Що ви чули про місто Іловайськ? Давайте начистоту. Як на сповіді. Донецькі або просто розумні, не підказуйте. Я, наприклад, про Іловайськ до минулорічних подій не чула нічого. Назви Горлівка, Макіївка і Маріуполь були знайомі. Іловайськ – якось ні. Ті, кого обурив цей “камінґ-аут”, можете сміливо закривати вкладку і не читати.
Я не знаю, чи була відома назва міста Євгену Положію. Чомусь думаю, що якщо й ні, то він волів би ніколи тієї назви не знати, ніж отак зжитися з тим словом. Євген написав книжку про місто на Донеччині.
Точніше, це книжка не про місто, а про людей. Таких, які, можливо, так само до минулого року не знали про Іловайськ, як і я. А потім це місто стало для когось могилою, а чиюсь долю лиш торкнуло чорним і гірким, як недогарок.
Посмішка і Франко назавжди залишились в Іловайську. Посмішка був бійцем… Та чи варто говорити, яким він був, коли все видає його позивний. А Франко… То легендарна особистість. Українець, який усе життя прожив в Америці і приїхав боронити рідну землю…
Міг загинути неподалік Іловайська і Серьога Кабан. Великий і добродушний чоловік із Чугуєва. Але не загинув. Він став на «ти» зі смертю. Сергій провів у морзі два тижні, прикиданий тілами російських терористів і померлих від старості дідусів і бабусі. Насправді події розвивались так – чоловік дістав поранення, і його відвезли в лікарню Амвросіївки. Там Кабана прооперував лікар – один із найпалкіших та найідейніших сепаратистів у місті. Він кілька ночей приходив навідати пацієнта, глядів його добросовісно. А потім у місто прийшли терористи. І медсестра Нюся (вона за Україну) заховала тяжкопораненого прикордонника в морг. Причому, моргу позаздрили б голлівудські сценаристи. За трупарню слугує залізничний вагон, вкопаний у землю. Холодильника немає, кондиціонер зламався, і полагодити його нікому, бо той, хто його встановлював, подався в «ополчення». Тіла не розкладають по полицях (хоча це було б ідеально з точки зору ергономіки і фен-шую), а скидають на купу, бо ставку «спеціально навченої людини» скоротили. Кабана два тижні водять на перев’язки і крапельниці, а потім він повертається в морг. Удень ховається під трупами, вночі спить на окремій полиці. Іноді йому сниться, що мертві сєпари гратимуть із ним у карти на життя або смерть і запитають, куди він подів свій кулемет. Кабан страшенно боїться, ні, не трупів, а того, що його знайдуть, боїться полону, бо кулеметників катують довго і тяжко.
А потім Сергія порятує батько інтерна – теж сєпар. А лікар, той що оперував, видасть виписку, у якій напише і про кульове поранення, і все, що треба, аби потім у прикордонника не було проблем при отриманні пільг чи довідок. І скаже, що політика другорядна, а насамперед потрібно дбати про пацієнта, ким би він не був.
Кабан устигне побувати в Росії, де господиня кафе нагодує його смачним супом, знаючи, що він український військовий, і в Криму…
Ця історія насправді вчить, що життя не чорне і біле, воно сповнене напівтонів. Вона розриває шаблони і змушує задуматись про те, що у житті і на війні не всі речі лінійні та однозначні.
Роман “Іловайськ” – це купа історій і майже 400 сторінок болю. І його потрібно приймати як Боже благословення, бо тільки через біль людина стає чистішою. Цей твір – як концентрат, що гірчить сильніше, ніж полин. Проте без цього концентрату неможливо вилікуватися від байдужості і безпам’ятства.
Це роман про любов і ненависть, про честь і ницість, про титанізм українських бійців, цієї армії, що нагадує пазл, де всі – з різних наборів, а проте якось припасовуються і створюють нову картину.
Це книжка, яку повинен мати кожен, свідомий того, що він українець, що в його країні війна, і що тисячі людей віддали за неї найдорожче – життя, а хтось віддає його просто зараз. «Іловайськ» потрібно читати, наскільки гірко і боляче це не було б. Інакше вилікуватися від байдужості і безпам’ятства просто неможливо.
Що читати? “Мафіозна держава” Люка Гардінґа
Що читати? “Карбід” Андрія Любки
Фото: np.pl.ua