Україна має робити кроки не лише для зміцнення соборності держави та нашого народу, а й для захисту прав і свобод, поширення правди про історію. З цією метою президент Володимир Зеленський підписав указ Про історично населені українцями території Російської Федерації.
– Це повернення правди про історичне минуле заради українського майбутнього, – пояснив глава держави.
Доктор історичних наук, президент Української академії геополітики та геостратегії Павло Гай-Нижник пояснив в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV, які етноісторичні території варто було б урахувати в указі, яким може бути план дій щодо збереження національної ідентичності українців у Росії та що Україна має робити далі для перемоги у війні.
Які території сучасної РФ потрібно врахувати
– В указі, якщо говорити про етноісторичні землі, які було перечислено як території, що входять зараз до складу Російської Федерації, було вказано не всі регіони і не було конкретизовано, що саме мається на увазі, – пояснив Павло Гай-Нижник.
В указі згадані історично населені українцями землі на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Бєлгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Росії. Проте цих земель значно більше.
Павло Гай-Нижник уточнив перелік етноісторичних українських теренів, які нині є територією Російської Федерації, деталізувавши за областями:
- Брянська область: міста Стародуб і Севськ, Суземський, Трубчевський, Погарський, Клімівський райони;
- Курська область: міста Рильськ і Суджа, а також навколишні терени;
- Бєлгородська область: міста Бєлгород та Валуйки, а також навколишні території;
- Воронезька область: міста Розсош і Богучар, а також навколишні території;
- Ростовська область: Таганрог, Матвіїв Курган, Глибокий, Усть-Білокалитвенська, Донецьк, Кам’янськ Шахтинський, Гуково, Шахти, Азов, а також частина Батайського терену;
- Кубань (Краснодарський край);
- Ставропольський край: Невинномиськ, Кочубеївське, Григорополіська, Риздвяний, Ладовська Балка.
Доктор історичних наук зазначив, що це терени, які були та навіть дотепер населені українцями, а саме:
– Коли ми говоримо про території на півночі України, але на півдні Росії, то ці перераховані терени були складовими Української держави, тобто за Гетьманату і УНР 1918 року.
А в Ростовській області, такі міста як Таганрог та інші до 1923 року входили навіть до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки. Все це відтяли росіяни, тобто окупували всю Україну (УНР, Українську державу), а ці терени навіть були відтяті совєтами від радянської України офіційно, тому йдеться про незаконну окупацію, – пояснив він.
Терени компактного проживання українців
– Але дуже дивним видається те, що в указі не вказано терени компактного проживання українців ще з XIX і XX століть. Колонії українців, які є в Російській Федерації досі, – це землі Оренбурзької, Самарської, Саратовської, Уфимської та інших губерній європейської частини колишньої Російської імперії.
Йдеться і про Південно-Західний Сибір (в Україні називають Білий Клин), прикордоння з Північним Казахстаном (Сірий Клин), на Далекому Сході, зокрема в Приморському, Амурському і Хабаровському краях (Зелений Клин), та інших регіонах. Так ми неначе викидаємо тих українців з-під опіки українського уряду, – вважає історик.
Етноісторичні українські землі в Білорусі
Як зазначив Павло Гай-Нижник, також є українські етноісторичні землі, що нині входять до складу Республіки Білорусь, яка є союзницею РФ і суб’єктом так званого єдіного государства, а саме:
- Брестська (Берестейська) область: міста Берестя, Кобрин, Антопіль, Дорогичин, Іванове, Пінськ, Андрижин, Махро, Столін, а також навколишні території;
- Гомельська область: навколо міст Турів, Гомель, Мозир, Єльськ;
- Могильовська область: околиці таких міст, як Славгород, Краснопілля, Кричів, Хоцимськ.
– Указ не враховує проблеми українців в інших державах. Очевидно, що він є неповним як щодо Російської Федерації, так і щодо Білорусі. Також можна говорити про інші держави, суміжні з нами, але там все ж діють демократичні права. Все одно українському уряду потрібно перейматися проблемами діаспори. Але указ на часі, як кажуть: краще пізно, ніж ніколи. Інша справа – його імплементація та втілення в життя, – зазначив Павло Гай-Нижник.
Фото: Факти ICTV
Як втілюватиметься указ
Павло Гай-Нижник вважає, що указ дійсно потрібно втілювати в життя, а не залишити на папері. Він запропонував запровадити службу уповноваженого Верховної Ради при Кабінеті міністрів з питань етнополітики та закордонного українства.
– Це працювало б у кооперації з Міністерством культури й інформаційної політики, Міністерством освіти і науки, – вважає він.
Історик пропонує згадати і про етноісторичні українські землі, які зараз залишаються у складі сучасної території Білорусі.
– Коли ми говоримо про права, захист прав українців, зокрема на пострадянському просторі, то чомусь не згадано Білорусь, яка є учасником агресії проти України та членом “Союзної держави” з Російською Федерацією. Там теж є етноісторичні українські землі, – звернув увагу він.
