В облаштованих окупантами катівнях на Харківщині знаходили мотузки, оголені дроти, сліди крові та пострілів. Люди розповідали, як їм надягали мішки на голови, водили на допити, били струмом і душили протигазами.
На стіні однієї з камер у Балаклії хтось видряпав молитву Отче наш й рисками позначав дні неволі. До катівень потрапляли вчителі, рятувальники, волонтери, ветерани, підприємці, фермери. Доля деяких людей досі невідома.
Після великого контрнаступу восени 2022 року тільки на Харківщині слідчі та прокурори встановили 71 катівню. Це як великі буцегарні, де тримали десятки й сотні людей, так і невеликі приміщення, де знущалися з двох-трьох людей. Слідчі вже зібрали докази незаконного утримання понад 450 людей. Скільки постраждалих насправді — невідомо.
Катівні часто облаштовували у відділках поліції, а до їхньої роботи залучали, зокрема, й колишніх поліціянтів, які зрадили присягу й перейшли на бік ворога. У Куп’янську слідчі встановили цілу ієрархію — від виконавців до керівництва окупаційного так званого управління внутрішніх справ.
Прокуратура бачить ознаки організованої системи катувань, але довести причетність вищого російського командування до її створення поки не вдалося. А за чотири роки вдалося засудили лише шістьох осіб, які, за даними слідства, причетні до катувань.
87 потерпілих у справі Куп’янської катівні дочекалися судового процесу. У суді вони говорили, що воліли б бачити своїх кривдників на лаві підсудних, але з 18 обвинувачених 16 судять заочно. І коли оголосять вирок — не береться прогнозувати навіть обвинувач.
Чи були російські катівні частиною спланованої системи, хто керував ними та чому навіть через чотири роки покарання домогтися так складно, Тетяні Доцяк в інтервʼю для Фактів ICTV розповів начальник відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Микита Дальока.
71 місце незаконного утримання: скільки людей постраждали
— Після звільнення Харківщини восени 2022 року на деокупованих територіях ми побачили велику кількість катівень. Скільки таких місць встановлено зараз і скількох людей там утримували?
— На сьогодні на Харківщині встановлено 71 місце незаконного утримання громадян. Задокументовано утримання понад 450 осіб. І ми розуміємо, що навіть ця цифра не є остаточною, тому що люди продовжують навіть через такий тривалий час звертатися до правоохоронних органів із заявами про вчинення щодо них кримінальних правопорушень.
Наше завдання — не тільки встановити конкретні приміщення, а й фігурантів: хто саме здійснював ці катування, проводив допити, застосовував насильство, віддавав накази на здійснення таких дій.
— Це 71 місце — це не лише великі катівні у відділеннях поліції чи на заводах? Ви враховуєте й приміщення, де утримували невелику кількість людей?
— Так, навіть місця незаконного утримання, де утримували по двоє-троє людей, ми також рахуємо.
Є більш масштабні катівні, які зазвичай розташовувалися у приміщеннях відділень поліції в різних населених пунктах, таких як Балаклія, Куп’янськ, Ізюм, Великий Бурлук. Наприклад, у Куп’янську за час існування цієї катівні там утримували понад сотню людей.
Але те, що у приміщенні утримували меншу кількість людей, не дозволяє нам ігнорувати ці випадки.
— Скільком окупантам уже повідомили про підозру за катування та незаконне утримання цивільних? Скільки справ передали до суду і скільки є вироків?
— Наразі 47 особам повідомлено про підозру, скеровано до суду сім обвинувальних актів. Засуджено лише шість осіб, які вчинили такі кримінальні правопорушення.
Судовий розгляд часто вимагає багато часу, враховуючи, що переважна більшість цих справ розглядаються без участі обвинувачених — in absentia. Тому є певні особливості розгляду таких справ, зокрема виклику обвинувачених у судове засідання.
Куп’янська катівня: 18 обвинувачених і справа, яку розслідували чотири роки
— Яка з катівень на Харківщині була найбільшою за кількістю потерпілих?
— Найбільшою серед задокументованих на сьогодні є катівня, що функціонувала в Куп’янську у приміщенні Куп’янського відділу поліції. За нашими даними, там утримували понад 100 осіб. Ми скерували до суду обвинувачення щодо 18 осіб. З них двоє безпосередньо перебувають на лаві підсудних, а щодо 16 справу розглядають заочно.
