Тельці спалюють не мости, а порти: ведучі Фактів тижня про “хімію” в кадрі та 20 років в ефірі

Два десятиліття тому в українському телеефірі з’явився проєкт, що народився з кризи, але став символом стабільності.

12 лютого Факти тижня відзначають свій 20-річний ювілей. За цей час змінилося чимало, крім одного – довіри глядача, що гартувалася роками.

В ексклюзивному інтервʼю ведучі програми Оксана Соколова та Сергій Кудімов привідкрили двері до редакції, щоби ми побачили, як створюється один із найтриваліших проєктів українського медіаринку.

Також ми поговорили про боротьбу з хайпом, розвінчування російських міфів та особисті методи виживання в щоденному інформаційному штормі.

Факти тижня – початок

– 12 лютого Факти тижня відзначають 20 років в ефірі. Оксано, пам’ятаєте свій перший випуск? Яке відчуття переважало тоді?

– Давно це було, тож відчуттів достеменно не згадаю, але цей проєкт народився з кризи. Так склалося, що я опинилася перед вибором – піти з каналу чи зробити щось своє, і Олександр Андрійович Богуцький (тоді керівник ICTV)  запропонував створити підсумкову програму, що завершувала б інформаційну лінійку Фактів у неділю.

Чесно скажу – спочатку концепту не було, але був азарт. Я набрала колег, яких поважала неймовірно – журналіста Віктора Варницького та режисера Сергія Мусієнка. Обидва погодилися.

Потім якось дуже швидко зібралася команда, й уп’ятьох ми буквально за кілька тижнів запустилися. Ми робили так, як це бачили, бо хотіли створити ні на що не схожий проєкт.

Він з першого ж ефіру дав рейтинги. Ми тоді думали: “Ну, якщо вдасться протриматись один сезон – це буде круто!” Але, бачите, стоїмо уже 20 років.

– Сергію, а як ви долучилися до команди?

– У квітні 2015 року як репортер, а 29 січня 2017-го я став співведучим програми Факти тижня, що того самого дня вийшла в новому форматі.

Пам’ятаю той ефір, тому що дуже сильно хвилювався й навіть підхрип.

Взагалі я вважаю, що в Оксани Соколової тоді виникло дві найкращі ідеї. Перша – змінити формат програми, а друга – взяти співведучого (сміється).

– Оксано, а чим вам Сергій так приглянувся?

–  Я вважаю, що у нас із Сергієм є природна хімія – більш влучного слова не добереш. Один Телець знайшов іншого. У нас різниця буквально п’ять днів між днями народження.

І я дійсно вважаю, що це моє найкраще рішення, тому що з моменту переформатування я здобула дуже надійне плече, на яке я завжди можу покластися. Це, правда, безцінно.

Факти тижня – командна робота

– Як Тельцям співпрацюється? Чи бувають у вас професійні батли? Як ви притиралися між собою?

– Ми інколи рогами чубимося, але все це відбувається навколо програми, тому що нам хочеться зробити якнайкраще. Навколо цього ми ламаємо списи, проте не ображаємося одне на одного, – з гумором зазначає Сергій Кудімов.

– Я колись прочитала, що Тельці спалюють не мости, а порти. Це точно про нас, і це важливо, мені здається. Оскільки ми розуміємо особливості характеру одне одного, – додає Оксана Соколова.

– От, наприклад, коли ви формуєте випуск, наскільки часто ламаєте списи над темами? Оксано, розкрийте трішки так званої кухні, будь ласка.

– Ми працюємо з редакторською групою. Зізнаюся: я борюся з проблемою суперконтролю, тому намагаюся не просто довіряти, а більше слухати.

Мені це, чесно, вдається не завжди, але я знаю, що колеги дуже часто мають рацію. Тому для мене це великий виклик – почути і зробити крок назад, навіть коли ти впевнений.

– А хто все ж таки частіше йде на компроміс у якихось робочих ситуаціях, Сергію?

– Ну, ми ж не зачиняємося в кімнаті, щоб вибрати Папу, і поки Папу не вибрали, нас не випускають (сміється).

Ми всі – професіонали, не побоюся цього слова, та плюс-мінус на одній хвилі з журналістами.

Ми розуміємо, що хоче глядач, які теми. Можливо, є батли через якісь нюанси, але за світоглядом ми однакові.

– Чи були теми, які ви свідомо вирішували не робити, навіть якщо б вони зайшли за рейтингами? У вас є внутрішня цензура? 

– Зараз часи хайпу, і це, звичайно, велика спокуса – щось на хайпі зробити. Утім, це часто пов’язано з якимись персональними образами, а моя позиція завжди була – ніколи не робити щось лише заради хайпу.

Історія з репутацією для мене дуже цінна, і я дуже про це дбаю, бо її складно було отримати і утримати за 20 років, – ділиться Оксана.

– Ми свідомо відмовляємося від певних тем, бо несемо відповідальність перед країною.

Наприклад, якщо зробити на Youtube ролик про проблеми з ТЦК, то він набере перегляди, але ми свідомо цього не робимо, зокрема тому, що не хочемо підігравати російській пропаганді. Ми погоджуємося, що ці проблеми є, але російські медіа їх навмисно гіперболізують і закидають в український простір.

