичні, й невидимі.
Снайпери ідуть на завдання в парі. Але разом із ними висувається і група вогневої підтримки (прикриття). Як пояснила захисниця, ця група надзвичайно важлива.
– Зазвичай люди думають, що снайпер працює один тижнями, у відриві від усіх. Це навіяно фільмами. Напевно, колись такі завдання були. Зазвичай армійські снайпери працюють із групою вогневої підтримки. Ми досить автономні, ходимо зі своїми стрільцями, зі своїм кулеметником – для того, щоб вони нас прикривали. І працює обов’язково снайперська пара, снайпер не працює один.
Ми висуваємося на потрібні рубежі разом із прикриттям, робимо свою роботу та йдемо назад. І от на етапі, коли йдемо туди й назад, прикриття для снайперів – ледь не важливіші люди, ніж самі снайпери. Тому що у снайперів зброя важка, повільна, нею нічого не можна зробити на короткій дистанції. Тож ми працюємо в групах, – розповіла снайперка.
Дівчина обурюється, що так багато чоловіків шукають будь-які причини, аби лиш не ставати на захист країни. Але за них це ніхто не зробить: армії потрібні люди.
– Знаєте, що найбільше сердить? Коли люди десь у коментарях до роздавань повісток починають говорити: Чому простий народ має іти воювати, нехай ідуть воювати якісь там депутати, чи ще хтось. Це надзвичайно смішно. В країні війна. І хто такий простий народ взагалі? І хто, окрім народу, може піти воювати? Вас не врятують 450 людей на фронті. Потрібно набагато більше. Це істерика. В людей просто починається дитяча істерика. Вони бояться і намагаються захиститися всім чим можна, – наголосила захисниця.
Дівчина нагадала про істини, які мають зрозуміти всі: що більше людей зроблять максимум для перемоги, стануть на захист України, то більше шансів нам зберегти країну. Інакше не буде ні територій, ні людей.
– Просто йде війна. І потрібно зробити щось, щоб ця держава залишилася, – каже захисниця.
Якою буде перемога України у війні, прогнозів не робить. Однак ідеальним варіантом військовослужбовиця вважає звільнення всіх територій у кордонах 1991 року.
– В ідеальному світі для мене було б перемогою, якби ми повернулися до кордонів 1991 року, це було б чудово. Але насправді, думаю, Росія не зупиниться на цьому, якщо ми зупинимося на кордонах. Що робити в цьому випадку? Я не знаю, думаю, війна покаже, – підсумувала вона.