Це найбільша справа за кількістю потерпілих і обвинувачених щодо воєнних злочинів у Харківській області. І вона, мабуть, є однією з найбільш задокументованих.
Саме такий обсяг слідчих та процесуальних дій, які необхідно було провести, зумовив і термін досудового розслідування. Справа розслідувалася фактично чотири роки та зараз перебуває на розгляді в суді.
Катівня в Куп’янському районному відділі поліції. Фото: Харківська обласна прокуратура
— Ви підтримуєте обвинувачення в цій справі. Коли ми зустрічалися в березні 2026 року, судовий процес лише розпочинався. І ви припускали, що вироку доведеться чекати роками, адже у справі 87 потерпілих і 18 обвинувачених. На якому етапі суд зараз?
— З моменту нашої з вами минулої зустрічі відбулося вже сім судових засідань. Одним із головних викликів у цьому провадженні є необхідність явки в судове засідання потерпілих. Ми розуміємо, що місто Куп’янськ перебуває в червоній зоні. Фактично потерпілі там не проживають. Більшість із них є внутрішньо переміщеними особами, частина виїхала за кордон. Як ми встановили вже надалі, двоє потерпілих, 1961 та 1966 років народження, померли. Тобто це сталося, поки тривало досудове розслідування та судовий розгляд.
— Тобто справу досі не почали слухати по суті?
— Ні, наразі ми все ще перебуваємо в підготовчому судовому засіданні. Залишилося десятеро потерпілих, які не надали свої заяви або не прибули в судове засідання. Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, судовий розгляд проводиться за обов’язкової участі потерпілого або він може надати заяву про розгляд без його участі.
Ми працюємо над цим, щоразу ця кількість зменшується. І я сподіваюся, що настане той момент, коли ми зможемо розпочати слухати справу по суті й безпосередньо досліджувати докази.
Назвати конкретний строк ухвалення вироку просто неможливо. Він залежить від перебігу всього судового розгляду, процесуальних рішень суду, участі сторін у провадженні.
Встановити всю ієрархію: чому Куп’янську справу розглядають одним провадженням
— У Куп’янську справи багатьох потерпілих об’єднали в одне велике провадження. Натомість, наприклад, у Балаклії їх розглядають окремо. Чому обрали різні підходи? Чи не виходить так, що прагнення охопити всі злочини одним процесом віддаляє момент винесення вироку?
— Рішення про об’єднання або виділення кримінальних проваджень не може ухвалюватися виключно з міркувань зручності чи кількості потерпілих. Воно залежить від обставин, зв’язку між епізодами, спільності доказів та інших критеріїв.
У Балаклії та Куп’янську ситуація відрізняється за обставинами вчинення злочинів і кількістю зібраних доказів.
Ми знаємо, що в Куп’янську люди фактично самі звільнили себе. Окупанти тікали з міста і залишили після себе багато доказів.
І це навіть попри те, що, коли люди звільнилися зі своїх камер, вони намагалися знищити частину документів, які стосувалися їх самих, оскільки боялися можливих повторних репресій.
Для слідства це неймовірна втрата, але ми розуміємо, чому так відбувалося. Люди просто боялися за своє життя і здоров’я. І тому передовсім захищали себе.
Нам необхідно було в цьому кримінальному провадженні довести всю ієрархію. У нас є достатня кількість доказів, які дають можливість показати системність, причетність великої кількості людей до вчинення злочинів саме на території Куп’янська.
До того ж потерпілі в одному епізоді кримінального провадження фактично є свідками в іншому. Розділення справ могло призвести до того, що когось із потерпілих необхідно було б допитувати десятки разів у різних судових засіданнях. Це також не сприяло б судовому розгляду, тому що люди втомлені.
Вони вже зазнали травматичного досвіду під час допитів, які проводили представники окупаційних військ. Для них допит — це вже травмувальна подія, тому що вони пережили допити із застосуванням катувань у нелюдських умовах. Саме для того, щоб запобігти повторній травматизації людей, ми вирішили направити одну справу, щоб зайвий раз не турбувати наших потерпілих.
Хто керував Куп’янською катівнею
— Ви говорите, що слідству вдалося встановити ієрархію Куп’янської катівні. Тобто це була організована структура, де були керівники й виконавці, а не хаотичні дії окремих окупантів?
