У неділю, 26 квітня, в Україні відзначають 40 річницю найбільшої техногенної катастрофи в історії людства – аварії на Чорнобильській АЕС.
Чорнобиль досі залишається травмою і застереженням для світу. Водночас атом дедалі частіше розглядають як інструмент енергетичної незалежності й стійкості в умовах війни та криз.
Чому через 40 років після Чорнобиля в Європі й Україні дедалі частіше говорять про те, як змінюється ставлення до атомної енергетики – розбиралися Факти ICTV разом з генеральним менеджером у сфері безпеки та стійкості DiXi Group Михайлом Бабійчуком.
Чорнобиль як точка відліку
Трагедія на ЧАЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, призвела до масштабного викиду радіоактивних речовин у повітря, що забруднили значні території України, Білорусі та Європи. Тисячі людей були евакуйовані, сотні тисяч ліквідаторів брали участь у подоланні наслідків, а довгостроковий вплив на здоров’я та довкілля відчувається й досі.
Ця катастрофа оголила одразу кілька критичних проблем: недосконалість технологій, людський фактор і відсутність прозорості з боку влади. Вибух реактора показав, що аварії на АЕС можуть мати транснаціональні наслідки, які неможливо швидко локалізувати. Саме тому Чорнобиль став глобальним символом ризиків, пов’язаних із “мирним атомом”.
Після Чорнобиля в Європі різко посилилися антиядерні настрої. У багатьох країнах зросла суспільна недовіра до атомної енергетики, що вплинуло й на політичні рішення: частина держав почала згортати ядерні програми або відмовлятися від будівництва нових реакторів. Катастрофа також змусила переглянути стандарти безпеки, посилити міжнародний контроль і зробити ядерну енергетику однією з найбільш регульованих галузей у світі.
Генеральний менеджер у сфері безпеки та стійкості DiXi Group Михайло Бабійчук розповів, що після аварії на японській АЕС Фукусіма-1 у 2011 році крани Європи продовжили рухатися у бік згортання ядерної енергетики. Однак у 2020-х роках цей тренд почав переглядатися: частина країн, серед яких Франція, Польща та Чехія, посилюють або розширюють ядерні програми. Інші ж, як-то Бельгія, Нідерланди та Італія, переглядають рішення про відмову від “мирного атома”.
За його словами, станом на сьогодні у Європі сформувалися умовно два табори.
Проядерний блок:
- Франція;
- країни Центрально-Східної Європи;
- Велика Британія.
Та антиядерний блок:
- Німеччина;
- Австрія;
- частково Іспанія.
– Звісно, цей поділ умовний. До прикладу, нинішній німецький уряд, хоч і не планує зведення нових реакторів, вважає помилковим рішення своїх попередників про дострокове виведення з експлуатації усіх АЕС, – пояснив експерт.
Що змінила війна в Україні
Європа десятиліттями залежала від російських енергоносіїв, які неодноразово використовувалися як інструмент політичного тиску.
Після початку повномасштабної війни ця залежність переросла в енергетичні шоки та різке зростання цін.
Експерт Михайло Бабійчук зауважив, що після 2022 року вплив на переосмислення ролі ядерної енергетики в Європі був “системним і прискорюючим, а не просто додатковим фактором”.
– Повномасштабна війна різко загострила питання енергетичної безпеки. Скорочення постачання російського газу та цінові шоки змусили країни ЄС переглянути ризики надмірної залежності від імпорту викопного палива. У цьому контексті ядерна енергетика почала розглядатися як внутрішнє, відносно стабільне джерело покриття базового навантаження, – пояснив він.
Також, за словами експерта, відбулося зростання суспільної та політичної підтримки ядерної енергетики в окремих країнах, зокрема в Чехії та Польщі, де вона прямо пов’язується з питаннями національної безпеки та стійкості енергосистем.
Змінилася риторика і на рівні політики ЄС – Єврокомісія фактично визнала, що скорочення ядерної генерації було “стратегічною помилкою”, зазначає Бабійчук.
Не полегшує вибір щодо того, як саме ставитися до атома, ядерний вимір війни в Україні.
Так, у своєму матеріалі до 40 роковин аварії на ЧАЕС аналітики DiXi Group підрахували, що за понад чотири роки повномасштабної війни в Україні росіяни спричинили щонайменше 127 подій, які ставили під загрозу ядерну та радіаційну безпеку та були підтверджені звітами МАГАТЕ, офіційними джерелами уряду України та Агентством з ядерної енергії ОЕСР.
