Кіно – це більше ніж розвага, це магія, яка здатна переносити нас в інші світи, змушувати сміятися, плакати та відчувати різноманітні емоції. Цього року кінематограф потішив глядачів різними історіями: від захопливих блокбастерів до глибоких драм, які спонукають замислитися про життя та боротьбу.
10 найкращих фільмів 2025 року
Факти ICTV подивилися чимало фільмів 2025 року та сформували власну десятку найкращих. У нашому рейтингу 10 найкращих фільмів 2025 ми зібрали ті стрічки, які змогли прикувати увагу глядачів, вразити та змусити серця битися швидше.
1. Грішники
- Режисер: Раян Куґлер
Стрічка Грішники – це насамперед історія про свободу і блюз, жанр, який називають музикою диявола. Один із найяскравіших фільмів року, що переосмислює межі жанру жахів. Режисер Раян Куґлер поєднав традиційні мотиви фільмів про вампірів із новим поглядом на життя чорношкірих американців у США початку минулого століття.
Фото: Warner Brothers
Дія фільму розгортається в 1930-х роках у Міссісіпі. Близнюки Смоук та Стек, яких зіграв Майкл Бі Джордан, повертаються з Чикаго до невеличкого містечка і планують відкрити джук-джойнт (афроамериканський термін) — неофіційний заклад із музикою, танцями та азартними іграми.
Вони купують млин у чоловіка, який згодом виявляється головою Ку-клукс-клану. Спершу все здається ідеальним: брати запрошують друзів на організовану ними вечірку, але в певний момент з’являються непрохані гості.
– До заходу сонця я думав, що це був найкращий день у моєму житті. А для тебе це було так само? – запитує один із героїв у кінці стрічки.
– Без сумніву. Я востаннє бачив свого брата. Востаннє бачив сонце. Лише на кілька годин… ми були вільні, – відповідає йому другий.
Грішники – унікальний горор, який багато говорить про спадщину та музику. Сцена із саундтреком I Lied to You нагадує початок стрічки Екстаз режисера Гаспара Ное. В обох випадках композиція влучає у десятку. Втім, якщо у Ное це тілесний транс і втрата контролю, то у Куґлера – похіть, танці, блюз і катарсисний погляд у майбутнє.
2. 2000 метрів до Андріївки
- Режисер: Мстислав Чернов
2000 метрів до Андріївки – непересічний, надзвичайно потужний і водночас спустошливий фільм. Від нової картини Мстислава Чернова у глядачів перехоплює подих і мову, вона спонукає до висновків та відповідей на запитання: Звідки бере початок боротьба за гідність, свободу та незалежність?
Цей фільм страшний та важкий, адже у перші десять хвилин ти розумієш, що це не постановка, а реальні солдати з нагрудними камерами, біля яких вибухають реальні снаряди. Глядач бачить світ, схожий на гру Call of Duty, але це реальність, і вона моторошніша, бо це не комп’ютерна графіка, а багатьох героїв стрічки вже немає в живих.
Як і в 20 днях в Маріуполі, закадровий голос Чернова є важливою складовою стрічки. З документальної точки зору він обрав незвичний прийом, описувати долю солдата під час його появи на екрані, а не перед титрами. Після знайомства з одним із героїв його фільму глядач чує: Через п’ять місяців він буде поранений і помре. Цей прийом демонструє моторошний спокій та безглуздість війни як такої.
Однак він сміливо підкреслює, що боротьба українців за свою свободу та незалежність не є марною. Як сказав режисер у нещодавньому інтерв’ю виданню The Guardian, 2000 метрів до Андріївки – це не лише про боротьбу українців, а й про відстані, зокрема між роз’ятреною війною Україною та безтурботною Європою.
3. Нова хвиля
- Режисер: Річард Лінклейтер
Щороку з’являються фільми, які є прекрасною одою кіномистецтву. Цьогоріч такою стала стрічка американця Річарда Лінклейтера, присвячена французькій Новій хвилі, режисеру Жану-Люку Годару та створенню його картини На останньому подиху, яка є однією з найвизначніших у 1960-х.
