Краще мобілізуватися зараз, поки не пізно: командир 92 ОШБр про літній наступ, роботів і СЗЧ

Про літню наступальну кампанію ворога, чи загрожує Харкову окупація, чому мобілізовані йдуть у СЗЧ, перші бої рекрутів віком 18-24 роки та про застосування роботів на передовій розповів у інтерв`ю Фактам ICTV командир 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Віталій Нащубський.

Його військо на фронті з 2014-го, нині боронить державу на кількох напрямках і є одним із найбоєздатніших, а сам Нащубський пройшов шлях від командира взводу до командира бригади.

Про бойовий шлях в армії: від лейтенанта до командира

– Пане Віталію, ви командуєте 92 окремою штурмовою бригадою імені Сірка з серпня 2024 року, як Ви стали командиром та що передувало цьому?

– На війні з самого початку – ще з 2014 року. Моя служба почалася до 2014 року. У 2013-му прийшов молодим лейтенантом, випускником Академії Сухопутних військ – зараз це Національна Академія Сухопутних військ. Потім шлях як у всіх командирів: командир взоду, командир роти, заступник командира батальйону, командир батальйону. Був заступником командира 58 окремої мотопіхотної бригади. Там вже був начальником штаба цієї бригади. І потім був призначений командиром 92 окремої штурмової бригади. Це було в серпні минулого року.

– На яких напрямках воювали?

– Луганський: це було Щастя, Трьохізбенка, Станиця Луганська. Потім були Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка, Катеринівка, Попаснянський напрямок. І потім вже під час повномасштабного вторгнення противника – Харківський напрямок. І знову ж таки Луганщина – Сватове, Кремінна.

– Ви родом із Хмельниччини, а довелося захищати схід.

– Так склалося. Немає різниці, звідки ти родом. Війна – вона загальна для нас всіх, для всіх громадян України. Якщо ми не будемо зупиняти зараз на цьому напрямку противника, відповідно він може прийти і до Хмельницької області.

Як змінився ворог з 2022 року

– Як змінився ворог за ці роки, чи є різниця між тими, хто потрапляв у полон у 2022-му і зараз?

– Різниця, звичайно, є. Вона колосальна: якщо 2022 рік – це були повністю їхні військовослужбовці за контрактом, частково траплялися строковики, то зараз це військовослужбовці за контрактом, яких вони беруть грошима. Їм виплачується, якщо перевести  в доларовий еквівалент, близько 20-25 тис. доларів, щоб вони підписали контракт на рік. І це дуже багато для їхнього населення, тому що вони мають іпотеки, кредити, заборгованості, плюс судимі. Напевно, дев’ять із десяти ті, хто раніше притягувались до кримінальної відповідальності.

У 2022 році було більше молодого контингенту. Зараз це контингент такий вже постарше, 50+ навіть брали в полон. Молодих 18-річних дуже давно не зустрічали, наскільки мені відомо, молодих вони в більшості залучають на такі спеціальності, як оператори БПЛА, можливо, в підрозділи розвідки, спецпризначенцями.

– Але легше нам не стало. Чому?

– Тому що дуже потужно розвиваються дрони. Якщо в нас була перевага або паритет в дронах, ми бачили у 2023 році був переламний період, коли противник був зупинений на всіх ділянках, ми проводили дуже багато контрнаступальних дій, відновлювали втрачене становище, наступали. Противник перехопив потім наші навички, наше вміння, нашу хитрість і воює з нами зараз нашими методами та нашими засобами, тобто схожими.

В них же не було дронів, перші, хто застосував FPV-дрони на полі бою, це ж були Збройні сили України, Сили оборони загалом. І ми знищували ефективно особовий склад, техніку ворога й укриття. Відповідно, дронова компонента в нас переважала. На цей час, я сказав би, один до одного. І засоби РЕБ не завжди справляються з цим.

– Це дрони на оптоволокні?

– Так, зараз з’явилися дрони на оптоволокні, які керуються через дріт, він дуже тоненький, але через нього передається сигнал управління. Відповідно, його засоби РЕБ не можуть подавити, його потрібно тільки знищувати – стрілецькою зброєю тощо, багато є методів, всі розкривати не буду.

– Як ми можемо протидіяти? Це досить серйозна проблема для наших військ.