Недоторканність кордонів після Другої світової війни
– В указі не йдеться, як можна подумати або як зробила би російська пропаганда, про відторгнення цих земель. Позаяк Україна дотримується міжнародних угод щодо недоторканості кордонів після Другої світової війни. Йдеться про турботу та опіку над українським населенням, повернення до самоусвідомлення, розвиток культури і мови, – звернув увагу Павло Гай-Нижник.
Історик зазначив, що раніше держава не реагувала на порушення прав українців у Російській Федерації. Величезні кошти, які були виділені на це, за його словами, злилися в трубу, навіть в інформаційній і міжнародній політиці, де Україна могла б апелювати до міжнародного права.
– Цей указ — неповний і частково обмежений, тобто більше пропагандистський, але що заважало видати подібний документ раніше, ще з 1990-х років? Або що заважало українському уряду та Офісу президента турбуватися про українців у Росії, зокрема до перечислених пакту про громадянські і політичні права, про культурні права, про расову дискримінацію, хартію регіональних мов або національних меншин?
Слід завдати асиметричного удару на те, як намагається діяти кремлівська дезінформація, коли звертається з вигаданими закидами щодо України. Зокрема, офіційному Києву необхідно апелювати щодо порушення Росією міжнародної Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. У нас виділялися величезні гроші на Міністерство культури й інформаційної політики. Мається на увазі не лише період президентства Зеленського, а й попередні періоди, – сказав очільник Української академії геополітики та геостратегії.
Краще пізно, ніж ніколи
Доктор історичних наук вважає, що указ допоможе в гібридній війні, якщо ми достатньо розумно та агресивно провадитимемо ідеологічну війну за українців, позаяк держава Україна досі практично не реагувала на утиски українців у Російській Федерації.
– Це про закриття українських шкіл, примус українців змінювати свою національність, записувати себе росіянами через погрози. Ми не зреагували на закриття українських бібліотек, зокрема, остання була в Москві, яка закрита вже давно. Я не розумію, що нам заважало раніше це робити.
Проте цей указ може підштовхнути до створення служби уповноваженого Верховної Ради при Кабінеті міністрів з питань етнополітики та закордонного українства, інтенсифікації дій на міжнародній арені щодо тиску на Росію з вимогами забезпечення прав українців, подання до Міжнародного суду щодо звинувачення у расовій і національній дискримінації, прихованого геноциду проти української нації в РФ, вважає історик.
– При цій службі, якщо вона буде заснована, потрібно буде організовувати не лише ідеологічно-пропагандистські дії через інтернет, телебачення, засоби пропаганди на терени РФ, що давно мусило б робитися. Також потрібна підготовка комплексу юридичних документів щодо подання протестів і позовів на різних рівнях, починаючи від ОБСЄ, закінчуючи ООН і Міжнародним кримінальним трибуналом, – наголосив Павло Гай-Нижник.
Що робити Україні далі
– Будь-яке українство, слід усвідомлювати, яке підніме зараз голос у самій РФ, буде репресованим. Потрібно діяти досить охайно, на перспективу до часу Х, щоб ті приховані українські етнічні та політичні симпатії не були вбиті Путіним апріорі, коли вони засвітяться. Потрібно діяти з огляду на стан війни з Росією, який юридично в Україні не запроваджено, бо в нас лише воєнний стан, – пояснив він.
Українські науковці давно працюють в цьому напрямі фактично на безгрошів’ї, звернув увагу історик. Інша справа, що це може допомогти лише для реалізації певних проєктів, які були б задіяні через пресу, інтернет, ЗМІ, зокрема в перекладі російською мовою.
– Потрібно повертати спочатку зрусифікованих українців у Росії, а також поширювати українську мову та історичну правду, українське самоусвідомлення в РФ, – наголосив історик.
Фото: Pexels
Від чого залежатиме перемога України
Ця робота провадиться громадськими організаціями та істориками вже давно, зокрема з поневоленими народами та їхніми представниками в Україні та Європі. Про це говорилося з початку 2014 року і ще раніше, пояснив доктор історичних наук.
– Інша справа: що має Україна (офіційний Київ) під розумінням перемоги у війні? Очевидно, що без розвитку національно-визвольних рухів у РФ досягти цієї перемоги лише силовим методом неможливо. Саме так ми зможемо завдати і внутрішнього удару РФ, щоб досягти перемоги й зруйнувати нашого одвічного ворога як державу остаточно.
Це залежить від того, чи ставить українське керівництво собі за мету перемогу як розвал Російської Федерації. Від цього залежатиме й те, які повинні бути дії ЗСУ і навіть українських спецслужб, яким допомогли б наші науковці й журналісти, зокрема через єдиний марафон оптимізації й співкоординації дій, спрямованих на РФ і на національно-визвольні рухи в цій імперії. А в перспективі – втілення права націй на самовизначення, зокрема українського соборницького проєкту. Тоді це мало б дати безпосередню користь у війні, але лише тоді, якщо держава знову згадає про те, що вона давно вже мала б робити, якщо цей указ не залишиться лише на папері, – вважає Павло Гай-Нижник.