Безумовно, під час війни емоції прагнуть взяти гору, але ми маємо залишатися журналістами і тримати марку Фактів тижня, роблячи аналіз із холодною головою, – пояснює Сергій.

Факти тижня – ті, кому довіряють

– За 20 років ви справді побудували репутацію проєкту, якому вірять глядачі. Як у ці буремні часи не втратити цю довіру? 

– Бути собою, мабуть. Ми, насправді ж, і не змінилися, – кажуть колеги.

– Ви саме згадували про журналістські стандарти – як їх дотримуватися, враховуючи, що російська пропаганда не гребує жодними методами інформаційної війни? Чи бачите ви Факти тижня як інструмент для боротьби з кремлівськими фейками? 

– Це в нас системна історія. Ще до повномасштабної війни була просто традиція розбирати російську брехню. І, власне, у цьому різниця між блогерством і фаховою журналістикою: для нас верифікація – понад усе.

Як на мене, то дуже тривожно, що зараз люди все більше відходять від фахової журналістики в бік соціальних медіа, бо це широке поле для російської пропаганди, для інформаційної війни, яку вони ведуть, – зауважує Оксана Соколова.

– Я б додав, що ми дійсно ведемо системну роботу з розвінчування російських міфів, і тому нам від москалів завжди діставалося.

Вони в своїх ефірах наводили нас як приклад ”нациків” і “фашистів”. Я вважаю, що це визнання – тобто ми щось правильне робили і хороше, – каже Сергій.

– Оксано, ви на початку розмови зауважили, що самі формували стилістику програми. Проте за 20 років світ, а з ним і медіапростір, змінилися. Як щодо Фактів тижня?

–  Ми мінялися весь час і міняємося досі. Наприклад, найперший випуск був 25 хвилин, а випуски на піку – по три години.

На початку повномасштабного вторгнення ми видавали проєкт просто з бомбосховищ. Такий варіант воєнного часу… Але  у нас завжди  залишалися незмінними ключові підходи до стилістики, подання матеріалу та до формування команди.

Ми про складні речі розповідаємо просто, але не примітивно, і це – найвищий пілотаж. У нас завжди були дуже яскраві автори в кадрі. Усе решта – мінялося.

Зараз, наприклад, ми дуже активно працюємо з ШІ. Ми намагаємося бути на крок попереду – нехай краще нам в спину дивляться.

– До речі, цікавий момент ШІ та журналістика. Як ви із ним співпрацюєте? 

– Ми використовуємо його, зокрема, для візуалізації контенту, підготовки анонсів, озвучення та синхронного перекладу. Я вважаю, ми ще на початку цього шляху.

Також ШІ допомагає мені структурувати інформацію для мого блогу. Але я не сліпо все переписую, а ретельно перевіряю те, що мені подобається, і якщо це правда, то використовую в текстах.

Насправді він дуже полегшує роботу, але треба бути, звичайно, дуже обережним, – каже Сергій.

Факти тижня – зміни та стабільність

– Якщо казати про якусь технологічну або суспільну зміну, все ж таки що найбільше вплинуло на формат Фактів тижня? Ковід, ШІ, війна?

– Усе це, безумовно, кардинально вплинуло, і я ще хочу згадати період до 2010 року, коли ми мали шикарні на той час рекламні бюджети й об’їздили весь світ.

Андрій Борис був першим журналістом з України, який з’їздив до Північної Кореї. Ми їздили на вибори у США, на протести жовтих жилетів у Францію, на ювілей розбору Берлінської стіни в Німеччину, у Мюнхені робили реконструкцію вбивства Бандери – це були, звичайно, круті часи.

Навіть десь у Скандинавії знімали сюжет про сенсацію з НЛО, яка тоді палала в усіх світових ЗМІ. Ми постійно були в пошуку,  – згадує Оксана.

– Як ваш глядач змінився за ці 20 років? Що йому зараз потрібно?

– Знаєте, восени ми фіксували в людей таке відчуття, що треба припинити ефект відкладеного життя й починати жити. Почав ширитися тренд, що ми живемо попри все. Прийшла така собі “відлига”, і це було відчутно у темах.

Зараз, безумовно, дуже важка зима, і виживання – це питання номер один.

На жаль, люди дуже втомлені і песимістичні, при тому що тримаються дуже мужньо, але цій витримці є ціна, – аналізує авторка і ведуча Фактів тижня.

– Як ви вважаєте, у чому секрет 20-річної стабільності, враховуючи, що в нас купа проєктів зникають за сезон? 

– З мого погляду, це не лише потреба в інформації та вдалий формат, а ще й підхід до формування команди – розуміння, якою вона має бути.

Так, люди йшли та приходили, але суть завжди лишалася тією самою – оця фірмова команда Фактів тижня зі своїми цінностями і базовими принципами, – міркує Оксана Соколова.

– А мені здається, що військо без генерала розбіжиться і розпадеться.

Тому нам пощастило, що в нас є такий генерал, який зміг зібрати та створити команду-зірку, – переконаний Сергій Кудімов.

