Діти у вишиванках, квіти у руках. Така ідилічна картинка навряд чи спала б на думку тому, хто бачив Гостомельський ліцей у квітні цього року. Окупанти займали приміщення тричі. Тут жили, пили, оборонялись та навіть у приміщеннях справляли свої потреби.
Заклад весь був завалений склом. Фактично, тут не лишилось жодного живого місця.
– Декілька разів заходили сюди, виходили звідси. Тут ніби лінія фронту була, – розповідав нам у квітні директор ліцею Володимир Захлюпаний.
Під час окупації він втратив сина (його застрелили окупанти, тож довелося поховати прямо у дворах). Також пан Володимир мало не втратив справу усього свого життя.
На усіх дошках були написи на кшталт: “Народ России – мы. Защитим ее от нацизма и от бандеровской сволочи”. Стіни прикрашали згадки про вагнерівців. Та нині – усе в минулому.
Три місяці, на гроші області та благодійників, професійні майстри, а ще – вчителі та батьки робили ремонт для дітей, які прийдуть до школи.
У перший день прийшли лише найменші та найстарші, адже по-перше, їм вистачить місця в укритті, по-друге, програму краще сприймати особисто, а не під час онлайн-занять. Щоправда, деякі батьки відпустити дітей до школи або побоялися, або і не змогли.
– Попри те, що ми маємо сховище, не всі батьки готові дітей відпускати. Із 1 800 учнів у нас 200 заяв на дистанційну форму освіти, – розповідає директор. – Спочатку до школи прийшли перші класи. Десь у 20-х числах вересня ми п’яті класи підключимо, тому що вони із новими вчителями, новими класними керівниками. Всі інші вчитимуться так: два тижні одна паралель повчилась, потім інша.
Нині, окрім підвалу, де люди рятувалися під час окупації, ліцей обладнує ще одне сховище. Воно має бути модернізованим, тут навіть обіцяють провести Wi-Fi. Тож у двох приміщеннях зможуть перебувати 450 людей.
Поки що укриття для найменших допомогли обладнати психологи. Розподілили простір по зонах, у кожного класу своя, різнокольоровий килимок, а по центру – коробка із конструктором Лего. Вчителі, які теж пережили або ж окупацію, або ж евакуацію, обіцяють розважати дітей, як зможуть, і тривогу не прогулювати.
– Не дай Боже, щоби вона була, але, я думаю, що особливо першим класам ми будемо читати якісь казочки, розважати, відволікати від того, що відбувається нагорі, – розповідає вчителька англійської мови Валентина Грачова.
Жінка каже, що вона й досі власних дітей ховає у підвалі, адже таку звичку отримали ще 24 лютого. Увесь похід у неї займає кілька секунд, а ще вчителька намагається не нервуватися.
– Психологічна адаптація малюків до воєнних реалій вкрай важлива, – вважає шкільна психологиня Катерина Троценко.
Особливо багато уваги вона приділяє тим діткам, які пережили окупацію. Вони часто бояться заходити до укриття і ставлять безліч питань на кшталт: “Що, знову прийдуть рашисти? Вони знову будуть на нас наводити пістолети? Вони будуть у нас стрілять? А якщо будуть нас бомбити, ліцей завалиться? А ми виживемо? А батьки нас знайдуть?”
Психологиня їх заспокоює. Каже, що все буде добре, що їх захищають. Головне вселяти надію на те, що ми переможемо дуже скоро.
Тепер до школи малюки мають приносити із собою і тривожну валізку для укриття. Там має бути водичка, печиво, телефон, контакти батьків, обов’язково – прізвище та ім’я дитини. Це рекомендації Міносвіти та поліції.