– Ті дрони, які на радіоуправлінні, з тими проблем немає, ми їх виявляємо, подавляємо засобами РЕБ або перехоплюємо їхні сигнали, відповідно, знаємо, де вони є та знищуємо. А проблема зараз для всіх – це дрони на оптоволокні, які залітають далеко. Були випадки, коли вони залітали на 25 плюс кілометрів і намагалися перебити нам логістику.

Але проведені певні заходи, і зараз такого вже ми не спостерігаємо. Ми їх раніше виявляємо, раніше знищуємо, ніж вони летять на дальні рубежі, за тактичну глибину навіть.

– Чим ми їх знищуємо, якщо можна про це говорити?

– Є багато методів. Поки що не буду їх розповсюджувати.

– В інших бригадах пишуть, що вже щось придумали проти оптоволокна.

– Так. Ми це вже застосовуємо, але ще розвиваємо цей напрям. Це декілька варіацій, не тільки як у відео з інтернету, де помповою рушницею наші хлопці знищують ці дрони. Є ще інші методи.

– Дрони-камікадзе? Чи є у нас тут розвиток?

–  Розвиток є завжди. Але поки що ми не можемо про це говорити.

Про створення підрозділів наземних роботизованих комплексів

– Зараз у багатьох бригадах створюються підрозділи наземних роботизованих комплексів.

– Я думаю, що в недалекому майбутньому це буде. Будуть окремі підрозділи батальйонного рівня, можливо й більше. Зараз є вже в підрозділах і в мене безпосередньо в бригаді теж є підрозділ наземних роботизованих комплексів. Не буду говорити про його масштаби, але він досить потужний. На цей час вони вже застосовують ці дрони для логістичного забезпечення. Наприклад, командир підрозділу зранку чи ввечері доповідає мені, скільки вони перевезли логістики за певний період часу або виконали те чи інше завдання.

Наприклад, за сьогоднішню ніч вони перевезли більше 700 кг – це самого логістичного забезпечення: боєприпаси, провізія, вода, генератори, бензин, те, що потрібно для підрозділів. Ми не беремо зараз лінію бойового зіткнення. Там ми проводили операції щодо евакуації поранених.

Не скажу, що це масштабно, але ми над цим працюємо. Цей розвиток триває постійно. Зараз логістичні місії закриваємо повністю, тобто до підрозділу бойового забезпечення, там де стоять розрахунки мінометів, БпЛА, автоматичних гранатометів, це повністю забезпечується зараз вже наземними роботами.

– А так вам довелось би відправляти туди людину.

– Так. Врахуйте, скільки потрібно було б зробити маршрутів туди і назад, щоб перенести 700 кг на три позиції. Людина могла б взяти екіпірування і плюс 20-30 кг, не більше, запакувати це в рюкзак і перенести. Також роботи доставляють будівельні матеріали. Вже є відеоролик у засобах масової інформації, коли роботи перевозять колоди, щоб піхота могла обладнати позиції.

Так само наземні роботизовані комплекси як допоміжні для підрозділів, які перебувають в обороні, або підрозділів бойового забезпечення, або для підрозділів штурмових. Тобто цей НРК може їхати позаду штурмової групи й везти ті ж самі боєприпаси, провізію, щоб вони на собі не несли. Може приховано переміщатися.

– Це економить сили і зберігає життя, так? А де зараз воює 92 бригада? У вас зазвичай досить небезпечні напрямки.

– Бригада з нестандартними задачами, це і в назві є – 92 окрема штурмова бригада. Є різні задачі і оборонного характеру і наступального на різних напрямках. Бригада зараз виконує задачі на Харківському, Луганському, Донецькому напрямках.

Чи загрожує Харкову оточення

– Але найбільше вас на Харківщині? Чи загрожує Харкову оточення, напівоточення?

– На сьогодні по факту не загрожує нічого. Противник, так, має угруповання військ, яке перебуває в позиційній обороні, як і ми. Інколи намагається проводити локальні штурмові дії. Нещодавно, місяць тому, 15 травня, намагався проводити масштабні наступальні дії. Було застосовано близько 40 одиниць бронетехніки. Вони були своєчасно виявлені і знищені ще до того, як перетнули державний кордон. Завдання перед ними стоїть сформувати так звану буферну зону 10-15 кілометрову на різних ділянках напрямку, не тільки там, де стоїть 92 бригада, тому локальні штурмові дії вони проводять. Обстріли щодня, удари дронами, втрати техніки та озброєння також є щодня, на жаль. Також є, на жаль, втрати серед особового складу. Противник не спить, він не в сплячому режимі. Він постійно активний.

