У неділю, 26 квітня, виповнюється 40 років з моменту найбільшої техногенної катастрофи XX століття – аварії на Чорнобильській АЕС, що сталася цього дня у 1986 році.
Якими були передумови аварії, що про неї відомо, які ключові фактори могли спровокувати трагедію та чи можна було її уникнути – Факти ICTV дізнавались у президента Українського ядерного товариства (УкрЯТ), ексголови Державного агентства України з управління зоною відчуження та ексміністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимира Холоші, а також – у заступника відділу інформатики навколишнього середовища інституту проблем математичних машин і систем НАН України Івана Ковальця.
- Аварія на Чорнобильській АЕС: що сталося
- Що відомо про передумови аварії на ЧАЕС
- Причини катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції: основні версії
- Чи можна було уникнути аварії на ЧАЕС
Аварія на Чорнобильській АЕС: що сталося
Найбільша техногенна катастрофа в історії людства – два теплових вибухи з руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції, – відбулась 40 років тому, у ніч проти 26 квітня 1986 року.
Внаслідок вибухів частково обвалилася будівля енергоблоку, при чому, як вважається, загинув старший оператор головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока реакторного цеху ЧАЕС Валерій Ходемчук.
Пожежа почалася на даху і згодом розплавила залишки активної зони 4-го реактора. Під реакторними приміщеннями розтеклася суміш з розплавленого бетону, металу, піску та частинок палива.
Вібувся викид радіоактивних речовин, серед яких:
- ізотопи урану:
- плутонію;
- йоду-131;
- цезію-134;
- цезію-137;
- стронцію-90.
Погіршувало становище й те, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла від горіння запасів графіту, а також – виверження з розлому продуктів горіння радіоактивних елементів, яке тривало багато днів і заражало великі території.
Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора змогли тільки наприкінці травня 1986 року за допомогою залучення ресурсів усього колишнього СРСР а також – ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
Вважається, що ця виняткова подія, а також – реакція на неї Кремля, дали поштовх, серед інших причин, до майбутнього розпаду Радянського союзу.
Аварія на ЧАЕС змінила життя цілого покоління, зробила місто Прип’ять, а також – 30 км поліських лісів навколо радіоактивними й непридатними до життя там людей на тисячі років.
Хвиля радіації пройшла над європейською частиною СРСР, східною частиною США та більшою частиною Європи і понад 60% радіоактивних речовин тоді осіли на території Білорусі.
Із зон забруднення евакуювали близько 300 тис. осіб.
Цю подію називають найстрашнішим цивільним ядерним інцидентом у світі, оціненим на 7 – найбільшу ступінь тяжкості, – за Міжнародною шкалою ядерних подій.
Те, наскільки масштабною подією стала аварія на ЧАЕС та яке величезне суспільно-політичне значення вона мала, наклало неабиякий відбиток на хід розслідування її причин.
З часом підхід до тлумачення фактів і обставин аварії змінювався, однак єдиної думки щодо того, що саме стало її причиною, не існує й досі.
Що відомо про передумови аварії на ЧАЕС
Ексміністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимир Холоша зауважив, що зі стратегічної точки зору був військовий реактор, який в системі військових виробляв плутоній та деякі інші речовини.
Однак пізніше, коли виникла необхідність у широкому електрозабезпеченні країни для її розвитку, а також у зв’язку з тим, як розвивалася промисловість у Радянському союзі, потрібно було масово виробляти електроенергію.
– І для цього було недостатньо тих корпусних можливостей, які уже були. Тож вирішили впустити в життя реактор великої потужності канальний (серія енергетичних ядерних реакторів, розроблених у Радянському союзі, – Ред.), і побудували масу станцій. Ленінградська там в той час була, Курська, Смоленська, Чорнобильська, а потім Ігналінська атомна електростанція в Литві, яку потім закрили, – розповів ексміністр.
Він додав, що як би прикро це не було, однак не були ще досліджені наслідки нового використання цих реакторів та їхні нейтронно-фізичні характеристики.
Відхилення від вимог ядерної безпеки, за його словами, були допущені творцями реактора ще на етапі проєктування цієї станції, і четвертого блоку, зокрема.
– Регуляторний інспектор, мені здається, на Курській станції чи на Смоленській станції, нарахував десь ще до аварії 18 відхилень від правил ядерної безпеки. І це було відомо і конструктору, але не були впроваджені необхідні заходи для того, щоб не сталася та аварія, – підсумував він.
