Можемо бути люблячими та коханими: як жінці пережити розлучення

Коли я задумалася про текст для жінок, я розуміла, що до моєї професійної позиції та ролі додасться і мій особистий досвід – емоційний і практичний – жінки, мами, психолога, що пройшла через розлучення, свою особисту кризу, зробила свої помилки, зробила свої висновки. І дозволила собі щастя в новій родині.

Загальні теми, які виникали в практиці (і особистому житті). Хто б не був ініціатором розлучення, за яких умов не відбувалося б розставання, що б не відбувалося, важливо пам’ятати:

• ні, ти не підвела всіх, не зганьбила сім’ю, не зрадила мрію. Навіть якщо у твоїй родині до тебе ніхто не розлучався;
• складні, важкі, кризові ситуації трапляються і з дуже хорошими людьми;
• ми маємо право бути щасливими і шукати своє щастя;
• питання-румінації, які ходять по колу і знеструмлюють: Ну кому я буду потрібна? чи зможу я полюбити знову? Чи зможе хтось полюбити мене? Напевно, зі мною щось не так, я нікому не зможу довіряти, я неприваблива, несексуальна. Важливо їх замінювати життям, адже життя – більше за кризу, більше за період розлучення, більше за страх. Мене можна любити, я нормальна;
• я позбавила дитину батька, я винна – токсичні думки. Нам важливо обирати, завжди зраджувати або не жити в токсичному середовищі. Але також необхідно самій для себе не ставати токсичною. І важливо робити те, що від нас залежить, щоб контакт дитини та батька не був втрачений. І дати собі право на щастя. Дитині важливі щасливі батьки, навіть, якщо вони не живуть разом;
• люди (в особистих або виробничих) стосунках розлучаються, або зумівши подякувати одне одному, або, щоб впоратися з навантаженням і дозволити собі відокремитися, знецінюють те, що для них було важливо. Потрібно дозволити собі не знецінювати себе і партнера;
• безпорадність і невідомість виснажують. Чим більше ясності й чим більше аспектів, на які ми можемо вплинути, тим більше у нас буде сил. На що я можу вплинути?
• страх майбутнього – природний. Нам потрібен час, щоб туман розсіявся. У той момент, коли нічого не ясно, нічого не видно – важливо робити зовсім маленькі, природні та зрозумілі, нехай навіть побутові кроки;
• сором – привнесене почуття. Важливо розділяти відповідальність за ситуацію з партнером. Не соромно проходити через кризу. Що люди скажуть? – їм все одно, про що говорити;
•  “зараз так” – ця фраза допомагала мені та іншим приймати реальність.

Також важливо зміцнюватися інтелектуально, емоційно, фізично. Адже будь-яка криза на деякий час ослаблює нас. Необхідно зберігати повагу до себе, партнера, дитини, бо бувають ситуації, в яких зберігати повагу до іншого складно і неможливо.

Якщо дуже потрібна підтримка, то просіть про допомогу: емоційну, фізичну, матеріальну. Після розлучення можна звернутися до психолога, щоб розібрати певні страхи, проявити та усвідомити емоції та отримати підтримку. Щодо дитини (неможливо сказати, з ким дитині жити краще, з татом або мамою, як правильніше вибудовувати зустрічі, організовувати чи життя дитини так, щоб він міг бути два тижні з мамою, два тижні з татом, все це можна сказати тільки, знаючи сім’ю)

Якщо дитина живе з мамою:

• ідентифікація: дитина, щоб “добудувати” відсутню татову частину, може намагатися “вирощувати” риси тата – вона буквально стає більше схожою на тата. Схожою зовні й повторюючи риси характеру. Це може дратувати, лякати, викликати напругу. Важливо собі нагадувати: ти – моя дитина. Ви з татом різні. Ти – це ти, він – це він;
• не опускатися до шантажу. Дитина не повинна бути залучена в усе, що стосується дорослих рішень і взаємин. Вона не може нести відповідальність за дорослих;
• якщо зустрічі з татом безпечні – не мститися, позбавляючи дитину і батька можливості зустрічей;
• якщо дитина довго чекає зустрічі, то після зустрічі вона може бути надмірно збудженою і це природньо. Якщо зустрічі будуть частіше, регулярніше, то поступово напруга буде спадати;
• не потрібно відразу випитувати у дитини, як відбувалася зустріч, що робили з татом – дитина буде відчувати напругу. І або почне маніпулювати, або перестане розповідати. Коректне питання – тобі було з татом весело? Зачекайте, дитина сама розповість те, що для неї важливо;
• дитині можна і потрібно говорити про те, що дорослі можуть помилятися;
• не доводьте дитині свою значимість;
• коли дитина каже: а тато мене більше любить, бо купує, дозволяє щось, ми можемо відповісти – кожен проявляє свою любов по-різному. Я – так;
• говорити з дитиною щиро – мені страшно тебе втратити, мені зараз сумно, я сумую за нашим колишнім життям, мені потрібен час, щоб зібратися з силами, я втомилася і мені зараз дуже важливо відпочити;
• нам важливо розділити поняття: поганий (можливо) чоловік і поганий тато. Можна бути одне для одного не чоловіком і жінкою, але бути прекрасними батьками. Не можна дитину позбавляти цієї можливості – відчути силу тата;
• робити те, що зміцнює дитину: розповідати про те, як зустрілися з татом, про те, що в ньому багато любові, і що в самій дитині найціннішого. Тоді дитина візьме від тата і мами найкраще;
• не створювати ідеальний образ батька. Так само не потрібно демонізувати його;
• не брехати дитині, адже її лякає невідомість. Потрібно дати їй конкретну інформацію про те, що самі знаємо: коли бачитиметься з татом, де буде жити, спати тощо;
• дати дитині час на адаптацію, адже її життя після розлучення батьків змінилося;
• не спати разом з дитиною, яка старше восьми років, через те, що самим нам страшно і самотньо;
• не намагатися бути татом, адже ми – мами.

Я дуже вірю в те, про що писала спочатку. Життя більше за кризу. А ми –  цінні, красиві, значущі й точно можемо бути люблячими й коханими. Жінка. Мама. Дружина.