– Липцівський напрямок на Харківщині, ви давно там перебуваєте, чим він важливий для оборони Харкова?

– Це ворота в Харків. Тобто це забудова, місто розросталось на північ. Ви можете виїхати з Харкова, їхати в напрямку Липців і навіть не побачите, якщо не звернете увагу на дорожні знаки, що ви проїхали з одного села в інше. І всі знають, що в урбанізованій місцевості, а саме в населених пунктах воювати дуже важко. Це забудова. Там кожен будинок – це може бути потенційне укриття, кожен підвал, кожен колодязь, басейн – потенційні укриття.

Зараз противник перебуває більше в польовій місцевості: посадки, ліси, балки, яри, і його там простіше стримувати. Ми відкритих ділянок маємо більше, ніж закритих. А в населеному пункті потрібно буде дуже багато дронів для спостереження, багато піхоти для того, щоб зробити кучність для ведення нормальної оборони. Відповідно, більше треба буде засобів. Тому ми стримуємо противника в полях і не даємо йому зайти в Липці. Тому що потім буде дуже велика проблема – до Харкова 20-25 км, ніби велика дистанція, але, коли в населених пунктах, це зовсім близько.

– Вони на мотоциклах намагаються пробиватися?

– Так, є застосування мотоциклів, як і на всіх напрямках. Вони взяли цю тактику з африканських країн, де це застосовується, тому що не мають засобів бронетехніки, й вони застосовують мотоцикли, квадроцикли, багі. Дуже багато. Є навіть автомобілі типу ВАЗів, переобладнаних під багі, просто зрізані дахи, і вони на них переміщуються. Виявляємо і знищуємо.

– Тактику вони свою змінюють чи ні?

– Тактика змінилася, як мінімум, це застосування мототехніки. Раніше це були бронетанкові наступальні дії, якщо знову ж таки про 2022-2023 роки. А 2024-го – це вже було застосування перших мотоциклів на деяких напрямках. Ми знаходимо і знищуємо. Також нарощуються встановлення невибухових інженерних загороджень, і це є успішно. Тактика змінилася однозначно. Раніше це було якось масованіше, на декількох напрямках із застосуванням великої кількості бронетехніки, а зараз це може бути не атакована ділянка, яка була у відносно сплячому режимі місяць, другий, де були обстріли і противник себе не проявляв. І в один ранок група на мотоциклах може посеред поля просто їхати в міжпозиційний простір, заходити в фланг і тил до наших підрозділів на лінії бойового зіткнення. Потім ще групи, які до них доїжджають на таких ж мотоциклах або багі і безпосередньо штурмують цю позицію.

– А Куп’янськ – ворог в двох-трьох кілометрах від міста, так?

– Точно сказати не можу, задачі безпосередньо в Куп’янську не виконуємо, але можу сказати наступне: противнику важливий Куп’янськ, тому що це плацдарм і на нашому правому березі річки Оскіл і, відповідно, де можна буде сховати велику кількість особового складу. Знову ж таки, це населений пункт. Така ж історія, як з Липцями – він може зайти у населений пункт і це буде дуже велика проблема. Так, вони хочуть туди потрапити, Сили оборони стримують противника, знищують його переправи. Зараз немає, як, можливо всі думають, що переправа – це повноцінний міст, який встановили військові і через нього техніка переправляється. Всі переправи, які вони зараз наводять, це натягнутий канат через річку, надувний човен, і вони намагаються там по одному, по два на ньому переправлятися. Знову ж таки виявляються, знищуються, але є в них успішні моменти, коли вони все ж переправляються. І вже на нашій стороні доводиться їх так само знищувати.

– Цивільні у Куп’янську дуже страждають від КАБів. Як їм можна протидіяти?

– Є певні засоби, які протидіють КАБам, але, на жаль, вони не на 100% ще ефективні, і КАБи прилітають. Коли противник їх багато застосовує, то не завжди виходить їх відводити від населених пунктів, щоб вони падали в полях. КАБи є великою проблемою для нас на всіх напрямках фронту.

– Є думка, що саме через КАБи не ефективні фортифікації, які будують, тому що там перебуває велика кількість військових, яку можна вразити одним ударом? Чи є сенс в фортифікаціях?