Холоша додав, що конструктори могли завчасно вжити заходи, щоб аварія не сталася, однак на це пішли уже після аварії.
Крім того, ситуації передувало те, що у Радянському союзі була монополія на технології та вважалося, що критика неприпустима.
За його словами, в ті часи навіть існували вислови, нібито цей реактор можна встановити на Червоній площі, і він працюватиме безпечно.
– Тож системна помилка була ще в тому, що недостатньою була сила контролюючих і регулюючих органів, і була от така монополія на технологію, яку не можна було критикувати, – повідомив ексміністр.
Причини катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції: основні версії
Як розповів президент Українського ядерного товариства Володимир Холоша, одразу після аварії було дуже багато версій щодо того, що саме стало основною причиною.
Підозрювали і сейсмічну активність, називали військові причини, а також влада СРСР схильна була звинувачувати в тому, що сталось, персонал станції.
Однак потім були розслідування, в тому числі від МАГАТЕ, де міжнародна комісія експертів змогла дослідити, що проблема була в першу чергу технологічна.
Потім, коли Україна стала незалежною, була відповідна комісія в Україні, яка теж досліджувала ці причини.
Тож наразі вважається, що безпосередніми причинами аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції 26 квітня 1986 року стали нейтронно-фізичні і конструктивні особливості реактора великої потужності канального (так званий РВПК), реалізації яких сприяли дії персоналу.
Він наголосив, що реакцію спровокував проектний режим електрозабезпечення, на якому проходила випробування так звана програма.
– Це був регламентований режим. Його декілька разів робили і на інших станціях з подібними конструкціями реактора, і на Чорнобильській декілька спроб було до цього.
Але вони не вдавалися, тому що, як правило, були якісь причини, або система збудження генератора не спрацьовувала, або ще щось, і він не був випробуваний в повному обсязі, – пояснив Володимир Холоша.
Він зауважив, що треба розуміти, що програма була затверджена, і по ній проводились випробування. Але конструктивні недоліки реактора, на які наклалися деякі спеціфічні дії персоналу, призвели до аварії.
Заступник відділу інформатики навколишнього середовища інституту проблем математичних машин і систем НАН України Іван Ковалець також зауважив, що причини аварії на ЧАЕС умовно можна поділити на 4 групи:
- Низька культура безпеки у СРСР. Це проявилось, зокрема, у тому, що експеримент на потужному промисловому ядерному об’єкті проводили без належних іспитів на дослідницьких реакторах, і це при тому, що аварії на ЧАЕС передувало декілька невдалих спроб аналогічного експерименту у 1982, 1983, 1984 та 1985 роках. Крім того, про нестабільність реактору РВПК при роботі на низькій потужності (наслідком якої стала аварія на ЧАЕС) було відомо з досвіду експлуатації цих реакторів, зокрема і на ЧАЕС (ця нестабільність проявилась при пусках 3-го та 4-го енергоблоків ЧАЕС).
- Недоліки конструкції реактору РВПК. Зокрема – так званий кінцевий ефект, коли стрижні СУЗ, при введенні їх в активну зону для аварійної зупинки реактора, приводили до короткочасного збільшення реактивності замість зменшення. Цей ефект був пов’язаний з графітовими наконечниками стрижнів, тому названий кінцевим. На думку багатьох фахівців, цей самий ефект зіграв роль і у попередній аварії на Ленінградській АЕС 1975 р (хоча це і не було відображено в офіційному розслідуванні). Тим не менше, це також не зупинило ідею проведення експериментів на промисловому реакторі.
- Неналежне планування експерименту, яке, зокрема, передбачало відключення автоматичних систем безпеки АЕС. Це, у свою чергу, фатально посилило негативні наслідки людського фактору – відхилення від затвердженої програми експерименту, які супроводжувались грубими порушеннями правил безпеки експлуатації АЕС.
- Системна причина – відсутність у СРСР незалежного регулюючого органу, наділеного достатніми повноваженнями для забезпечення безпеки АЕС. В СРСР існував Госатомнадзор, але він не був реально незалежною інституцією від експлуатуючих організацій. При здійсненні незалежної експертизи експеримент на ЧАЕС не був би дозволений, тому що він вимагав відключення систем захисту для проведення експерименту. В Україні, як і в інших країнах з розвинутою атомною енергетикою наразі діє регулюючий орган – Державна інспекція ядерного регулювання України, яка здійснює нагляд за безпекою діяльності зокрема АЕС, і наділена усіма необхідними повноваженнями для її забезпечення.
