Що читати? “Іловайськ” Євгена Положія

Що ви чули про місто Іловайськ? Давайте начистоту. Як на сповіді. Донецькі або просто розумні, не підказуйте. Я, наприклад, про Іловайськ до минулорічних подій не чула нічого. Назви Горлівка, Макіївка і Маріуполь були знайомі. Іловайськ – якось ні. Ті, кого обурив цей “камінґ-аут”, можете сміливо закривати вкладку і не читати.

Я не знаю, чи була відома назва міста Євгену Положію. Чомусь думаю, що якщо й ні, то він волів би ніколи тієї назви не знати, ніж отак зжитися з тим словом. Євген написав книжку про місто на Донеччині.

Точніше, це книжка не про місто, а про людей. Таких, які, можливо, так само до минулого року не знали про Іловайськ, як і я. А потім це місто стало для когось могилою, а чиюсь долю лиш торкнуло чорним і гірким, як недогарок.

Посмішка і Франко назавжди залишились в Іловайську. Посмішка був бійцем… Та чи варто говорити, яким він був, коли все видає його позивний. А Франко… То легендарна особистість. Українець, який усе життя прожив в Америці і приїхав боронити рідну землю…

Міг загинути неподалік Іловайська і Серьога Кабан. Великий і добродушний чоловік із Чугуєва. Але не загинув. Він став на «ти» зі смертю. Сергій провів у морзі два тижні, прикиданий тілами російських терористів і померлих від старості дідусів і бабусі. Насправді події розвивались так – чоловік дістав поранення, і його відвезли в лікарню Амвросіївки. Там Кабана прооперував лікар – один із найпалкіших та найідейніших сепаратистів у місті. Він кілька ночей приходив навідати пацієнта, глядів його добросовісно. А потім у місто прийшли терористи. І медсестра Нюся (вона за Україну) заховала тяжкопораненого прикордонника в морг. Причому, моргу позаздрили б голлівудські сценаристи. За трупарню слугує залізничний вагон, вкопаний у землю. Холодильника немає, кондиціонер зламався, і полагодити його нікому, бо той, хто його встановлював, подався в «ополчення». Тіла не розкладають по полицях (хоча це було б ідеально з точки зору ергономіки і фен-шую), а скидають на купу, бо ставку «спеціально навченої людини» скоротили. Кабана два тижні водять на перев’язки і крапельниці, а потім він повертається в морг. Удень ховається під трупами, вночі спить на окремій полиці. Іноді йому сниться, що мертві сєпари гратимуть із ним у карти на життя або смерть і запитають, куди він подів свій кулемет. Кабан страшенно боїться, ні, не трупів, а того, що його знайдуть, боїться полону, бо кулеметників катують довго і тяжко.

А потім Сергія порятує батько інтерна – теж сєпар. А лікар, той що оперував, видасть виписку, у якій напише і про кульове поранення, і все, що треба, аби потім у прикордонника не було проблем при отриманні пільг чи довідок. І скаже, що політика другорядна, а насамперед потрібно дбати про пацієнта, ким би він не був.

Кабан устигне побувати в Росії, де господиня кафе нагодує його смачним супом, знаючи, що він український військовий, і в Криму…

Ця історія насправді вчить, що життя не чорне і біле, воно сповнене напівтонів. Вона розриває шаблони і змушує задуматись про те, що у житті і на війні не всі речі лінійні та однозначні.

Роман “Іловайськ” – це купа історій і майже 400 сторінок болю. І його потрібно приймати як Боже благословення, бо тільки через біль людина стає чистішою. Цей твір – як концентрат, що гірчить сильніше, ніж полин. Проте без цього концентрату неможливо вилікуватися від байдужості і безпам’ятства.

Це роман про любов і ненависть, про честь і ницість, про титанізм українських бійців, цієї армії, що нагадує пазл, де всі – з різних наборів, а проте якось припасовуються і створюють нову картину.

Це книжка, яку повинен мати кожен, свідомий того, що він українець, що в його країні війна, і що тисячі людей віддали за неї найдорожче – життя, а хтось віддає його просто зараз. «Іловайськ» потрібно читати, наскільки гірко і боляче це не було б. Інакше вилікуватися від байдужості і безпам’ятства просто неможливо.

Що читати? “Мафіозна держава” Люка Гардінґа

Що читати? “Карбід” Андрія Любки

Фото: np.pl.ua