– Сенс у підготовлених позиціях є завжди, тому що це є щонайменше ті позиції, де командир частини чи бригади буде застосовувати свій резерв, якщо там ділянка буде прорвана на тому чи іншому напрямку, щоб було куди завести свій резерв на підготовлені позиції, а не просто в чисте поле. Тому сенс є. Сказати, що є сенс будувати ось такі величезні взводні опорні пункти, які будувались раніше, напевно, таких великих не потрібно. Потрібно набагато менші і на панівних висотах.

Про мобілізацію, мотивацію та СЗЧ

– Ми з вами говорили про те, як змінилася загальна характеристика ворога, а як змінилася загальна характеристика наших військових: 2022 рік і зараз? Мобілізовані, яких доправляють з ТЦК – як вони воюють? Чи дійсно менше мотивації в цих військовослужбовців?

– Я з впевненістю скажу, що так, в нас змінилася мотивація, напевно, всього населення України. Ми побачили демотивацію, починаючи з 2023 року. Якщо в 2022 році в нас були черги до ТЦК, всі хотіли йти воювати, захищати свою державу, то зараз ми цього не бачимо взагалі. Ну і не знаю, на що сподівається наше населення, я скажу за чоловічу сторону. Якщо ти не будеш воювати, захищати свою державу, ти будеш воювати, годувати та захищати іншу державу.

– На окупованих територіях не залишилося чоловіків, там примушують воювати за Росію.

– Якщо Росія захопить території, я на 99,9% впевнений, що чоловіків примусять воювати, і там вже не буде такої історії, як в нас – СЗЧ тощо. Там будуть жорсткі методи. Ми ж бачимо, як Росія ставиться до своїх військовослужбовців. Тому краще захищати свою країну, свою державу і вступати зараз, поки ще не пізно. Ті території, які були окуповані до 2022 року, вони воюють повноцінно. Ми брали їх у полон, і вони прямо кажуть, що їх просто бусифікували ще у 2022-му.

– А чому наші військовослужбовці йдуть у СЗЧ? Вони бояться загинути, не готові змінювати спосіб життя чи чому?

– От чесно, я не знаю, чому так. В кожного, напевно, якісь свої таргани в голові. Наприклад, військовослужбовець приходить у нашу військову частину, він не одразу йде воювати. В нього повноцінних майже три місяці підготовки: 45 днів базова загальновійськова підготовка, фахова – якщо гранатометник, кулеметник, різні посади бувають, проводиться попередній відбір, перед тим, як його призначити на ту чи іншу посаду. У водіїв є фахова підготовка в навчальних центрах, від двох тижнів до 45 днів, разом це вже три місяці. Коли він повертається з навчального центра, має ще 15 днів на адаптацію в підрозділі без застосування на бойових. За такий термін, я думаю, вже можна було б і навчитися елементарної стрілецької справи. Ну, і ми її навчаємо. Є ті люди, які в навчальному центрі йдуть у СЗЧ. Чому? Незрозуміло. До навчального центру йдуть у СЗЧ також. Чому? Незрозуміло.

– А якщо він із СЗЧ повернувся назад у військо, Ви довіряєте йому? Ви можете довірити йому важливе завдання?

– Тут ми намагаємося розбиратися безпосередньо в причині, чому так сталось. У когось є проблеми вдома? Є дружина, яка в телефон кричить: “Я подаю на розлучення, тому що в нас тут сім’я, двоє дітей, а ти там воюєш. Я тебе вдома не бачу”. Це грає психологічно на будь-якого чоловіка. Можливо, інші проблеми вдома. І він побоявся сказати своєму командиру, що в мене є проблема, мені потрібно декілька днів для того, щоб вирішити. Самостійно ухвалив рішення і поїхав додому. Відповідно, ми маємо на це відразу реагувати.

Про набір добровольців за Контрактом 18-24

– А чи є такі проблеми з рекрутами за Контрактом 18-24?

– Глобальних проблем не було, але є декілька хлопців, які прийшли, думали, що вони зможуть, вони приходять і знімають рожеві окуляри. Вони думали, що тут їх на руках будуть носити. Всі, хто до нас прибули, вони одразу входять у статус солдата. Тобто немає ніяких поблажок. Я не скажу, що є якісь перебори з дисципліною, у всіх права рівні. Однозначно рівні. У всіх є задача, вони проходять курс базової загальної військової підготовки. В нас є до БЗВП “нульовий день”, коли їх перевіряють на стресостійкість. Є два хлопці, в яких є гостра реакція на стрес: один впав у ступор, в нього там тиск піднявся, свідомість втрачав, він навіть на БЗВП ще не був. Зараз проходить лікування.