Крім того, як повідомляє Державне спеціалізоване підприємство Чорнобильська АЕС, перед аварією реакторна установка була у такому фізичному і теплогідравлічному стані стабільності, який могли порушити навіть незначні збурення.
Зазначається, що такий стан реактора був зумовлений діями персоналу і виник до початку випробувань режиму вибігу генератора.
– Аналіз дій персоналу, суперечки щодо яких тривають дотепер, показав, що персонал дійсно припустився ряду помилок, але ступінь його провини була свідомо перебільшена в інформації, наданій СРСР до МАГАТЕ у 1986 році, – зауважили в підприємстві.
Наголошується, що через те, що аварія внаслідок своїх масштабів торкнулася багатьох країн світу та руйнувала міф щодо непогрішності радянської ядерної науки і техніки, влада СРСР вирішила знайти крайнього.
Так і з’явився лозунг – винен персонал, – санкціонований політичним керівництвом країни.
Чи можна було уникнути аварії на ЧАЕС
Президент Українського ядерного товариства Володимир Холоша розповів, що для того, щоб те, що сталося під час аварії на ЧАЕС, не повторилося, в Україні створили незалежні регулюючі органи та усунули ті недоліки, які були відносно системи захисту та по інших характеристиках.
– Тож зараз той сценарій, вірогідніше за все, не відбувся б, адже були вжиті попередні заходи, які необхідно було готувати до того, як проводити дослідження, – наголосив Холоша.
Він додав, що в моменті, коли втрутився людський фактор під час аварії на ЧАЕС, персонал ніяк не міг зупинити цей процес, адже проблема, в першу чергу, була саме технічна.
– Щоб простіше сказати, уявіть собі, що ви їдете автомобілем. І ви бачите якусь перешкоду або загрозу. Ви тиснете на гальма, але гальма виявляються прискорювачем руху, – привів приклад президент УкрЯТ.
Так і тоді, за його словами, програма була практично завершена, тож необхідно було натиснути кнопку, яка глушила реактор.
Але замість цього ця кнопка призвела до того, що реактор за лічені секунди вибухнув.
У свою чергу Іван Ковалець зауважив, що хоча аварія сталася завдяки збігу обставин, це – закономірна випадковість, якої варто було очікувати.
– Радіаційні аварії, які траплялись і до Чорнобильської не приводили до якісних змін у системі забезпечення радіаційної безпеки внаслідок замовчування. Ризик аварії зростав і завдяки непідготовленості країни та компетентних інституцій до неї, оскільки подібна масштабна аварія вважалася неможливою. Це призвело до численних помилок й при ліквідації аварії на ЧАЕС, – пояснив Ковалець.
Він додав, що особливо важливо врахувати, що жодна з ядерних аварій, які траплялися в СРСР до тієї, що сталася на ЧАЕС, не отримали широкого розголосу.
Він порівняв цю ситуацію з тим, як у США уже в сімдесятих роках широка громадськість була занепокоєна питанням безпеки АЕС і навіть був знятий фільм на цю тему під назвою Китайський синдром.
– Серйозна аварія на АЕС Три-Майл-Айленд, яка трапилась у 1979 році, призвела до ще більшого занепокоєння громадськості. Таким чином, під тиском суспільства питанням безпеки АЕС, протиаварійному реагуванню було приділено більше уваги з боку держави, контролюючих та експлуатуючих інституцій, – сказав він.
Також, на думку члена Українського ядерного товариства Разу Камілова, сумна іронія долі полягає в тому, що поняття культура безпеки своєю появою в якості одного з фундаментальних принципів зобов’язане саме аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.
– Виходило, що небезпечні об’єкти є, а тих, хто відповідають за них, немає. Кожна організація, що бере участь в процесі створення і експлуатації АЕС, відповідала тільки за свою частину роботи. Зараз підхід, що практикується у відповідності до вимог культури безпеки, вимагає наявності законодавчого регулювання використання ядерної енергії, з визначенням суб’єкта, який несе повну відповідальність за безпечну експлуатацію АЕС, – повідомляє Українське ядерне товариство.
Зазначається, що в Україні таким суб’єктом наразі є НАЕК Енергоатом, а також – директори АЕС та її представники на майданчиках.
Разу Камілов підсумував, що аварія стала наслідком низької культури безпеки не тільки на Чорнобильській АЕС, але і в усій державній системі, що існувала на той час.