Нова хвиля – це не просто данина поваги напряму кіномистецтва через призму рожевих окулярів, це надзвичайний чорно-білий фільм, який, як і На останньому подиху, намагається передати пристрасть того часу та захоплення від відкриття нової кіномови.
Жан-Люк Годар, розчарувавшись у штамповому кіно зі класичними сценами, монтажем та секс-символами, яке пропонував Голлівуд, прагнув створити фільм, в якому порушить всі правила. Свій дебютний повний метр На останньому подиху він створював без сценарію, а лише з ідей, які з’являлися у його голові на ходу, імпровізував на знімальному майданчику, а якщо не мав натхнення, то нічого не знімав.
У Годара головні ролі виконали на той час маловідомі актори Жан-Поль Бельмондо і Джин Сіберг, які після стрічки стали іконами Нової хвилі та зірками світового масштабу.
Лінклейтер під час створення своєї картини також наполягав на задіянні не дуже відомих акторів, але цікавіше те, що Обрі Дюллен та Зої Дойч виявилися надзвичайно схожими на Бельмондо та Сіберг, особливо коли повторювали культові сцени з оригінального фільму. І в цьому полягає чарівність стрічки. А Гійом Марбек влучно передав цілеспрямованість і впевненість самого Годара.
Фото: Netflix
Безперечно, затяті кіномани отримають від Нової хвилі набагато більше задоволення, ніж ті, хто не цікавиться французькою Новою хвилею. Проте навіть без цього контексту фільм є одним із найбільш натхненних поглядів на творчий процес створення кіно, який можна сприймати як геніальну гру.
4. Одна битва за іншою
- Режисер: Пол Томас Андерсон
Одна битва за іншою ще до оприлюднення номінантів Кіноакадемії вважається багатьма кінокритиками головним претендентом на премію Оскар. Новий фільм Пола Томаса Андерсона – багатошаровий, такий же вибухонебезпечний, як Афіна Ромена Гавраса, та на 100% американський.
Взагалі до нього можна підібрати багато формулювань, адже це також політичний, антифашистський та революційний фільм, в якому виблискують зірки такого масштабу, як Леонардо Ді Капріо та Шон Пенн.
Фото: Warner Brothers
Стрічка розпочинається з нападу групи революціонерів на чолі з Перфілією Гіллс (Теяна Тейлор) на імміграційну службу. Під час операції вона знайомиться з офіцером Стівеном Локджоу (Пенн), з яким згодом вступає в сексуальний контакт та народжує доньку Віллу, а пізніше зраджує соратників, погодившись на програму захисту свідків.
Сам же фільм зосереджений на головному герої Бобі, якого зіграв Ді Капріо, що перебував у стосунках з Перфілією. Його персонаж – колишній зневірений революціонер, який любить курити траву та виховує Віллу як свою доньку. Коли її життя опиняється під загрозою, Боб вирішує діяти, щоб врятувати доньку, та знову потрапляє у вирій подій.
Іноді Одна битва за іншою видається дещо скупою, враховуючи її часовий діапазон, місця дії та персонажів. Але це також може бути частиною задуму Андерсона, що підкреслює американський колорит випадкових перестрілок чи облог, а назва натякає на відсутність кульмінаційного фіналу.
5. Жодного вибору
- Режисер: Пак Чхан Ук
Все йде до того, що кіномитці з Південної Кореї невдовзі привласнять собі такий жанр, як гостра сатира. Звісно, це жарт. Але те, як Пак Чхан Ук у своїй стрічці робить мішенню капіталізм із красивим будинком, в якому живуть герої, нагадує іншу відому корейську сатиру Паразити від Пон Чжун Хо.
Однак у Паразитах весь шарм картини був досягненням акторського ансамблю, тоді як у Жодного вибору виблискує Лі Бьон Хон. Його героя Ман Су звільняють з посади після 25 років служби у конгломераті, який займається виробництвом паперу. Це ставить під загрозу його комфортний спосіб життя з дружиною Лі Мі Рі (Сон Є Джін), пасинком і дочкою, адже через скорочення вся сім’я буде змушена суттєво зменшити витрати та готуватися до продажу будинку.
