У ніч на 29 липня 2022 року Росія скоїла терористичний акт, влаштувавши масове вбивство українських військовополонених в Оленівці. Цьогоріч минають треті роковини цього жахливого злочину росіян.
Внаслідок теракту в Оленівці загинуло щонайменше 53 українських захисники та ще 130 дістали поранення різної тяжкості.
Напередодні майже 200 бійців бригади НГУ Азов перевели в інше приміщення, їх вишикували, перевірили за списком і по одному завели в барак, заборонивши виходити на вулицю.
Близько 23:15 за межами колонії чули вибух, а біля опівночі пролунав другий – уже всередині камери. Внаслідок нього барак завалився і розпочалась пожежа. Військовополонені, які перебували в тій частині приміщення, загинули всі, а в іншій – дістали важкі поранення.
Адміністрація колонії тим часом не гасила пожежу і не надавала медичної допомоги пораненим. Через це багато травмованих помирали від втрати крові та больового шоку.
11 жовтня 2022 року Україні повернули тіла українських військових. За результатами експертиз ідентифікували 52 загиблих в Оленівці. Російська сторона не допускає у колонію ні українських і міжнародних слідчих, ні місію Червоного Хреста та ООН.
Факти ICTV розповідають про тюрми, в яких сьогодні Росія утримує українських військовополонених і цивільних заручників – колонії, які за своїм режимом і жорстокістю є аналогами Оленівки.
В яких тюрмах і умовах РФ утримує полонених
Оленівка стала для світу символом російського варварства після масового вбивства українських військовополонених у липні 2022 року. Але вона – не виняток, а частина розгалуженої системи таборів і колоній, у яких Росія приховано тримає тисячі людей.
Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин розповідав, що Росія створила понад 300 місць утримання для українських військовополонених.
– Україна має п’ять таборів для військовополонених і п’ять тимчасових місць тримання. До всіх них є безперешкодний доступ усіх правозахисних організацій, міжнародних інституцій, МКЧХ, ООН тощо. Росія має понад 300 – включно з окупованими територіями і Білоруссю. До жодного з цих місць немає жодного доступу, — наголосив Гущин.
За даними ООН, понад 95% українських військовополонених піддаються тортурам у російському полоні.
Інфографіка: Факти ICTV
На сайті проєкту Inferno публікують дані про умови утримання українських військових у полоні: тортури, відсутність медичної допомоги та інші порушення прав людини.
Можна дізнатися про умови перебування у дев’яти місцях утримання військовополонених на території Росії та п’яти – на тимчасово окупованих територіях.
Наприклад, у СІЗО No. 1 в Курську полонені описують процедуру приймання як найжахливішу частину перебування в будь-якій російській в’язниці. Після прибуття туди ув’язнених жорстоко били. За свідченнями одного з полонених, його привезли в ізолятор об 11 ранку, а вже о 15 швидка допомога забрала його до реанімаційного відділення після побоїв.
Полонених били кийками, катували електрошокерами та принижували. Після кожної невдачі армії РФ жорстокість наглядачів лише посилювалася – вони зганяли злість на ув’язнених. Тортури також широко застосовували під час допитів.
– Наша камера була завширшки 2,5 метра і завдовжки 6 метрів. Нас там було 12 осіб, хоча камера розрахована на шість людей. Вони ліжка доварювали, щоб усім було де спати. В камері було дуже сиро, умови були поганими, – розповідали військовополонені.
Таганрозький слідчий ізолятор відомий як одне з найжорстокіших місць утримання українських полонених. Уперше групу українських бійців доставили туди у квітні 2022 року – відтоді, за свідченнями, в закладі безперервно застосовують тортури, допити та психологічне насильство.
Дехто з військовополонених згадує про те, що відбувалося після прибуття до ізолятора. У дворі гучно лунала музика, зокрема пісня Катюша. Щойно машина зупинялася, чулися крики, нецензурна лайка і звуки ударів.
Полонених силоміць витягували з транспорту б’ючи. Один зі свідків розповів, що його, через оніміння ніг, витягли за куртку й кинули обличчям донизу – він знепритомнів.
Усі подальші процеси супроводжувалися жорстоким фізичним насильством. За словами того ж свідка, його били по голові сотні разів — кулаками, електрошокерами та гумовими кийками. Полоненим зав’язували очі, а тих, хто не міг бігти через поранення або слабкість, били ще жорстокіше.
Окремо повідомляється про так звані прийомочні коридори – шеренги військових спецпризначенців, які били кожного, хто проходив крізь них.
У Брянському СІЗО військовополонені зазнають системного психологічного тиску та примусової пропаганди. Щоранку їх змушують співати гімн РФ і вигукувати “слава Росії”. Полонених принижують, називаючи “фашистами” та “нацистами”, а також забороняють спілкуватися українською.
Звільнені з полону бійці Азову згадують, що умови утримання в Донецькому слідчому ізоляторі нагадували XVII–XVIII століття. Камери були переповнені: у приміщеннях, розрахованих на 10 осіб, утримували по 25 полонених.
Місця бракувало настільки, що спати доводилося по черзі. Прогулянки на свіжому повітрі були повністю заборонені – покинути камеру дозволяли лише для участі в так званих слідчих або судових діях.
Ще одним місцем утримання полонених є імпровізована в’язниця, облаштована на території колишньої взуттєвої фабрики Салама в Сокологірську (раніше Первомайськ) Луганської області, під контролем бойовиків ПВК Вагнера.
Українських військовополонених утримували в переповнених підземних камерах в антисанітарних та нелюдських умовах. Ув’язнені регулярно зазнавали вибіркових тортур, психологічного тиску й принижень. Зокрема, фізичним тортурам піддавали військових Азову та батальйону Айдар.