28 грудня – Міжнародний день кіно. Журналіст Фактів ICTV поговорив з Головою Держкіно на тему перспектив та проблем українського кіно, а також поговорили про вплив Інтернету на сучасність.
До речі, Пилип Іллєнко ввійшов у Топ-10 найкращих блогерів у категорії Перемога рейтингу Топ-100 блогерів України.
Читайте: Топ-10 найкращих політиків у Facebook
Далі – пряма мова пана Іллєнка.
Два роки війни
Спочатку війна призвела до різкого зменшення фінансування кіновиробництва, але згодом всі усвідомили, що війна точиться й на ідеологічному фронті, тому необхідно обмежувати вплив російсько-пропагандистського контенту на Україну. Це фактично визначило формат роботи Держкіно. З серпня 2014 року розпочалися активні заборони російського контенту, а вже з вересня 2015 року було суттєво збільшено фінансування галузі.
Сьогодні у Верховній Раді на доопрацюванні із пропозиціями президента новий Закон України Про державну підтримку кінематографії. Ми провели велику роботу щодо розробки цього проекту.
Українське кіно
2015 рік став переломним для української кінематографії, адже спочатку було налагоджено безперебійне фінансування кіновиробництва, згодом його було ще й суттєво збільшено. Зараз у виробництві 38 повнометражних фільмів, які створюються за підтримки Держкіно. З цієї осені у кінотеатрах одна за одною йдуть прем’єри українських фільмів, продовжуватимуться вони й у наступному році. Українська кінопрем’єра перестає бути екстраординарною подією.
Приміром, в кіно йшов фільм Гніздо горлиці, бокс-офіс (касові збори. – Ред.) якого лише за два уїк-енди склав 1 млн 126 тис грн. З 8 грудня у широкий прокат вийшла стрічка Олени Дем’яненко Моя бабуся Фані Каплан. Наприкінці минулого року на екрани вийшов фільм Тепер я буду любити тебе, касові збори якого трохи не дотягнули до мільйона.
Так, у створення фільмів вкладаються значно більші кошти, ніж згадані бокс-офіси. Скажімо, у фінансуванні стрічки Гніздо горлиці частка держави складає 8 млн 194 тис грн, але не варто порівнювати теперішню прибутковість української кіноіндустрії зі, скажімо, голлівудською.
Спочатку нам треба виховати глядача українського кіно, запропонувати йому велику кількість якісного вітчизняного кінопродукту і – я переконаний – український кінематограф отримає й поціновувачів, і гроші.
Читайте: Кулеба: Українці не переїдуть до Євросоюзу
Піратство
Зазвичай люди, які дивляться кіно в мережі Інтернет, не цікавляться російським неякісним «милом», бо Інтернет дає доступ до цікавішого контенту. Найчастіше – це американський кінопродукт.
Українські фільми, на жаль, теж багато хто дивиться на піратських сайтах. Не в останню чергу й через це кіно не може вийти на самоокупність.
Наприклад, фільм Михайла Іллєнка ТойХтоПройшовКрізьВогонь в кінотеатрах побачили лише 60 тисяч глядачів. Але стрічка стала дуже відомою, акторів впізнають на вулицях. Тому маю підозру, що цей фільм в Інтернеті також подивилися мільйони українців. А держава і приватні інвестори, які вклали кошти у створення фільму, не отримали від цих переглядів нічого.
Майбутнє за Інтернетом
Кіновідеосервіси мережі Інтернет сьогодні приносять правовласникам часто не менше коштів, ніж кінотеатри. Потрібно, щоб і в Україні запрацювала цивілізована система отримання доходів від перегляду кіно в Інтернеті.
Це не означає, що глядач обов’язково розраховуватиметься за перегляд фільму своєю кредитною карткою, можна вести розрахунок шляхом перегляду реклами.
Отримуючи дохід від перегляду кіно в Інтернеті, ми могли б робити більше якісного контенту. Адже яскраве видовище на фотоапарат не знімається.
Для того, щоб зняти хороше кіно, замало лише таланту, потрібне технічне устаткування та складні індустріальні процеси.
Фінансування
На фінансування кіногалузі в 2016 році в держбюджеті закладено близько 245 млн грн. Для порівняння, в 2015 році ця цифра склала лише 124,9 млн грн, а в 2014 – взагалі тільки 26,4 млн грн.