— Так, нами встановлені особи, які фактично керували цим утвореним так званим органом поліції. І вони також є обвинуваченими в нашій справі. Встановлені й рядові виконавці. Тому структура є встановленою.
Ми розуміємо, що керівництво такого окупаційного підрозділу могло й не здійснювати самостійно катувань або побиття людей. Але воно віддавало накази, організовувало діяльність цього місця незаконного утримання.
— Якого рівня керівників вдалося встановити?
— Найвища ланка, яку ми встановили, — це, звісно, не можу називати це посадою, тому що це псевдопосада у псевдоутвореному органі, — але самі себе вони називали, російською скажу, “начальник управления внутренних дел временной гражданской администрации в Харьковской области”. Це фактично найвища посада, яку ми встановили в цій справі.
Катівня в Куп’янському районному відділі поліції. Фото: Харківська обласна прокуратура
— Ви розслідували багато воєнних злочинів. Що вас найбільше вразило саме у справі Куп’янської катівні?
— Найбільше вразило те, що люди зазвичай опинялися за ґратами незаконно, просто живучи своїм звичайним життям, не розуміючи, за що їх затримували. Їх били, катували електричним струмом просто за те, що вони жили на своїй землі. Мені важко було зрозуміти страждання, які вони пережили, і що відчуває людина, коли фактично позбавлена можливості будь-як захистити себе, піддана таким нелюдським умовам, катуванням.
І, мабуть, ніхто з нас не зможе зрозуміти, що відчуває така людина у стані безнадійності, коли не знає, як вийти з цієї ситуації, коли вона просто беззахисна.
Балаклійські катівні: кого вже засудили
— Чи вдалося встановити організовану структуру катівень у Балаклії, як це зробили в Куп’янську?
— Проблема в білих плямах досудового розслідування, які, на жаль, є. Тому що доступ до території був ускладнений, доступ до інформації був ускладнений. Іноді ми можемо розуміти, що певна структура була, але нам необхідно знайти докази цього. Ми можемо розуміти, що є причетність певної особи до вчинення кримінальних правопорушень, але доказової бази може не бути.
— А скільки вже є вироків?
Щодо Балаклії наразі це більше вироки щодо виконавців, щодо певних епізодів.
На території міста Балаклія функціонувало щонайменше три катівні. Найбільша з них — у приміщенні Балаклійського відділення поліції. Там утримували понад 60 людей.
Щодо самої Балаклії маємо два вироки.
У нас уже є вирок військовому коменданту Збройних сил Російської Федерації у місті Балаклія, який був причетний до незаконного затримання та утримання цивільних осіб.
Також є вирок представнику ФСБ на прізвище Каширський, який віддавав накази на катування цивільних осіб. Цей вирок ми отримали торік. Було задокументовано щонайменше два випадки, коли він віддавав накази на катування цивільних.
Катівня на Вовчанському агрегатному заводі: кого встановило слідство
— Ще одна з найвідоміших катівень діяла на Вовчанському агрегатному заводі. Харківська правозахисна група повідомляла про свідчення людей, які стверджували, що їх катували співробітники ФСБ. Чи вдалося встановити організаторів і виконавців цих злочинів?
— Певний час кримінальним провадженням щодо функціонування катівні на території Вовчанського агрегатного заводу у 2022 році займалися наші колеги з Офісу генерального прокурора. Вони напрацювали певну базу в цьому кримінальному провадженні, повідомили про підозру та скерували до суду обвинувачення, якщо я не помиляюся, щодо шести осіб.
Саме Харківська обласна прокуратура ще не повідомляла про підозру в цьому провадженні жодній особі. Але ми на шляху до цього.
На жаль, повторне вторгнення та фактичне знищення міста доволі сильно ускладнили досудове розслідування.
Наше розслідування спрямоване на встановлення всього кола причетних осіб — від безпосередніх виконавців до тих, хто міг організовувати або координувати відповідні злочини.
Скільки людей зникли безвісти після перебування в катівнях
— Не всі люди, які потрапили до катівень, повернулися додому. Чи відомо, скільки людей зникли безвісти після незаконного утримання?
— Із цією цифрою треба бути обережними. Зникнення безвісти означає, що ми не знаємо, де людина перебуває.