Є ще один випадок, також там гостра реакція на стрес, у нього почалися панічні атаки, тому що були вибухи, стрілянина поряд із ним. Людина тільки прийшла з цивільного життя, її треба одразу перевірити на стресостійкість.

– А з нього ще щось вийде?

– Повернеться з лікування, буде зарахований до іншої групи, і побачимо, як воно пройде. Він знову ж таки буде проходити цей “нульовий день”, а потім починати заняття. Це такий порядок, відповідно до програми курсу базової військової підготовки.

– А СЗЧ є серед цієї молоді?

– Є декілька, так. Різні причини, знову ж таки. Є коли дівчина сказала, що її покинув, тому що пішов в армію. Є в когось сімейні проблеми. Сказати, що втекли через упереджене ставлення – такого не було. Тут можна поговорити зі всіма хлопцями, з побратимами, і вони розповідають, що от він декілька днів був замкнутий у собі, спілкувався з родиною телефоном, і була якась сварка. В них є відведений певний період часу, коли вони спілкуються по телефону, адже перебувають вони взагалі без телефонів. Ми намагаємося одразу фільтрувати, контролювати, але вже по факту, коли таке стається, то проводиться службове розслідування.

– Але, порівняно з мобілізованими, це взагалі невелика цифра, так?

– Так, бо тут хлопці добровільно, самі підписують контракт.

– А як ті хлопці 18-24, що вже побували в бойових діях?

–  Досить добре себе показали під час ведення бойових дій. Є ті, які декілька разів проходили, брали участь у штурмових діях і досить успішно.

– На яких напрямках воюють?

– По-різному. Всі рекрути віком 18-24 роки обирають самі собі підрозділ. Із першого батальйону до крайнього підрозділу, в якому вони мають право проходити службу. Є певний перелік згідно постанови Кабінету міністрів України, в якому зазначено, які посади вони мають право обіймати. І ці посади вони обирають. Тому вони на різних напрямках.

– Вони йдуть на завдання цілою групою молодих рекрутів, чи їх приєднують до якихось досвідчених військовослужбовців?

– Вони самостійно не виконують завдання, їх приєднують до тих, хто вже має бойовий досвід.

– А що кажуть рекрути, які вже побували в бойових діях, чи вистачило їм навчання, підготовки?

– По розмові з командирами батальйонів, вони задоволені, вони підготовлені, дисципліновані. Коли повернулися – самі провели аналіз проведених дій своєю групою і звернулися до командира роти, командира батальйону: “Ми сьогодні ще відпочинемо, а потім нам потрібно виїхати на полігон, ми знаємо свої помилки, ми хочемо їх виправити”. І це ми їм забезпечуємо.

– Які переваги Ви бачите в цьому молодому віці?

– Це молоді мотивовані хлопці, судячи навіть по собі, я теж був 21-річним лейтенантом в 2014 році, який прийшов ще з романтикою в очах. 2013-го я прийшов безпосередньо в бригаду, а в 2014-му почалася війна. Відповідно, мотивація в них мені подобається, мотивація і бажання цілісності нашої країни загалом. Вони не бачать себе під окупацією, вони не бачать себе в неволі якимись рабами, під московською ордою. Вони бачать себе вільними людьми. І це дуже мотивує й інших. Вони на них дивляться і теж підтягуються до них.

– А фізична витривалість?

– Спочатку, коли вони прийшли, так собі було. Потім за 45 днів БЗВП стало набагато краще. В них кожного дня фізична підготовка і фізичне навантаження. Перші два тижні їм було дуже важко, я знаю точно, тому що я з ними спілкуюся постійно. Ви бачили хлопців після другої доби контрольних занять, вони вже втомлені, завтра вони будуть ще втомленіші, але вони на позитиві.

– А чому їх навчають? Вони ж, мабуть, і стріляти не вміли?

– Так, базові навчання: тактико-технічні характеристики зброї та озброєння, медична підготовка, вогнева підготовка та сама стрільба, інженерна підготовка – це база. Все. Під час базової військової підготовки є програма, якої ми суворо дотримуємось.

– А дівчат немає у вас?

– Ні. Тільки хлопці.

– І вони будуть штурмовиками?