Попит і пропозиція: кінотеатри не беруть українське
За оцінками програмних директорів деяких кінотеатральних мереж, близько 60% відвідувачів, які купили квиток на створений за підтримки Держкіно фільм Поводир, вперше відвідали сучасний кінотеатр. Це не означає, що вони були бідними: це означає, що у них не було бажання дивитися те, що сьогодні пропонують кінотеатри. Тобто є певна категорія людей, які взагалі не ходять в кіно, або ходять нечасто, але вони готові піти саме на український фільм. Крім того, це означає ще й те, що в країні взагалі майже зникла звичка до такої форми соціального дозвілля, як похід у кінотеатр.
Ми сьогодні виходимо на ринок із новою пропозицією. Ми хочемо продати новий товар – українське кіно – українському глядачеві, який до нього не звик. А кінотеатр – це супермаркет, де на обмеженій кількості полиць сьогодні стоїть товар лише певного виду. Крім того, перебуває на полиці цей товар дуже нетривалий час. Кінотеатри виправдано можуть казати, що не хочуть брати українські фільми, бо вони є незвичним товаром, при цьому можуть давати українським фільмам, порівняно, скажімо, з американськими, ще й свою суб’єктивну оцінку. Але для того, щоб споживач придбав товар, який вперше з’явився на поличці, потрібно попрацювати і виробнику, і дистриб’ютору, і продавцю. А зараз мало хто з «продавців кіно» працює для того, щоб розширити пропозицію у кінотеатрах. І я говорю не лише про українське кіно, а й про європейське, азіатське – його там у серйозних промислових масштабах теж немає.
Я витрачаю величезну кількість часу на контакти з європейськими кіновиробниками. Українські кінопроекти регулярно беруть участь у міжнародних пітчингах (Творча презентація кінопроекту. – Ред.) та фестивалях і отримують визнання та нагороди. І мова йде не лише про арт-хаусне кіно. (Розраховане на вузьке коло глядачів. – Ред.) Нещодавно наші жанрові проекти були представлені на одній з найяскравіших кіноподій Європи – фестивалі Чорні ночі у Таллінні, де в індустріальній секції Baltic Event змагались чотирнадцять найкращих кінопроектів з різних країн світу. Два підтримані Держкіно проекти спільного виробництва отримали нагороди: напівгангстерська історія про контрабандистів Межа режисера Петера Беб’яка отримала головний приз конкурсу, а чорна комедія Ізі режисера Андреа Маньяні отримала спеціальну відзнаку журі.
Тому не треба казати, що ми не вміємо робити фільми. Жоден з представників кінотеатрів, які кажуть, що держава має надати їм допомогу, не зміг налаштувати інтерфейс спілкування з нами. А ми готові до спільної роботи. Сподіваюсь, її вдасться налагодити із новоствореною Асоціацією кінотеатрів України.
Читайте: Стець: Я знаю лише одну людину, яка капіталізувала популярність в Facebook
Кіно може стати однією з основних індустрій України
Нещодавно я мав зустріч із відомим американським продюсером Керрі Гранатом, який займався фільмами Володар перснів, Хроніки Нарнії та іншими блокбастерами.
Він приїхав для того, щоб ознайомитись з українською кіноіндустрією, налагодити співпрацю, поділитися своїм досвідом. За його оцінками, Україна є надзвичайно перспективною кінематографічною країною. Кіногалузь може увійти до п’ятірки основних індустрій нашої країни: створювати нові робочі місця, розвивати туризм, промотувати Україну у світі.
Приміром, зйомки в Україні закордонного кіно, як у Чеській республіці чи Болгарії, дадуть позитивний ефект як для індустрії, так і для країни загалом, оскільки це постійні неповоротні інвестиції, досвід роботи з провідними продакшенами. На додаток, країна з’являється у кадрі. В Хорватії, наприклад, зняли один сезон Гри престолів. Це вдвічі збільшило потік туристів до країни. В Україні теж є надзвичайно перспективні з кіновиробничої точки зору місця: Карпатський регіон, Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Одеса, Херсон, Миколаїв, Дніпро, Харків, Київ, Поділля. А Кам’янець-Подільський – це взагалі готовий знімальний майданчик!
На сьогодні до «Програми виробництва та розповсюдження» Держкіно внесено двадцять чотири фільми спільного з іноземними кінокомпаніями виробництва. Тринадцять таких фільмів вже завершені і вийшли на екрани: це стрічка спільного виробництва України, Вірменії, Грузії та Франції Параджанов, українсько-російська стрічка Незламна, українсько-італійська картина Гніздо горлиці та інші.