Ман Су вигадує план, як отримати бажану роботу на виробництві з виготовлення паперу, але проблемою для нього є те, що посада одна і на неї претендують ще кілька кандидатів, яким він програє. Тому він планує усунути їх одного за одним.
Пак Чхан Ук уміло поєднує чорний гумор, жорстокість, несподівані драматичні повороти та неповторний кінематографічний стиль. Деякі сцени настільки витончені, що здається, на їхнє втілення пішли місяці ретельної підготовки. Але саме це й робить фільм Жодного вибору таким захопливим та абсолютно непередбачуваним, адже кожна погана дія супроводжується несподіваними сюрпризами.
6. Сентиментальна цінність
- Режисер: Йоакім Трієр
Сентиментальна цінність — це потужна історія про батьків і дітей, про нереалізовані мрії, прагнення спокути і шлях до примирення. У фільмі також простежується сильний підтекст про жертви (як особисті, так і професійні), на які йдуть кінематографісти у прагненні втілити свої мрії в життя.
Фільм Йоакіма Трієра вирізняється бездоганною грою акторів та розповідає історію у зворушливій манері, не вдаючись до пафосної мелодраматичності чи сентиментальності. Хоча у назві фільму є це слово, він зовсім не такий.
Сюжет зосереджений на родині кінорежисера Густава, якого зіграв Стеллан Скарсгард. У нього є дві доньки – Нора, театральна акторка, яка інколи переживає напади тривоги, та її сестра Агнес. Густав пише особистий сценарій і хоче зняти фільм у їхньому старому домі, пропонуючи Норі головну роль. Після її відмови він запрошує голлівудську акторку, що лише поглиблює родинний конфлікт і травми минулого.
У роботі Трієра простежується вплив Інгмара Бергмана, а саме його Осінньої сонати, де піаністка намагається налагодити стосунки з дітьми. Водночас Трієр розширює цю тему, детальніше досліджуючи успадковані травми, провину й емоційну крихкість кожного персонажа. Саме ця глибока емпатія та багатошаровість роблять стрічку особливо теплою та захопливою.
7. F1: Фільм
- Режисер: Джозеф Косінскі
Це, безперечно, найкращий спортивний фільм року, який тримає у напрузі від початку і до фінальних титрів. F1: Фільм не розповідає про “кухню” Формули-1 – для цього є документальні стрічки, а висвітлює частково історію всієї команди, яка працює у боксах: механіків, пітбригади, інженерів тощо.
Фото: Getty Images
Картина розповідає про Сонні Гейса (Бред Пітт), колишнього гонщика Формули-1, якого старий друг переконує повернутися на трасу та допомогти врятувати його команду від кризи. Повернувшись у світ королівських перегонів, Сонні доведеться зіткнутися не лише з примарами свого минулого, але й з молодим бунтівним напарником.
Окрім професійних кіномитців, до роботи над стрічкою долучилися люди зі світу Формули-1, додавши йому автентики. Неймовірно майстерною у стрічці є операторська робота: від погляду від першої особи, що мчить трасою на шаленій швидкості, до кадрів, знятих з дрона. А дивовижна музична партитура Ганса Ціммера лише підсилює кінематографічну картинку, занурюючи глядачів у світ Формули-1.
Фільм Косінскі – майстерно витриманий блокбастер, який ідеально балансує між перегонами та лініями персонажів. Це картина не про особистісне, а про дещо більше. Він як сама Формула-1, де гонщик – це ще не все, адже за ним стоїть команда, в разі хиби якої він не здійметься на п’єдестал. Так і з F1: Фільм, де режисер зробив все від нього можливе, але справжню магію створила команда.
8. Франкенштейн
- Режисер: Гільєрмо дель Торро
У своїй новій стрічці Гільєрмо дель Торро переосмислює Франкенштейна у дивовижний та унікальний спосіб, який здебільшого є вірним роману Мері Шеллі. Цей фільм став першим за 20 років, сценарій до якого дель Торо написав самостійно. У цій роботі режисер зробив історії одночасно глибоко знайомими та трохи чужими.
