ЗНАКОВІ БИТВИ 365 ДНІВ ВІЙНИ
РІК ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РФ
Автор: Владислав Бомбела, журналіст
24 лютого виповнюється рік, як Росія вирішила почати криваве, неспровоковане, по-справжньому варварське повномасштабне вторгнення в Україну. Але “операція”, яка, за задумом окупантів, мала тривати максимум кілька тижнів, затягнулася вже на 365 днів.
Дуже скоро стало зрозуміло, що РФ не вдасться досягти поставлених цілей. А все завдяки майстерності наших оборонців, згуртованості та незламності українського народу, а нині — і безпрецедентній згуртованості світу у підтримці нашої держави.
Протягом року всій Україні довелося пережити чимало страждань. Але були і приводи для гордості та сліз щастя. У річницю повномасштабного вторгнення РФ Факти ICTV пропонує згадати найбільш знакові битви повномасштабного вторгнення.
Співвідношення сил України
та РФ перед вторгненням
На початку війни перевага була, відверто кажучи, не на користь України. І не лише тому, що війська окупантів заходили на територію нашої держави, зокрема, через Білорусь, військове керівництво якої давало “клятву офіцера” не сприяти військовій агресії РФ.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення ЗМІ повідомляли, що контингент, який Росія зосередила біля кордонів України, складав від 100 до 150 тис. військових, за оцінками різних розвідок світу.
Вже після початку війни лунали заяви про те, що сили окупантів можуть налічувати близько 200 тис. солдатів. Водночас Україну боронили близько 250 тис. військових. І це не враховуючи тих, хто пішов на фронт у перші дні. Але “в запасі” у Росії було ще чимало солдатів. За оцінками Global Firepower (GFP), загальна чисельність російського війська складала близько 850 тис. осіб.
Грало проти ЗСУ і співвідношення військової техніки. За оцінками все того ж GFP, в України було близько 2,5 тис. танків, у РФ – 12,4 тис. Головна ж проблема – авіація. У нас налічувалось близько 29 штурмовиків і бомбардувальників та 69 воєнних літаків, а Росія мала величезну авіаційну компоненту – 739 штурмовиків і бомбардувальників та 772 воєнних літаки. Проте завдяки стійкості і героїзму ЗСУ та всього українського народу у перші місяці повномасштабної агресії РФ вдалося дати гідну відсіч.
Битва за Київ
та оборона Півночі
Ще до початку вторгнення РФ у ЗМІ циркулювали карти із планами атаки окупантів, одна з яких демонструвала наступ зі сходу, півночі і півдня з подальшим виходом до кордонів Польщі. Фактично – повної окупації України.
Попри те, що ворогу вдалося досягти певного успіху протягом перших днів війни, стало зрозуміло, що в нього немає сил на захоплення великих міст України, таких як Харків, Миколаїв, Одеса, Запоріжжя. Водночас було очевидним, що від спроби захопити Київ окупанти просто так не відмовляться.
Висадка десанту та спроби прориву малих груп у столицю 24-26 лютого не дали бажаного результату окупантам, тому вони намагалися оточити та виснажити оборону Києва.
Чим цей план закінчився, ми чудово знаємо. РФ довелося відступати з Півночі України, назвавши це “жестом доброї волі”. Почали відходити окупанти 31 березня, а вже 2 квітня Генштаб прозвітував про звільнення Київської області.
Битва за Київ почалася задовго до того, як окупанти підійшли до міста, а саме у Гостомелі, куди РФ 24 лютого висадила десант. Тоді вони були здивовані, що там перебували наші військові, які дали бій. І хоча війська РФ змогли захопити аеродром, вони зазнали чималих втрат, а наші артилеристи потурбувалися, щоб окупанти не могли вільно рухатися далі.
Стримування ворога у Бучі (25 лютого – 31 березня) та Ірпені (27 лютого – 28 березня) також зіграло неабияку роль.
Як виживали люди в Ірпені та Бучі під час окупації, як рятували себе та близьких – дивіться відверті розповіді у відео.
Те, що Силам оборони вдалося тривалий час стримувати там ворожий наступ, дало час підготувати та посилити рубежі поблизу Києва. Визначальними ж багато хто називає бої, які точилися навколо села Мощун (5-21 березня).
Загалом під час спроби зайти в Київ окупанти втратили, за різними оцінками, від 10 до 30 тис. пораненими і вбитими, а також близько 700 одиниць техніки.