– Ну як, є гранатометник штурмового відділення, є кулеметник штурмового відділення. Є стрілець-снайпер у розвідувальних підрозділах. Тобто різні напрями, які собі обирають. Є такі хлопці, які спочатку обрали посаду, приміром, стрільця-снайпера, потім каже: “Ні, я побачив цей крутий кулемет, я хочу бути кулеметником”.

– Деякі кажуть, що вони навіть мамі не казали, що йдуть сюди, а коли мами врешті дізнаються, чи були випадки скарг?

– У мене особисто ні. В нас є відділення цивільно-військового співробітництва, є номери телефонів гарячих ліній, але ще не було жодного випадку, щоб хтось когось десь шукав. Так, є хлопці, які підписують контракти і про це батькам не говорять, тому що там кожен батько, кожна мама переживає за свою дитину, і за законом зараз мобілізація після 25 років. Відповідно, вони були проти того, щоб ці хлопці йшли. Але хлопці мотивовані, повторюсь, вони самі хотіли і хочуть. Вони самі йшли до рекрутингових центрів або телефонували нам на наші номери, зверталися в соціальних мережах – реклами багато по території України. Навіть із Закарпаття до нас приїхало двоє хлопців, два однокласники, їм по 22 роки. Вони хотіли воювати ще раніше, але їх не пускали батьки. Є львів’яни, з Одеси, хлопці з усієї України.

– А мільйон зіграв роль?

– Я б не сказав. За процедурою після підписання контракту протягом п’яти днів ми маємо виплатити перші 200 тис. грн. От, напевно, коли ми їм виплачували ці 200 тис. грн, у когось дитяча мрія була щось купити, хтось ці 200 тис. грн переправив усі 100% своїм батькам, тому що треба було певні домашні проблеми позакривати. Є хлопці, з якими спілкувався, каже: “Я хочу відкласти, назбирати, хочу купити собі квартиру”. Хтось машину хоче купити після закінчення контракту або під час контракту. В кожного свої плани, свої цілі. Коли отримували перші кошти, вони такі: “О, точно, нас не обманули, дійсно прийшло”. Після повного циклу навчання, коли вони вже ідуть виконувати перші бойові задачі, їм доплачуються ще 300 тис. грн. І вони все отримали своєчасно, жодних затримок не було.

Про літню наступальну кампанію ворога

– Щодо так званої літньої кампанії ворога, яка розпочалася навесні, чи триває вона чи зупинилася, чи ми розуміємо плани ворога та чи може він просунутися на Харківщині?

– Вона триває і триватиме ще – літо в самому розпалі. Чому всі називають її літньою кампанією? Тому що коли осінь-зима, є складні погодні умови – мокрий ґрунт, дощі, заморозки, морози – складніше виконувати задачі. Зараз погода більш там сприятлива, з’явилося листя на деревах, є більше укриттів на полі бою. Це було очікувано, і всі це розуміли, що простіше виконувати задачі, коли сухо, не дощить і не холодно. Тому триватиме, допоки не зітруться всі їхні резерви, які вони підготували за зиму, допоки не буде знищений мобілізований особовий склад, озброєння, військова техніка. Це перше, що може їх зупинити.

Друге – це вже погодні умови, які можуть настати аж, напевно, восени. Тому сказати конкретно, коли ця кампанія їхня завершиться, ніхто, напевно, не може. Ми розуміємо плани ворога, де хоче просунутися, де найбільше скупчення. Плани не змінюються. План максимум – захоплення всієї території України.

– А в пріоритеті у них зараз що?

– Пріоритет, напевно, в кожному обласному центрі, на кожному напрямку – Сумська, Харківська, Донецька, Луганська, Запорізька область, Херсонська. На кожному напрямку є свої пріоритети – по максимуму захопити якусь територію. Сказати, що це буде 2 км однієї лісосмуги, чи це буде один населений пункт, ми не знаємо. Де противник може накопичити більше військ, там вже безпосередньо на тому чи іншому напрямку командири реагують на загрози.

– Чи вистачає озброєння, чи є чим воювати?

– Ніколи не буває багато снарядів, і ніколи не буває багато дронів. Завжди їх недостатньо, завжди їх не вистачає. І я думаю, що в кожній армії під час ведення активних бойових дій чогось завжди не вистачає. На певні ділянки фронту виділяють більше, де спокійніше – там, напевно, менше, щоб накопичити якісь резерви. Тому сказати, що вистачає 100%, – не скажу. Але на цей час на тих ділянках, де я виконую певні завдання своїми підрозділами, вистачає.