– Що для вас є найвищою нагородою в роботі, коли ви розумієте, що це було не дарма? 

– Недавно нам в редакцію надійшов лист від харків’ян. Вони написали, що приїздили в Київ на реабілітацію і якраз потрапили на потужний обстріл, тож всю ніч провели в бомбосховищі. А вранці, пишуть, “виповзли на світло, йдемо по вулиці і бачимо – назустріч нам іде Соколова. І ми розуміємо, що вона теж іде десь з бомбосховища в такому ж вигляді, приблизно, як і ми”.

І от ці люди написали, що їх цей момент дуже підтримав морально. Бо вони дивились нас роками, слухали Соколову-ведучу, орієнтувались на наші аналізи.. І коли побачили, що людина, який звикли довіряти, ось тут, поруч  – це додало відчуття, що вони не самі. І все буде добре.

В тому листі була така фраза: “Інколи просто йдеш і не знаєш, що для когось в цей момент ти маєш велике значення…”. Це для мене було, напевно, найвище визнання – концентроване, висловлене одним листом.

Я не знаю цих людей, але вони це написали, і я їм безмежно вдячна.

– Це дуже зворушливо, і дійсно, журналісти – такі самі українці, що живуть та працюють під час війни в умовах повітряних тривог і безсонних ночей після нічних обстрілів. Але щодня треба прокидатися, щось робити, випускати в ефір – де ви берете внутрішній ресурс на це? Що вас тримає? 

– Магне B6, – без паузи, сміючись, заявляє Сергій та додає, що намагається триматися, вишукуючи для себе маленькі радощі життя. Наприклад, возитися із улюбленою технікою – роботом-пилососом.

– Я рятуюся медитаціями – для мене це спасіння, бо без них починають вилазити різні хвороби. Тому це необхідність, – ділиться Оксана.

Факти тижня – виклики та мрії

– Ви – люди, які постійно в інформаційному просторі. Чи не трапляється у вас передозу інформації? І що ви з цього залишаєте в студії, щоб не нести додому роботу, так би мовити? 

– Не виходить не нести. Я зараз навіть не знаю, коли мій робочий день починається й закінчується.

Тому що телефон під рукою, я постійно в новинах, і передоз цей відчувається, і родина, скажімо так, інколи “скрипить”, бо я постійно читаю новини, постійно дивлюся якісь блоги, – зізнається Сергій Кудімов.

– На жаль, у цій професії, особливо у підсумковому жанрі, нереально відключитись, і це дуже складно, бо ми теж живі люди, не залізні, – відверто визнає Оксана Соколова.

– Як у цьому постійному стресі пораєтеся з форс-мажорами: експерт “злетів” за кілька хвилин до ефіру, сюжет, який тиждень готували, “відвалився” тощо?

– Чесно кажучи, якщо раніше щось йшло не за планом, я була така запальна, що потрібно було годину відходити, але зараз я навчилася ставитися до викликів по-філософськи.

Мені здається, що ми дуже сильно рівень стресостійкості підвищили за цей час, – ділиться Оксана.

– Якби ви могли собі відправити повідомлення в той рік, коли для вас почалися Факти тижня, що б собі сказали?

– Я б сказала собі: дуже цінуй людей, які поруч із тобою, які приходять до тебе в життя, борись за них і шукай їхні сильні сторони.

– Сергію, а ви?

– Я б написав собі: Увімкни машину часу й перенесися у 2006 до Соколової (сміється).

– Я так розумію, 20 років – це тільки початок? Яку планку ставите перед своєю командою-зіркою на наступне десятиліття?

– Як мінімум мільйон підписників на ютуб-каналі Факти тижня! 650 тис. вже є! (усміхається). Але ключове завдання – знайти, як ми можемо бути найбільше корисні українському суспільству, нашим глядачам. І залежно від того, наскільки точно ми відчуємо свою місію – настільки довго ми житимемо, – зазначає Оксана.

– Сергію, у вас є що додати?

– Ну, додати до Оксани немає чого, але я скажу кілька слів. На мій погляд, ми як тижневик маємо давати надію людям, поки триває війна. Тому що надія нас тримає. Ось Оксана раніше згадувала про лист від глядачів, що їй запамʼятався, а мені дуже подобається цитата одного британського історика.

Її сенс такий – війни програють не армії на фронті, а народ, який втратив надію. І ви знаєте, воно мене так тригернуло, я знайшов у цьому наше покликання.

Ми маємо давати надію нашим людям, щоб не програти війну. Адже, попри всі складнощі, є й світлі сторони, і нам треба їх підсвічувати, щоби темна російська пропаганда їх не затьмарювала.

– Яким ви бачите випуск Фактів тижня у день нашої перемоги, про яку всі ми так мріємо?

– Ми будемо пити шампанське з Оксаною у студії. Просто у прямому ефірі, – з гумором мріє Сергій.

– Я думаю, що це буде ефір, у якому будуть дозволені будь-які емоції, – резюмує Оксана.

Факти ICTV вітають команду Фактів тижня з ювілеєм та зичать проєкту довгих років, а колегам – невичерпного натхнення та сил!