За кожним випуском телемарафону Єдині новини стоїть робота великої команди — журналістів, редакторів, операторів, режисерів, продюсерів та технічних фахівців. Лише у 2026 році команди марафону виробили 3 200 годин контенту. Але перш ніж новина з’явиться в ефірі, потрібно організувати десятки процесів, забезпечити роботу знімальних груп та скоординувати людей, від яких залежить кінцевий результат.
Як організувати зйомку за лічені хвилини? Що робити, коли одночасно відбувається кілька важливих подій, а ресурси обмежені? І як забезпечувати безперервну роботу новин в умовах повномасштабної війни?
У межах спецпроєкту редакцій марафону Єдині новини Люди, які створюють новини знайомимо з Тетяною Суховецькою, керівницею служби координації новин ICTV. Вона розповіла про невидимий механізм телевізійного виробництва, перші тижні повномасштабного вторгнення, коли команда фактично жила в офісі, та людей, без яких не відбувся б жоден ефір.
— Глядачі знають журналістів і ведучих, бачать роботу операторів, але навряд чи замислюються, хто організовує їхню роботу. Розкажіть, чим займається служба координації новин? Як би ви пояснили свою роботу людині, яка ніколи не була за лаштунками телевізійного виробництва?
— Служба координації новин робить так, щоби все крутилося і вертілося. Редактори, журналісти, продюсери постійно мають якісь ідеї та завдання, які зрештою мають реалізуватися на екрані. Бути цікавими для глядача. Чому ми координація? Бо щоби журналістська ідея стала телевізійним матеріалом, я маю укомплектувати знімальну групу — хто водій, хто оператор, яка техніка потрібна і залучити до процесу службу ТЖК. Зрештою, графік зйомок сам себе не складе. При вході в мій кабінет донедавна висів графік на 24.02.2022. Робили ремонт і його перемістили у надійне місце.
Це все, як в супермаркеті: покупці бачать касирів, консультантів та адміністраторів. Але товари самі по собі на полицях не зʼявляються. Їх треба замовити, привезти, перевірити, розкласти. Координація — це ще така собі майстерня Санти – я стежу за тим, щоб всім вистачило гномів та повозок з оленями.
Щодо того, як пояснити людині, яка ніколи не була за лаштунками, що таке координація. То пересічному глядачеві воно, скоріше за все і не треба, нехай насолоджуються тим, що ми видаємо в ефір. А от як пояснити родині, що мама має ненормований робочий день, весь час говорить двома телефонами й навіть серіал вдома дивиться з ноутбуком – зовсім інша історія.
— У вашій професії кожна хвилина може мати значення. Коли стається важлива подія, саме ви маєте однією з перших включитися в роботу, щоб знімальна група якнайшвидше опинилася на місці. Що відбувається у ці перші хвилини? Як від вашого першого рішення запускається весь механізм створення новин?
— Як я вже сказала, я завжди на зв’язку. Буквально сплю з телефоном, родина, звісно, ревнує. Але якщо відкинути жарти, я вдячна своїм рідним, що вони розуміють важливість та специфіку моєї роботи. По-друге, також на зв’язку всі учасники виробничого процесу (оператори, журналісти, редактори, водії, гримери, костюмери, інженери й всі-всі-всі). Це головне наше правило – завжди бути на зв’язку.
Бо правильно спланований робочий час кожного співробітника є запорукою успішного робочого дня для всієї команди, а також підготовки новинних матеріалів. З мого боку це виглядає так: “прилітає” заявка на виїзд, я одразу збираю знімальну групу та відправляю куди треба. Може здатися, що все просто. Але подекуди на все про все менш як п’ять хвилин. Для тих, хто любить екстрим та адреналін – ласкаво просимо до мене. Ніякі банджо-джампінги вам потім не знадобляться. Ви будете цінувати спокій та час з родиною.
— Новини неможливо повністю спланувати. Інколи одночасно відбувається кілька важливих подій, кожна з яких потребує негайної присутності знімальної групи. Як ви дієте в таких ситуаціях? Як знаходите рішення, коли всім усе потрібно одночасно й терміново?
— Просто виконую свої обов’язки. Треба – значить робимо. Тут немає ніяких секретів. Кожна задача має бути виконана швидко і якісно. В цьому і є магія телебачення та моєї роботи зокрема. Є чіткі алгоритми, відпрацьовані роками. Я вже за весь цей час стандартизувала будь-яку нестандартну ситуацію, в мене стандартні бувають лише на свята.
У колективі ходить жарт, що я можу додзвонитися співробітнику навіть на вимкнений телефон. Але, якщо без жартів – всі наші люди розуміють важливість роботи та знають, якщо я дзвоню вночі/у вихідний/у час відпустки – значить, у нас складна ситуація і треба підтримати колег та вийти на роботу.
Фото: з особистого архіву Тетяни Суховецької
— Пригадайте найбільш екстремальну або незвичайну зйомку, яку вам доводилося організовувати. Можливо, це була ситуація, коли здавалося, що встигнути фізично неможливо, але команда все ж упоралася. Як усе відбувалося та які рішення довелося ухвалювати?
— Таких зйомок багато. Я працюю з найкращими людьми, з найкращими професіоналами своєї справи. Тому у нас все завжди виходить. Звісно, є нерви, є зриви, але завжди все в ефірі вчасно і гарно. Зі свіжого прикладу – у нас був вечірній ефір в телемарафоні й дві наші знімальні групи позапланово виїхали робити термінові включення з різних локацій в Києві. Планували повернення до 20:00, але все перегралося, бо події сьогодні розвиваються з космічною швидкістю.
