Люди, які нас захищали: 3 історії воїнів ООС, які загинули за Україну
В День героїв Факти ICTV вирішили розповісти про Євгена Тоненькова, Дениса Лошкарьова і Віктора Куроп’ятника, які були героями іще до того, як отримали орден.
Євген Тоненьков (Сталкер)
Народженому у Маріуполі хлопцю на власні очі довелося побачити, як проросійські бойовики захоплювали його рідне місто, через що він не зміг залишитися осторонь і пішов на фронт.
Євген народився 24 квітня 1990 року у Маріуполі у родині військових. Через ранню смерть матері йому довелося переїхати до бабусі у Росію, де він мешкав, допоки закінчив школу.
Після цього хлопець повернувся в Україну, де жив разом з батьком та братом і навчався у будівельному технікумі Маріуполя.
Працюючи у металургійному комбінаті Азовсталь, Євгену на власні очі довелося побачити захоплення Маріуполя проросійськими бойовиками. Магазини перестали працювати, усюди стріляли і грабували, а місцева влада була не в змозі впоратися з хаосом, що панував у місті.
Саме те, що юнак побачив ці події, підштовхнуло його до того, аби захищати Україну. У 2014 році він записався до батальйону спеціального призначення Донбас.
Минувши окупований Донецьк, Євген прибув на місце збору до Курахового у серпні 2014 року, незадовго до початку страшних подій в Іловайську, які йому вдалося оминути.
З листопада до початку 2015 року хлопець знаходився у Лисичанську, після чого відбулася ротація до Петрівців.
16 лютого того ж року Євгена призвали за мобілізацією на особливий період, завдяки якій він потрапив до БСП Донбас, де служив старшим солдатом.
Він добре розумівся на озброєнні, завдяки чому його призначали кулеметником і гранатометником. Брав безпосередню участь у штурмі Широкиного, де він знаходився під постійними обстрілами окупантів до 2016 року.
Саме там військовий мало не загинув. Коли бійці сиділи в одному з будинків для того, аби “зловити” інтернет, почався обстріл з артилерії бойовиків, через що невдовзі їм довелося бігти назад до окопів.
Тоді біля них впав снаряд, який дивом не розірвався. Того разу смерть була занадто близько.
Євгена описували, як людину нової формації з великим серцем та своїм специфічним поглядом на життя. Він добре розбирався у техніці і полюбляв відеоігри, а свій позивний Сталкер вирішив узяти, оскільки мав звичку досліджувати все, незважаючи на небезпеку.
З 2016 до 2017 року він знаходився на передовій, а з липня 2017 року почав служити за контрактом разом зі своєю дружиною. Сталкер не міг зрозуміти байдужості та черствості навколишнього світу і завжди намагався підбадьорити своїх друзів.
24 грудня 2018 року Євген отримав кульове поранення в голову під час обстрілу селища Кримське. Лікарі усю ніч намагалися врятувати життя хлопцю, проте 25 грудня він помер у лікарні Сєверодонецька.
28 грудня він був похований у Старому Роздолі, залишивши без чоловіка дружину з дитиною. З рідних у Сталкера також залишився брат.
Денис Лошкарьов (Мол)
Уродженцю Херсона довелося пройти нелегкий шлях від Революції Гідності до служби у Збройних силах, аби захистити Україну.
Народився чоловік 9 березня 1979 року у Херсоні. Він мав справжній хист до юридичної справи, а тому й працював директором у ТОВ Юридичне агентство Дерн, Лошкарьов та партнери.
Денис активно займався політичною і громадською діяльністю. Після початку Революції Гідності він неодноразово ризикував життям у зіткненнях з Беркутом і тітушками.
Згодом чоловік став одним із лідерів Самооборони Херсона, яка не допускала приходу “русского міра” у місто.
Служити Мол почав у лютому 2015 року у званні молодшого лейтенанта. Його призначили командиром взводу снайперів батальйону спеціального призначення Донбас 15-го окремого полку Нацгвардії України.
Дениса запам’ятають, як дуже розумну і виняткову людину, яка могла опанувати свої емоції та зберегти холодну голову. Саме це вміння допомагало йому знаходити вірний шлях у критичних ситуаціях.
Його описують, як чоловіка, що був максимально наближений до ідеалу і просякнутий духом патріотизму.
Загинув Мол 15 грудня 2018 року в районі селища Гнутове від кулі російського бойовика. 19 грудня його поховали у рідному місті. У той день батьки залишилися без сина, а сім’я, що складалася із дружини і трьох дітей, без люблячого батька.
Віктор Куроп’ятник
Віктор – іще один воїн, який до останньої краплі крові боронив нашу батьківщину.
Народився чоловік 16 листопада 1973 року у селі Аджамка у Кіровоградській області. Після закінчення школи навчався у Кіровоградській морській школі ДОСААФ.
Працювати вирішив мотористом бетонозмішувального обладнання. Спокійне життя Віктора закінчилося, коли у 2015 році його мобілізували у Збройні сили.
До 2016 року чоловік служив у 3-й роті 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Після цього Віктор демобілізувався і надалі вів цивільне життя, працюючи у ТОВ Агроліга Трейд, проте згодом вирішив повернутися у лави військових, пішовши на контрактну службу з 21 жовтня 2018 року у званні старшого сержанта.
Він командував відділенням 1-го взводу 8-ої роти 3-го батальйону 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. Там його запам’ятали, як веселого і простого чоловіка, який вирішив захищати свою країну.
Віктора називали дійсно хорошим чоловіком, воїном, що був справді відданий своїй справі і захисту вітчизни.
Дехто знав його, як й хорошого сім’янина. Навіть коли йшов на фронт, він думав про своїх трьох дітей, про те, що скоро Новий рік і потрібно купити подарунки молодшеньким і старшому.
13 грудня під час виконання бойового завдання в районі селища Гнутове у Віктора влучила куля ворожого снайпера, від чого він і загинув.
Поховали героя на Алеї Почесних воїнських поховань Рівнянського кладовища Кропивницького.
Попрощатися з воїном прийшли сім’я та односельці.
– Є ті, хто жертвують свій талант на благо іншим. Серед них і Віктор. Спочатку він присвятив своє життя своїм рідним, а тепер ще й кожному з нас. І я бажаю, аби ми зрозуміли наскільки важлива ця присвята, наскільки це великий дар, який ми отримали, – сказав єпископ під час церемонії поховання.
У чоловіка залишилися троє дітей і дружина.
До слова, з 1 травня воїнам Операції Об’єднаних сил збільшили виплати на 5 тис. грн.
Фото: Книга пам’яті