Фото: Netflix
Як і роман, фільм починається з арктичної експедиції. Капітан Андерсон застряг у льодовиках разом зі своєю командою. Несподівано вдалині вони бачать вибух, на місці якого згодом знаходять тяжко пораненого Віктора Франкенштейна (Оскар Айзек).
Щойно вони підняли його на борт корабля, як на них напав гігантський привид у темному, подертому плащі. Створіння (Джейкоб Елорді) вбиває кількох членів екіпажу, перш ніж його проганяють. Капітан, побачивши, як Створіння занурюється в лід, впевнений, що вони в безпеці. Але Франкенштейн запевняє їх, що це не так, бо Створіння повернеться – воно не може померти.
Як і в романі Шеллі, половина фільму дель Торо Франкенштейн розповідає історію Віктора, а інша половина – історію Створіння, які є дзеркальним відображенням трагедії: перша породжена збоченою амбіцією, а друга – жорстокістю та відторгненням.
З художньої точки зору цей фільм неймовірний та відданий стилістиці режисера. Він піднімає цікаве питання про взаємозв’язок між автором і твором. Дель Торо показує, що вони можуть залишатися пов’язаними навіть після смерті творця і що твір може вийти за межі його особистості, не порушуючи цього зв’язку.
9. Проста випадковість
- Режисер: Джафар Панахі
Кожна нова робота іранського режисера Джафара Панахі є формою протесту. Вони є своєрідними соціально-економічними притчами про його країну, що десятиліттями перебуває під авторитарним устроєм.
Панахі є давнім противником режиму, йому неодноразово забороняли виїзд з країни, а його фільми на кінофестивалі передавалися майже контрабандою. І хоча у 2023 році він зумів виїхати з Ірану, тамтешні чиновники продовжують клепати режисерові заочні арешти.
Проста випадковість цьогоріч у Каннах отримала головну нагороду – Золоту пальмову гілку. Це фільм про випадковості і чимось нагадує Зіткнення режисера Пола Гаґґіса, де сценарій так само будується з неймовірних випадковостей і зіткнень героїв.
У центрі сюжету — працівник автомайстерні Вахід, який випадково впізнає у чоловікові, машина якого зламалася, свого ката. Він переконаний, що саме він катував та знущався над ним у в’язниці, куди його запроторили за протести. Вахід йде за ним додому, а наступного дня збиває лопатою.
Він зв’язує чоловіка, спершу намагається поховати його живцем, але потім хоче знайти підтвердження серед інших жертв, що саме він їх всіх катував. Тому він зустрічається з іншими колишніми ув’язненими, які пережили тортури у в’язниці, і вони вирішують його долю.
Це простий за своєю структурою фільм, але водночас складний, адже виводить на перший план питання, чи заслуговує кат на прощення, а також чи жертва має наслідувати злочини свого кривдника.
10. Буґонія
- Режисер: Йоргос Лантімос
Нова картина Лантімоса є римейком корейського фільму Врятуйте зелену планету, який зачіпає культуру конспірологічних теорій. Сьогоднішній світ перенасичений змовами, яким не часто вдається подолати сумніви. Але Лантімос це робить, як би це безглуздо не звучало. Абсурдність він робить правдоподібною у міру розвитку подій історії.
Технічно у фільмі є два головні герої, яких зіграли Джессі Племонс та Емма Стоун. Герой Племонса переконує свого кузена, який страждає на аутизм, викрасти генерального директорку мегакорпорації, яку зіграла Стоун, вважаючи, що вона є інопланетянкою. Він планує використати свої знання, щоб змусити її попросити про зустріч зі своїм високим імператором.
Буґонія — це чудовий приклад, як режисер не боїться збивати глядача з пантелику, щоб подарувати йому унікальний кінодосвід. Фільм на перший погляд здається дивним, але приховує величезну кількість деталей. Буґонія — не для масового глядача, але сама історія нікого не залишить байдужим.
Фільми Лантімоса нелегко сприймати. Майже всі його стрічки (від Лобстера до Бідних створінь) залишають у більшості глядачів дивний післясмак, але у деяких провокують апетит до подібних дивних історій.