Зараз до нас значно менше приїжджають знімати російське кіно. Коли приїжджали, привозили своїх акторів на головні ролі, а наших брали на другорядні. Що стосується перспектив для наших акторів у зйомках в західних проектах, які ми хочемо залучати в Україну, то для цього треба чудово знати іноземну мову. Дуже важливо, щоб у актора не було акценту. Або ж має пощастити, щоб дісталася роль місцевого.
Українське кіно за кордоном
Для того, щоб продаватися за кордоном, фільм має бути зрозумілим міжнародній аудиторії. Те, що для нас є певним архетипом, для глядачів інших країн – амбівалентний образ, оскільки вони не мають нашого історично-культурного досвіду.
Сьогодення в українському кінематографі
Ті, хто кажуть, що сучасний український кінематограф показує лише минуле, напевно, не дивилися новітніх українських стрічок. Цього року вийшов в прокат тільки один історичний фільм, створений за підтримки Держкіно (Моя бабуся Фані Каплан). Зараз ми фінансуємо багато проектів, які розповідають про Революцію Гідності й війну на сході. Зовсім скоро буде запуск проекту Кіборги про донецький аеропорт, підписано контракт на виробництво фільму Черкаси про героїчний опір корабля ВМС України Черкаси під час анексії Криму, в роботі ще багато проектів на сучасні теми, в тому числі чимало жанрового кіно.
Залежність від Facebook
Я відчуваю залежність від Facebook, але намагаюся з цим боротися.
Для мене Facebook залишається професійним інструментом роботи в інформаційному полі, а не марнуванням часу на споглядання за чиїмись рефлексіями.
Апокаліпсис у стрічці Facebook
Я оптиміст. Якщо я не був би оптимістом, я б не займався тим, чим займаюся. Хоча, можливо, тоді у мене було би більше підписників: негативні новини збирають більше лайків, ніж позитивні. Але це не означає, що нам немає чим пишатися.
Нам треба бачити успіх не як предмет заздрощів: у когось вийшло, а у нас нічого не виходить – #зрада. Життя останніх років навчило нас, українців, що можливо все!
Читайте: Парасюк: Я б зніс будівлю Верховної Ради
Лайки і бан у Facebook
У Facebook я лайкаю дружину, бо вона ображається, коли цього не роблю. (Сміється)
За свій багаторічний досвід спілкування у Facebook я забанив дуже мало людей. Видаляю зі стрічки лише фейкові акаунти. Живих людей не видаляю, навіть якщо вони пишуть те, що мені не подобається. Критичний погляд потрібен завжди.
Топ-блогерів у Facebook
У мене немає переліку блогерів, на якому я сконцентрований. (Дістає телефон, показує стрічку Facebook.)
Із тих, хто часто з’являється у стрічці:
- Андрій Кокотюха,
- брати Капранови,
- Олена Чиченіна,
- Юрій Сиротюк,
- Олександр Аронець.
Я радше стежу за відгуками на нові українські фільми. У мене ж серед читачів у більшості або кіношна, або націоналістично й патріотично налаштована публіка і часто ці дві категорії співпадають в одній особі.
Націоналістична риторика
Націоналістична риторика ніколи не була достатньо в тренді у Facebook. Це скоріше ліберально налаштоване середовище, хоч націоналізм стає більш популярним. Зовсім недавно це слово було лайливим, та за кілька останніх років його конотація змінилася. Зараз воно є позитивним маркером.
Наприклад, я за своїми переконаннями націоналіст. До речі, у мене в кабінеті висять портрети Бандери, Шевченка, Мазепи і ікона Св. Георгія. (Посміхається та показує на стіни власного кабінету.)
Читайте: Пономар: Якщо Путіна замінить Медведєв – буде непогано. Але якщо Патрушев…
Українське кіно у 2017 році
У 2017 році ми намагатимемось зробити присутність українського кіно на екранах звичним явищем, а не екстраординарною подією. Щодо цього у мене є відчуття стриманого оптимізму. У наступному році мають бути завершені двадцять три повнометражних фільми, які створюються за підтримки Держкіно.
Попереду у нас ще дуже багато роботи: доопрацювати Закон Про державну підтримку кінематографії, завершити розпочаті фільми та продовжити пошук нових кінопроектів. Ми маємо працювати над формуванням своєї аудиторії, зростати у професійному плані і, зрештою, розвивати всі аспекти кіноіндустрії. Робитимемо це років сім-вісім поспіль – тоді побачимо результат.
Слід звикнути до того, що зміни – це наполеглива й тривала праця багатьох людей.
Спілкувалася Валерія Маліцька.