Йдеться, зокрема, про:
- 23 втрати зовнішнього електропостачання АЕС – пошкодження магістральних ЛЕП, через які АЕС отримують живлення для систем безпеки та здійснюють відпуск електроенергії в мережу;
- 25 прямих ударів та обстрілів – дронами, артилерією, ракетами по промислових майданчиках АЕС або в безпосередній близькості;
- 29 тимчасових знижень вихідної потужності АЕС через нестабільність енергосистеми внаслідок атак;
- 2 пошкодження систем радіаційного моніторингу та Нового безпечного конфайнменту (захисна споруда над зруйнованим 4-м енергоблоком) на майданчику ЧАЕС
- 54 інциденти, або 42,5% від загальної кількості, припали на Запорізьку атомну електростанцію.
Чому Європа знову говорить про атом
Офіційний сайт Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень у матеріалі “Уроки енергетичної безпеки, винесені з нафтової кризи, та стратегічне повернення ядерної енергетики” зазначає, що сучасну політику ядерної енергетики неможливо зрозуміти без згадки нафтових криз 1970-х років.
Ембарго 1973-го та шок 1979-го виявили критичну залежність розвинених країн від імпорту викопного палива, спричинили дефіцит, стагфляцію та змусили переглянути підходи до енергетичної безпеки.
Сьогодні ці ризики знову актуальні через війну Росії проти України та нестабільність на Близькому Сході. Енергосистеми, що залежать від безперервних поставок нафти й газу, залишаються вразливими до перебоїв, зокрема через стратегічні маршрути на кшталт Ормузької протоки.
Нафтові кризи визначили три загрози:
- залежність від експортерів;
- цінову волатильність;
- використання енергії як політичного інструменту.
У відповідь країни почали розвивати ядерну енергетику як стабільне джерело електроенергії, що не потребує постійних поставок палива. Уран є енергетично щільним і може зберігатися роками.
Це призвело до масштабного розвитку атомної енергетики, зокрема у Франції, яка виробляє до 75% електроенергії з атома та значно підвищила енергетичну незалежність. Аналогічний підхід застосували США, Японія, Південна Корея та інші країни, а Китай нині активно нарощує ядерні потужності.
Журналісти ВВС також зауважили, що зіткнувшись з новим енергетичним шоком, Європа знову задумалась над тим, чи може відродження ядерної енергетики стати рішенням цієї проблеми.
В матеріалі наголошують, що частка атомної енергетики в Європі знизилася з близько третини у 1990 році до 15%, що посилило залежність від дорогого імпорту газу та нафти.
Це впливає на ціни: країни з різним енергобалансом мають значні відмінності у вартості електроенергії. Зокрема, Франція, де атомна енергетика забезпечує близько 65% електрики, має значно нижчі ціни, ніж Німеччина, яка відмовилася від АЕС і стала більш залежною від газу.
Дискусії з цього приводу публікують і у виданні Euronews, де пишуть, що фактичне закриття Ормузької протоки на тлі війни з Іраном вкотре виявило глибокі вразливості Європи.
Європейська комісія представила новий пакет ініціатив, у якому ядерна енергетика визначена як важлива частина майбутнього енергобалансу.
Попри те, що відновлювані джерела забезпечують понад 45% виробництва енергії, Європа залишається залежною від імпорту нафти (близько 38%) та газу (приблизно 21%).
Німеччина після закриття АЕС у 2023 році змістила фокус на нові технології, зокрема малі модульні реактори (SMR). Очікується, що перші SMR можуть запрацювати на початку 2030-х років із потенційним зростанням потужностей до 17–53 ГВт до 2050 року.
Паралельно зростає глобальний інтерес до цієї технології, зокрема через проєкти США та Японії.
Водночас розвиток атомної енергетики залишається довгостроковим викликом. Висока вартість, тривалі строки будівництва, питання безпеки та залежність окремих країн від російських технологій і палива створюють додаткові ризики. SMR також поки не доведені в комерційних масштабах у ЄС.
Попри це, поєднання геополітичного тиску, високих цін на енергоносії та зростання попиту, зокрема через розвиток штучного інтелекту, змушує Європу шукати баланс між незалежністю, стабільністю і декарбонізацією.
Генеральний менеджер у сфері безпеки та стійкості DiXi Group Михайло Бабійчук у коментарі Фактам ICTV уточнив, що сьогодні ядерна енергетика дедалі частіше розглядається як інструмент енергетичного суверенітету, насамперед у контексті відмови від російських енергоресурсів та підвищення стійкості енергосистем.
– Адже атомна генерація забезпечує стабільне базове навантаження і дозволяє зменшити залежність від імпорту викопного палива, передусім газу. Додатково, на відміну від викопного палива, ядерне паливо закуповується з довгостроковим плануванням, що знижує ризики короткострокових цінових шоків, – розповів він.
Михайло Бабійчук додав, що водночас цей сегмент історично залишався залежним від Росії, зокрема – у сфері постачання, збагачення та конверсії урану, постачання ядерного палива та інших супутніх послуг (обслуговування реакторів, утилізації відпрацьованого ядерного палива тощо), де значну частку займає Росатом, особливо для країн з енергоблоками радянського типу ВВЕР, як-то Болгарія, Угорщина, Чехія, Словаччина та Фінляндія.
