«До наших планів не входить окупація українських територій, ми нікому і нічого не збираємось нав’язувати силою», – сказав президент країни-агресора Володимир Путін 24 лютого в день нападу на Україну.
На шостий тиждень війни окупація частини Херсонської та Запорізької областей – чи не єдиний здобуток російської армії, притому, що ЗСУ в більшій частині цих районів просто відступала заради збереження сил на подальшу оборону.
Однак що робити з цією окупацією в РФ, схоже, не дуже розуміють. Зі створенням окупаційних адміністрацій на зайнятих територіях у агресора виникли величезні проблеми. Насамперед через шалений спротив місцевого населення, який для росіян став повною несподіванкою.
Невиправдані очікування
Якщо вірити кремлівській пропаганді, то на переважно російськомовному південному сході України місцеве населення зустрічати російську армію мало з хлібом, сіллю та вдячністю за «визволення».
Схоже, армійське керівництво РФ і саме повірило в цю казку, розповідаючи солдатам про переможний марш, але реальність виявилась зовсім інакшою.
Вже в Генічеську Херсонської області, першому населеному пункті України, зайнятому окупантами, місцева бабуся порадила російському солдату насипати насіння в кишеню, щоб воно проросло після його смерті на нашій землі.
Неозброєні місцеві українці зупиняли російські танки та вимагали забратися геть. Український Південь охопила ціла хвиля мітингів проти загарбників. Жителі Мелітополя, Енергодара, Бердянська, Каховки, Генічеська, Херсона та інших міст не бояться і продовжують виходити на протести проти озброєних російських військових, іноді навіть вступаючи з ними в бійки. І саме такий спротив повністю руйнує плани агресора.
Фото: Юрій Соболевський
Всі місцеві відмовляються співпрацювати. Росіяни взагалі до цього не були готові. Ніхто із прапорами та квітами не зустрічав, тому тепер доводиться діяти з коліс. Вони ж думали, що українська система влади залишиться, зміняться тільки максимум керівники. Але місцеві відмовляються співпрацювати, – відзначає в розмові з Фактами ICTV співробітник українських спецслужб, який зараз працює безпосередньо біля окупованих районів.
На Півдні жоден міський чи селищний голова не погодився на співпрацю з агресором. А місцеві депутати демонстративно складали мандати, щоб не мати нічого спільного з окупаційним режимом. Через це у росіян виник шалений брак людей, яких хоч якось можна було б представити в рамках нової легітимної влади.
Не дуже допомагає і ввімкнення російської пропаганди на ТБ, особливо в умовах продовження роботи українського інтернету, як в тому ж Херсоні, наприклад.
Дивно, що в Кремлі досі вірять, що вежа з російським телебаченням переконає місцевих, що ними всі ці роки правила хунта з російськомовним євреєм на чолі, а зараз розпочалося антифашистське визволення. Чи що українців можна купити за російську гуманітарку, хоча до приходу так званих визволителів люди могли вільно купувати все що завгодно в магазинах.
Їм на кожному етапі важко. Люди хочуть почути конкретику, що тут буде? Росія? Чи якісь народні республіки? Відповіді в окупантів немає. А всі ж бачили долю народних республік на Донбасі. У тому ж Мелітополі вже стоять місяць, і за цей місяць немає жодного рішення, – відзначає співробітник спецслужб.
Показово, що навіть з роздаванням тієї ж російської гуманітарки окупанти досі не змогли на Півдні зняти жодного пропагандистського сюжету. Тобто явно щось пішло не так.
Відповідь на спротив українців у росіян одна – терор. Викрадають мерів, журналістів, активістів. Але це лише призводить до нових протестів.
Спроби заробити
В столиці української черешні Мелітополі Запорізької області чимось на кшталт «народного мера» оголосили місцеву депутатку від ОПЗЖ та колишнього заводського бухгалтера Галину Данильченко.
Законного мера міста Івана Федорова викрали російські військові, а згодом обміняли на військовополонених строковиків РФ. Теж, до речі, показовий жест від української влади мерам окупованих територій – ми вас не кинемо.
З Данильченко відмовляються співпрацювати більшість міських служб. Наприклад, вона намагалася запустити навчальний процес – всі 18 директорів місцевих закладів освіти звільнилися. Данильченко відповіла репресіями – деяких директорів викрали, вивезли за декілька кілометрів від міста і змусили повертатися додому пішки.
Це взагалі розповсюджений у Мелітополі спосіб примусу. Місцеву жительку Світлану, з якою вдалося поспілкуватися Фактам ICTV, теж так вивозили після проукраїнського мітингу.
У нас тут багато проукраїнських людей, які від своєї позиції відмовлятися не збираються. Зрозуміло, що нічого тут не зробимо з голими руками, військові у всіх будинках сидять, але нерви попсуємо, – каже Світлана.
За її словами, особливі проблеми в місті з готівкою та пальним, і на цьому вже дехто намагається заробити.
Дефіцит ліків
Схожі проблеми в Херсоні – єдиному обласному центрі і найбільшому українському місті, окупованому росіянами. Тут жодних «народних мерів» досі немає, хоча ХНРом місцевих лякають вже давно. Міський голова Ігор Колихаєв продовжує керувати містом, незважаючи на окупацію.
Місто не здається. Намагається, як може, жити «нормальним» життям. У Херсоні міняють вуличні ліхтарі, прибирають вулиці, вивозять сміття, ходять тролейбуси, маршрутки. Почали обережно їздити заміські автобуси. Вже можна дістатися до Скадовська та Генічеська. Провели міський суботник. Поліклініки приймають пацієнтів. Хтось вакцинується та лікується від коронавірусу. Міська влада щодня на своїх сторінках в інтернеті звітує про ситуацію, по телевізору – тільки російські телеканали, – розповідає Фактам ICTV місцева жителька Олена.
Водночас в місті є проблеми з продуктами та ліками, адже з України повністю припинене постачання.
За словами Олени, ситуацію з продуктами якимось чином покращує відкриття ринків, але там продають все лише за готівку, запаси якої в банкоматах, зі зрозумілих причин, не поповнюють.
Поки продукти є. Ціни, щоправда, вже космічні. Багато хто, дивлячись на ціну цукру в 90 грн за кілограм, жартує, що вже подешевшав. Гроші перевести в готівку – та ще проблема. Простояв до банкомату лише дві години? Щасливчик! – ділиться жінка.
В Херсоні запроваджена комендантська година з 20.00, світлофори вимкнені. Люди з міста виїжджають, але, як каже Олена, на свій страх та ризик. Ситуація на блокпостах не зрозуміла, вона чула, що декого розвертали, до того ж дістати пальне в місті – теж проблема.
Ніхто не хоче до Росії! Херсон – це Україна! І крапка! Сусіди, особливо старшого віку, підходять і постійно з надією запитують: «Ну коли ж? Коли нас звільнять і все це закінчиться?!». І всі плачуть. З кожним днем все важче. Живемо лише надією. Намагаємось підбадьорювати один одного. Дуже чекаємо на звільнення і віримо в ЗСУ, – підкреслює жінка.
Для багатьох в Україні спротив місцевих жителів Півдня став чи не головним одкровенням війни. Після нього тривалу окупацію цих територій не прийме ні українське суспільство, ні міжнародна спільнота. До якого б «хворого креативу», як каже Володимир Зеленський, Росія б тут не вдалася.