Іноді люди повертаються з полону. Іноді до нас доходить інформація, що люди виїхали на територію Росії та проживають там, хоча їхні родичі вважають їх зниклими безвісти.
Якщо говорити про людей, які перебували в місцях незаконного утримання і надалі зникли безвісти, — це десятки людей.
Але це не означає, що я наразі можу стверджувати, що зникнення всіх цих осіб пов’язане саме з їхнім незаконним утриманням. Хоча, безумовно, я думаю, і такі факти будуть нами встановлені.
— Як правоохоронці встановлюють долю цих людей?
— Це показання свідків, людей, які повертаються. Усі ми знаємо про Ізюмське поховання, там також були встановлені такі випадки.
У кожному конкретному випадку за фактом зникнення безвісти особи відкривається окреме кримінальне провадження та оперативно-розшукова справа. Встановлюється, з ким людина могла спілкуватися, з ким може зараз підтримувати зв’язок. Відбираються зразки ДНК у родичів, щоб надалі можна було встановити особу, наприклад, у разі виявлення тіла або під час обміну тілами, якщо будуть відповідні зразки ДНК для порівняння.
Чи була на Харківщині організована система російських катівень
— Якщо подивитися на всі встановлені катівні на Харківщині, чи можна говорити, що це була організована система? Чи вдалося встановити зв’язок між ними та причетність вищого російського командування?
— Нами розслідуються факти за так званою командною відповідальністю, коли вище керівництво закривало очі на те, що відбувалося в катівнях. Ми розуміємо, що письмових наказів щодо створення таких катівень навряд чи було багато, якщо вони взагалі були. І без доступу до керівників цих катівень, які могли б повідомити, що це були накази вищого командування, здобути такі докази складно.
Але такі провадження є. У них ми накопичуємо докази щодо пов’язаності цих місць незаконного утримання, намагаємося знайти спільні риси в катівнях, які можуть дати можливість доводити це саме в юридичному полі.
Ми розуміємо, що навряд чи випадково могли виникнути всі ці катівні. Ми розуміємо, що певна система була, проте довести її доволі складно.
— А які ознаки вже зараз можуть свідчити, що це була саме система?
— Наприклад, те, що низка найбільших катівень утворювалася саме у приміщеннях районних відділків поліції.
Залучення колишніх співробітників поліції, які перейшли на бік ворога, до системи незаконного утримання.
Певні ознаки видно і неозброєним оком. Але для доведення причетності конкретної особи наразі цього недостатньо.
Чому розслідування тривають роками
— Минуло вже понад чотири роки після звільнення більшої частини Харківщини. Що найбільше заважає швидше розслідувати злочини? І які справи можуть стати наступними?
— Заважає обмежений ресурс правоохоронних органів. Ми розуміємо, що щодня вчиняються нові злочини, щодня Харків і вся Харківська область перебувають під обстрілами. Усе це також потребує документування, виїзду слідчих і прокурорів на місця подій.
Фактично вся система правоохоронних органів, яка займається розслідуванням воєнних злочинів, працює на виснаження.
Друге — воєнні дії продовжуються. Ускладнений доступ до територій, потерпілих і свідків, які постійно переміщуються, на жаль, також гинуть або через свій страх не хочуть співпрацювати з правоохоронними органами.
І знову ж таки, час. Чим більше часу минає з моменту вчинення злочину, тим зазвичай важче його документувати.
У нас є ще провадження щодо Вовчанського агрегатного заводу, катівень, які були створені у Козачій Лопані та Липцях. Ізюмська катівня також доволі велика і зараз у нас у пріоритеті.
На жаль, часу на все бракує, але ці справи продовжують розслідуватися. У них зібрано вже значний обсяг доказів. Їхня систематизація, узагальнення, перевірка іншими доказами потребують певного часу. Але щодня робота триває. І я думаю, що в нас ще будуть справи, про які ми зможемо розповісти.
На початкових етапах, коли починалося досудове розслідування багатьох кримінальних проваджень, система кримінальної юстиції жодного разу не працювала з воєнними злочинами.
Ми фактично всією системою створювали практику, яку, я впевнений, буде вивчати весь світ: як документувати злочини, поки ще триває збройний конфлікт. Тим більше в таких масштабах це не відбувалося в жодній країні світу.
Фото: Микита Дальока