А головна проблема стала в тому, що один з рюкзаків LIVE-U (обладнання для прямих трансляцій) мав о 20:30 виїжджати у відрядження та його номер був прописаний в усіх документах, тому замінити іншим не можна. Не буду довго розповідати, як ми київськими вечірніми заторами “витягували” той рюкзак та везли на вокзал – але все ок, все встигли.
— Розкажіть про ті перші дні й тижні після початку повномасштабного вторгнення. Як вдавалося організовувати роботу перших ефірів телемарафону Єдині новини в умовах невизначеності, коли звичні процеси перестали працювати, а потреба в оперативній інформації була як ніколи великою? Що вам найбільше запам’яталося з того часу?
— Перші дні… Я б сказала, що з перших годин наша команда – і тут я маю на увазі абсолютно всіх, від вищого керівництва до охорони й прибиральниць – об’єдналися у великий єдиний організм, де кожен на себе взяв якісь обов’язки, які раніше не виконував. Ми були налякані, але згуртовані. У кожного свої переживання за рідних. У кожного свої історії… Більшість прийшли на роботу і там залишились жити, на довгий час, бо додому доїхати вже не було можливості. Декому вдалося перевезти свою родину, тварин на канал.
Моя родина в цей момент була за містом, і, як виявилось згодом, опинилася в окупації. У мене немає слів, які можуть передати хоча б трохи, що я відчувала. Моя єдина дитина, чоловік, батьки… в руках ворога.
Звісно, було дуже важко в ці дні. Звʼязку з ними не було, а новини з тих країв були страшними та невтішними. Я не знаю, як я це пережила. Такого не побажаєш нікому. Кожна мить тягнулася вічність, кожне повідомлення в телефоні відбивало в тілі електричним струмом. Життя по-справжньому повернулося в моє тіло, коли вони виїхали. Я ніколи не забуду цю мить.
Я дуже дякую своїм колегам-друзям, які мене дуже підтримували, допомагали пережити цей жахливий період, поки вони не виїхали звідти. Їх підтримка неоціненна. Вони допомогли мені не поїхати дахом!
Були моменти, коли я сиділа в укритті і не виходила звідти навіть після відбою тривоги. Ми жили разом всі на каналі. Жили як одна ціла “благополучна“ при чому родина. Журналісти допомагали з прибиранням, оператори готували на всіх їжу, режисери вигадували, як працювати всім в підвалі та разом з технічною службою тягали необхідні кабелі. А ввечері, після ефірів, сидячи в укритті ми підтримували один одного – жартували, співали, якось намагалися відволіктися…
— Ваша робота — це насамперед робота з людьми. Ви координуєте журналістів, операторів, водіїв та інші служби, кожна з яких має свої завдання й особливості. Що допомагає вам об’єднувати всіх у єдину команду? Яку особливу навичку потрібно мати, щоб координувати роботу такого великого й складного механізму?
— Люди є люди… І кожен має якісь життєві ситуації, історії. Якось так повелося, що ділитися ними вони приходять до мене. Тому я – ще й наш колективний психолог. Але, з іншого боку, це й дуже допомагає в роботі. Наприклад, якщо щось сталося на Оболоні – я вже знаю, хто з журналістів там живе, чи є поруч хтось з операторів і так далі. Інший аспект – я розумію, хто з ким краще спрацюється, швидше знайде спільну мову, інтереси тощо. Але є головне правило: якщо я сказала – то так і робимо. Це моє право “диктатури”.
— Вашої роботи немає в кадрі, але її результат — це щоденні новини, які бачать мільйони українців. Що для вас є найбільшою професійною гордістю? І що б ви хотіли, щоб глядачі знали про людей, які залишаються за кадром, але щодня роблять усе можливе, щоб новини виходили в ефір?
— Головне – що в нашій роботі важливі всі. Так, глядач бачить лише ведучих та журналістів. Але — простий приклад — якщо водій не відвезе групу на зйомку, то не буде сюжету, а ведучим не буде про що розповідати. А якщо буде брудно в офісі — буде людям комфортно працювати? Або якщо енергетики не потурбуються про автономність офісу — чи був би телемарафон в ефірі? А гордість — це ті мої друзі, яких я бачу щодня в офісі й те, що люди, коли бачать наш помаранчевий мікрофон в кадрі — знають, що це знімальна група новин, яким можна довіряти!
Телемарафон Єдині новини
Нагадаємо, марафон Єдині новини розпочав мовлення 26 лютого 2022 року як спільна відповідь українських медіагруп на повномасштабне російське вторгнення. Сьогодні над його виробництвом працюють команди Starlight Media, 1+1 media, Inter Media Group та Ми — Україна.
За щоденним етером стоять журналісти, редактори, продюсери, оператори, режисери та технічні фахівці, які забезпечують підготовку матеріалів, прямі включення, зв’язок і стабільність мовлення. Ця робота потребує постійної координації, професійної відповідальності та здатності швидко адаптуватися до обставин, які змінюються щодня.
До слова, за підсумками січня-жовтня 2026 року новини марафону Єдині новини щодня продукують понад 13 млн контактів з аудиторією на телебаченні та цифрових платформах, а їхній інформаційний вплив поширюється далеко за межі України. На телебаченні марафон є лідером за добовим охопленням серед усіх телеканалів.
Фото: з особистого архіву Тетяни Суховецької

