Законопроект про наклеп – це порушення міжнародних зобов’язань

Норма про кримінальну відповідальності за наклеп була запроваджена ще з часів Радянського Союзу. Вона діяла до 2001 року, поки не був прийнятий новий Кримінальний кодекс, яким ця норма була скасована. Це було зроблено в рамках зобов’язань України перед Радою Європи з метою усунення наступу на свободу слова, яке починалося на початку 2000-х.

Це дало можливість українським журналістам ефективніше працювати, критикувати та контролювати владу, а також створити передумови для виникнення незалежних ЗМІ. У свою чергу це дозволило Україні піднятися в рейтингу свободи слова, створити основу незалежної журналістики та активізувати громадянське суспільство.

Усвідомлюючи загрозу, яку створює вільна преса, починаючи з 2001 року посадовці намагалися повернути цю норму назад.

Починаючи з Михайла Потебенька, Антона Яценка, Віталія Журавського. 16 січня 2014 року ця норма ненадовго повернулася до чинного законодавства, але буквально через два тижні після масових протестів громадян, норма була скасована.

Після Революції Гідності законопроект намагалися повернути та зареєструвати, наприклад руками депутата Мураєва. Це дуже небезпечно оскільки становить загрозу одній із найбільших цінностей, які ми здобули після Революції Гідності – право на Свободу Слова.

Саме тому, коли три депутати із групи Віталія Кличка в день п’ятої річниці початку Революції Гідності зареєстрували законопроект, яким повертали кримінальну відповідальність за наклеп, це викликало таке обурення у суспільстві.

Звісно з одного боку, цей законопроект не має шансів на ухвалення, а з іншого боку, для мене дивно, якими мотивами керувалися депутати, коли вносили такий законопроект.

Особливо мене дивує авторство пана Паламарчука, помічника якого звинуватили у замовлені вбивства Катерини Гандзюк. Адже у пояснювальній записці він написав, що законопроект пов’язаний в тому числі з тим, що його звинувачують в причетності до вбивства Каті Гандзюк, що є прямим конфліктом інтересів.

Суспільство повинно знати тих депутатів, які хочуть внести подібні законопроекти, для розуміння того, що вони будуть робити, коли прийдуть до влади. Відповідно це розуміння повинно впливати на їх вибір під час виборів до парламенту, які будуть менше ніж через рік. Наприклад з діючих політиків – це Антон Яценко та Євген Мураєв.

Наразі не бачу зараз жодних підстав, щоб законопроект був ухвалений у парламенті.

Однак якщо законопроект буде проголосований, суспільство повинно вимагати від президента накласти на нього вето. Якщо ж він відмовиться, тоді Україна порушить міжнародні зобов’язання, які вона взяла у рамках підписання угоди із Радою Європи.

В подальшому це може привести до міжнародних санкцій, включаючи санкції парламентської асамблеї Ради Європи. Тому перш ніж готувати подібний законопроект депутатам, краще сім раз подумати, перед тим як сім раз реєструвати.

Автор: Віктор Таран, голова центру Ейдос, політолог.