На початку червня мешканка Бучі у своєму будинку виявила чужий телефон, з якого, як пізніше виявилося, російські військові дзвонили своїм рідним до РФ. Під час окупації вони мешкали в будинку жінки на вулиці Яблунській.
Видання Важные истории провело розслідування та встановило особи російських військових – псковських десантників, які тоді орудували у Бучі.
Як виявилося, телефон належав єдиному, хто вижив під час масового розстрілу 4 березня — 43-річному будівельнику Івану Скибі. У день, коли російські військові вбили щонайменше вісьмох мешканців Бучі, вони дзвонили з телефону Скиби додому.
Вперше російські військові намагалися зайти в Бучу 27 лютого, але натрапили на опір і зазнали чималих втрат. 3 березня окупанти зробили другу спробу.
– Цього дня я перебував у територіальній обороні на блокпосту у Бучі, допомагав організовувати евакуацію мирних жителів. По рації ми почули, що до міста увійшла ворожа техніка, розстріляли будинок перед блокпостом, — розповів виданню Іван Скиба.
Чоловіки, які були на блокпосту зі Скибою, сховалися у будинку на вулиці Яблунській. Загалом їх було дев’ятеро. Там вони переночували, а 4 березня близько 11:00 троє російських військових вибили двері і вивели всіх на вулицю.
– Нас усіх роздягли, шукали татуювання. Горланили: Ви бандерівці! – розповідає Скиба.
Тоді ж у чоловіків забрали телефони, змусили вишикуватися один за одним, взятися за куртку того, хто стоїть попереду, і під дулами привели до будинку 144 по тій самій вулиці — у чотириповерхову офісну будівлю. Там окупанти організували собі штаб.
Затриманих чоловіків змусили зняти черевики та куртки. Поставили навколішки, декому зав’язали руки. Іван Скиба бачив, як застрелили 28-річного Віталія Карпенка.
Військові вирішували між собою, що робити із затриманими, й один сказав: Ї**ш, тільки відведи кудись, щоб тут не валялися. Одного відпустили – зараз він під слідством у справі про держзраду. Решту чоловіків повели за ріг будинку і почали розстрілювати. Куля зачепила Івана Скибу, він упав і намагався не подавати ознак життя – це його і врятувало.
Як пізніше виявилося, зі вкраденого у Скиби телефона російські окупанти 4 березня дзвонили по трьох десятках російських номерів. Вдалося встановити, що телефоном користувалися псковські десантники – військовослужбовці з псковських в/ч 32515 і 74268, тобто з 104 і 234 десантно-штурмових полків.
Олексій Вишневський
4 березня о 16:41 з телефона Івана Скиби окупант відправив смс-повідомлення: Коляне, це Льоха. Живий, здоровий, напиши Аліні. Адресат повідомлення – Микола Олесов, сержант, заступник командира взводу з Пскова.
Олексій Вишневський дзвонив на номер Аліни Вишневської, майстра манікюру із Пскова. З соціальних мереж зрозуміло, що вона заміжня за Олексієм.
Місце роботи Вишневського – 234 десантно-штурмовий полк (в/ч 74268), служить з 2016 року. Встиг побувати командиром протитанкової зброї, заступником командира взводу, розвідником.
Телефоном Аліна Вишневська сказала журналістам, що до Олексія додзвонитися зараз неможливо, хоча іноді він виходить на зв’язок.
Ілля Сабуров
20-річний Ілля Сабуров із телефону бучанця Івана Скиби дзвонив своїй матері, Ганні Сабуровій.
Журналістам мама Іллі відповіла:
– Мені здається, що про цю Бучу тільки лінивий не написав. Вже всі щодо неї розібралися. І дивлячись, яка версія вас цікавить, Зеленський все з цього приводу вигадав уже – що та як там сталося. А якщо людина має голову на плечах і здоровий глузд, то навряд чи в цей жах про російських солдатів можна вірити, вони навіть над полоненими не знущаються, не кажучи вже про мирних жителів.
Максим Грушевський
Максим Грушевський дзвонив до своєї матері Наталі. Поки її син воює в Україні, його мати фотографує молодшу доньку, сестру Максима, на тлі іграшкового автомобіля з літерою Z. На дзвінок журналіста Наталія не відповіла.
Радій Забурін
Окупант дзвонив своїй дружині Дар’ї Забуріній. Журналістам Дар’я все заперечувала, мовляв, ніхто їй не дзвонив з України, а її чоловік ніколи не був військовим, працює будівельником.
Після розмови із журналістами Дар’я закрила свою сторінку ВКонтакте.
Михайло Гур’янов
Російський військовий дзвонив до свого дядька Василя Шевченка. Сторінка ВКонтакте самого Михайла закрита, а на сторінку в Однокласниках він заходив 16 червня.
Журналістам дядько Гур’янова відповів, що “нічим не може допомогти – військова таємниця”.
Данило Коновалов (загинув)
Данило Коновалов 4 березня дзвонив батькам, Сергію та Надії Коноваловим.
Його молодша сестра 30 травня у соцмережах опублікувала фотографію відеодзвінка із братом з підписом Мій. Єдиний, рідний, але у коментарях їй висловлюють співчуття.
14 червня про смерть військового повідомили офіційно.
Журналістам батьки Данила розповіли, що він сам їм сказав, що був у Бучі. Бригаду після виходу з міста спочатку вивели до Білорусі, потім відправили до Білгородської області, де вони провели два тижні. Одразу після цього Данила відправили воювати до Донецької області, де й убили.
Олександр Попов (загинув)
20-річний Олександр Попов 4 березня дзвонив своїй матері, Ірині Кирієнко, до Красноярська.
Його мати на самому початку війни, мабуть, коли десантники увійшли до Бучі, в соцмережах написала:
– Підтримаймо наших хлопців, які зараз творять історію, захищаючи мирне населення Донбасу та України від нацистів.
За даними ЗМІ, Олександр Попов загинув 19 травня.
Журналісти зв’язалися з мамою та тіткою окупанта. Вони сказали, що Сашко зв’язувався з ними 7 та 31 березня, казав, що нібито взяв телефон у місцевої мешканки у магазині.
Дмитро Антонніков (загинув)
Дмитро Антонніков дзвонив до своєї дружини, Валерії Максимової. Антонніков був військовослужбовцем в/ч 74268. Дружині додзвонитися не вдалося.
На вулиці Яблонській 4 березня, коли російські загарбники дзвонили своїм рідним з телефона Івана Скиби, було розстріляно вісім мешканців Бучі: Анатолія Приходька, Андрія Матвійчука, Андрія Вербового, Дениса Руденка, Андрія Дворнікова, Святослава Туровського, Валерія Котенка та Віталія Карпенка. Усі вони до війни були мирними жителями.
Фото: Важные истории