Однак, за його словами, можливість диверсифікації постачальників послуг в обхід Росатома існує – цим шляхом пішла Україна, повністю перевівши роботу АЕС на альтернативне паливо виробництва Westinghouse.
– Більшість країн ЄС працюють над позбуттям залежності від Росії в ядерній енергетиці, але цей процес потребує часу та волевиявлення. Наприклад, Фінляндія стала одним із перших прикладів, розірвавши контракт із Росатомом на будівництво АЕС після початку повномасштабної війни. Та все одно це ще частково залежить від послуг збагачення урану й компонентів паливного циклу, – заявив експерт.
У якості зворотного прикладу він привів Угорщину, яка навпаки посилювала цю залежність – в першу чергу, проєктом будівництва нової АЕС Пакш-2.
Чому атом не є простою відповіддю
Експерт Михайло Бабійчук наголосив, що ядерну енергетику не можна вважати швидким вирішенням енергетичної кризи, оскільки вона має довгий інвестиційний і будівельний цикл, а також структурні обмеження, якщо мова йде про великі АЕС.
Він пояснив, що на це є низка важливих причин:
- По-перше, будівництво нових енергоблоків триває 10-15 років, включно з плануванням, ліцензуванням і будівництвом, що робить їх непридатними для оперативного реагування на кризу.
- По-друге, атомні проєкти є капіталомісткими і фінансово складними, з високими початковими витратами та ризиками затримок, що обмежує їх масштабне швидке розгортання.
- По-третє, існують обмеження в ланцюгах постачання, зокрема у сфері виробництва обладнання та послуг ядерного паливного циклу, де значну роль все ще відіграє Росатом.
- По-четверте, навіть у країнах з наявними АЕС можливості швидкого нарощування генерації обмежені – йдеться переважно про продовження строку експлуатації та підвищення ефективності існуючих енергоблоків, а не про швидке введення нових потужностей.
Він нагадав, що як потенційна альтернатива дедалі активніше розглядаються малі модульні реактори (SMR), які мають коротші строки будівництва, менші капітальні витрати та можуть впроваджуватися поетапно.
– Вони також позиціонуються як більш гнучкі та з підвищеними стандартами безпеки. Однак технологія SMR наразі перебуває на етапі розгортання і ще не довела комерційну здатність до швидкого масового впровадження в європейському контексті, – заявив він.
Експерт зауважив, що дослідження DiXi Group показують, що і тут Росія вже прагне відігравати свою роль – вона активно розвиває цей напрям, доказом чого є запуск плавучої атомної електростанції (ПАЕС) Академік Ломоносов. Це є ще одним важливим доказом на користь нових європейських санкцій, щоб не допустити її домінування на цьому новому сегменті ринку.
За його словами, розвиток ядерної енергетики в Європі відбувається поступово і нерівномірно, адже він стримується поєднанням високої вартості та складності фінансування, тривалих строків реалізації проєктів, а також обмежених індустріальних і кадрових спроможностей.
Генеральний менеджер у сфері безпеки та стійкості DiXi Group Михайло Бабійчук підкреслив, що досвід Чорнобильської катастрофи закріпив пріоритет безпеки, прозорості та міжнародного контролю, які сьогодні є базовими умовами функціонування ядерної енергетики.
– Додатковим важливим фактором є окупація та захоплення ЗАЕС росіянами, які регулярно наражають світ на небезпеку, перетворивши ядерний об’єкт на військовий, що є викликом для світової спільноти у вигляді концептуального перегляду безпекових протоколів.
Безпекові ризики для великих об’єктів генерації також підсилюють аргументи на користь менших об’єктів, які розосереджені на великій території. Зокрема, це такі інноваційні розробки як малі модульні та мікрореактори, – розповів він.
Серед нинішніх викликів, на думку Михайла Бабійчука, варто згадати воєнні загрози, нестабільність енергетичних ринків і потребу у відмові від російських ресурсів, або, принаймні, технологічної диверсифікації. Усе це й повертає “мирний атом” у центр дискусії про джерела стабільної генерації.
– Втім, мова йде про баланс: розвиток ядерної енергетики можливий лише за умови перегляду, переформатування та подальшого жорсткого дотримання стандартів безпеки, диверсифікації ланцюгів постачання та мінімізації зовнішніх залежностей, зокрема від РФ. Чорнобиль у цьому контексті залишається нагадуванням про межі допустимого ризику і необхідність постійного контролю, – підсумував експерт.
Таким чином, для України тема переосмислення атома є особливо чутливою, адже ми маємо і чорнобильську пам’ять, і досвід російського ядерного терору.
Тож сьогодні питання звучить уже не лише як “чи є атом небезпечним”, а й як дискурс про те, яка енергетика є найстійкішою, найбезпечнішою і найменш залежною в умовах війни.