“Утримати цей форпост було надважливим завданням. Адже Мощун міг стати для ворога воротами на шляху до столиці.“
Валерій Залужний, Головнокомандувач ЗСУ
За словами Залужного, під час оборони Мощуна українські воїни проявили дива військової майстерності. Під ногами загарбників горіла і земля, і вода. Оборонці України підривали понтонні переправи, які наводив ворог, та мости. Все для того, щоб не дати окупантам шансу пройти далі, що і допомогло втримати Мощун і захистити столицю.
Ворог фактично уперся в нашу оборону без змоги просунутися далі, а українські сили, навпаки, знайшли момент для початку контрнаступальних дій. І якби росіяни не відійшли протягом 31 березня – 2 квітня, то могли б бути повністю знищені під Києвом.
Олександр Коваленко пояснює, що під час операції з оборони столиці намагалися розтягнути логістику окупантів. А потім по ній працювали партизани та диверсійні групи, що не дозволило російським окупаційним військам в достатній кількості забезпечувати свої передові підрозділи боєкомплектом, паливно-мастильним матеріалами та іншими засобами.
“Саме за рахунок цього росіяни не могли на півночі провести наступальні дії у напрямку Києва. Їм не вистачало людського ресурсу. Їхні найкращі підрозділи були знекровлені, зазнали серйозних втрат, деякі втратили боєздатність. Їм не залишалось нічого, окрім як залишити північний плацдарм.”
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив
Контрнаступальна операція на Харківщині
та звільнення Херсону
Після втечі з Півночі російські війська зосередилися на спробах загарбати східні та південні області України, перемістивши наявні сили на відповідні напрямки. Поки союзники вирішували, чи переводити ЗСУ на західні зразки озброєння, українські оборонці надзвичайними зусиллями утримували оборону і навіть подекуди тіснили ворога.
Після того як в Україну прибували перші зразки західного озброєння, зокрема далекобійна артилерія та РСЗВ HIMARS (з 23 червня), картинка почала потроху змінюватися. Кульмінацією цих змін стали контрнаступальні операції на Харківщині (6-12 вересня) та Херсонщині (29 серпня – 11 листопада).
Прорив ЗСУ на Харківщині став неочікуваним для окупантів. Частково він став можливим завдяки тому, що в інформаційному полі України лунало чимало заяв про підготовку Збройних сил до неминучої деокупації Півдня. Через це окупанти перекинули чималу кількість елітних підрозділів з інших напрямків для посилення Півдня.
6 вересня ЗСУ пішли у контрнаступ на напрямках Балаклія – Волохів Яр – Шевченкове – Куп’янськ. За день українським військам вдалося просунутися приблизно на 20 км, а до 12 вересня вигнати окупантів з понад 40 населених пунктів.
Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко вказує, що чимало чинників зіграли роль у такій швидкій деокупації значної частини Харківської області. Зокрема й те, що окупанти не очікували удару від ЗСУ.
“Ми накопичили потрібну зброю, яку так само можна було використати для наступальних дій на Харківщині та Херсонщині.
Також правильно організували кампанію з дезінформації ворога. Тобто російські війська змусили розтягнути свої засоби і перетягнути сили на Херсонський напрямок. Водночас Херсонський напрямок прострілювали, зменшували потенціал противника.
Скориставшись ефектом несподіванки, провели вдалі наступальні дії на Харківському напрямку. Це майстерність та підготовленість українських підрозділів, зокрема тих, які проходили навчання на полігонах країн-членів НАТО.”
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень
Звичайно ж, зупинятися на досягнутому Україна не збиралася і поступово готувалася до операції на Херсонщині. Фактично з кінця серпня ЗСУ вели підготовку до прориву, знищуючи склади, командні пункти, скупчення техніки та військ ворога.
І хоча українські війська потроху просувалися на окремих напрямках на Херсонщині, великого прориву, як було в Харківській області, не відбувалося. Докорінно ситуація змінилася на початку листопада, коли окупанти почали готуватися до відступу з правого берега Херсонської області.
Вже 11 листопада українські військові увійшли в Херсон, а до кінця дня підтвердили повне звільнення міста. Це стало ще одним “жестом доброї волі” окупантів, до якого їх змусили вдатися професійні дії ЗСУ.
“Ми нівелювали логістику з лівим берегом. Постійні удари по Антонівському мосту та мосту поблизу Новокаховської греблі значно знизили можливість окупантів реалізовувати забезпечення передових підрозділів, зменшили ефективність керування ними.
Отже, вони не могли утримувати правобережну Херсонщину, і поступове просування ЗСУ… було вже не зупинити. Особливо коли Збройні сили вийшли на Давидів брід.”
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив
Звісно, ми б хотіли побачити операції, схожі на Харківську або Херсонську, і під час наступного контрнаступу, але ймовірність цього за нинішньої ситуації невелика. Певно, наші Збройні сили шукатимуть нових можливостей для проведення контрнаступальних операцій.
Військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов каже, що ворог теж навчається після кожного контрнаступу ЗСУ і робить відповідні висновки. Тому повторення прориву, як, наприклад, у Харківській області, очікувати не варто.
“На жаль, не можна двічі увійти в одну й ту ж річку. Справа у тому, що ворог теж вчиться і робить висновки з того, що відбувається на фронті.
На сьогодні кількість військ, яку накопичила РФ на нашій території, не дозволяє проводити операції з маневром військами. 320 тис. – це достатньо сил для того, щоб створити середню щільність військ та ще й маневрувати ними вздовж всієї лінії фронту.”
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу
Операції з виснаження ворога
Нашим Силам оборони, на жаль, також доводилося відступати з позицій під тиском ворога. Маріуполь, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Соледар – лише кілька міст, за які йшли важкі бої. Тепер же війська РФ зосередилися на спробах захопити Вугледар та Бахмут, використовуючи тактику “випаленої землі”. Вони просто рівняють міста із землею авіацією та артилерією, що не дає змогу українським оборонцям їх утримувати. Експерти не виключають, що окупанти можуть закидати Бахмут і Вугледар “гарматним м’ясом” та змусити наших бійців відступити.
Нині Україна знову перейшла до оборонної операції, під час якої виконує низку цілей. Так, одна з них – не допустити просування ворога вглиб держави. Водночас ми маємо виснажити ворога та відтягти його сили з інших напрямків, щоб потім мати змогу піти у контрнаступ.
Крім того, важливо зберегти життя особового складу, а це означає – вміти вчасно відступити. З початку повномасштабного вторгнення РФ лише одного разу Сили оборони України потрапили в оточення – у Маріуполі. Після того ЗСУ неодноразово вдало маневрували, що давало змогу зберегти життя особового складу.
“Наші сили уникли оточення у Сєвєродонецьку, Лисичанську, Гірському, Золотому, де були реальні ризики. Чи, наприклад, у тому ж Соледарі. Проводилася операція, яка передбачала, що потрібно стримувати атаки ворога, завдавати йому якомога більших втрат і в потрібний момент відійти та зробити це з мінімальними втратами, уникнути оточення.
Російські війська досягли тактичного успіху, оскільки окупували українські населені пункти, але “стратегічно вони не змогли розвинути наступальні дії, тому стратегічна перевага в цьому випадку залишалася за українськими військами.“
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень
Жданов також наголошує, що під час оборонної операції основна ідея – завдати максимальних втрат противнику. Тому хоч українські військові й перебувають в обороні, все одно мають стратегічну перевагу.
“Головна мета будь-якої оборонної операції – максимальне ураження військ противника. Цим вимірюється ефективність операції. Так, іноді доводиться поступатися територією. Але це виправдовується тим, що ми зберігаємо війська і водночас завдаємо максимальних втрат противнику. Стратегічно можна сказати, що це переможні операції.“
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу ЗСУ
Після початку війни чимало українців покинули свої домівки, адже окупанти нищили все на своєму шляху. Ті самі Соледар та Лисичанськ ворог зруйнував майже повністю.
Тому навіть після чималої кількості успішних операцій багато українців залишаються за кордоном.
Що зараз?
Нині ЗСУ зосереджені на підготовці до контрнаступу та утриманні позицій на всіх напрямках, зокрема й Бахмутському. Відходять воїни, лише коли тримати оборону більше немає змоги. Зазвичай це стається через те, що міста вщент зруйновані, адже окупанти вдаються до будь-яких воєнних злочинів, щоб досягти бодай тактичних успіхів.
Яке нині технічне забезпечення нашого війська – ніхто не скаже, щоб цю інформацію не отримали окупанти. Міністр оборони Олексій Резніков зазначав, що, станом на липень 2022 року, оборону України забезпечували понад 1 млн бійців, зокрема близько 700 тис. мобілізованих до ЗСУ. Звичайно, не всі вони перебувають на найгарячіших ділянках фронту. Багато хто охороняє інші напрямки та забезпечує логістику, зв’язок та інші напрями діяльності ЗСУ. Через це на окремих ділянках фронту складається ситуація, коли ворожі сили в кілька разів перевищують наші.
Росія ж має приблизно 326 тис. окупантів, задіяних в агресії проти нашої держави, повідомляв наприкінці січня очільник ГУР Кирило Буданов.
Найважчі бої сьогодні тривають не лише навколо Вугледара та Бахмута, але й поблизу Берестового, Авдіївки та Мар’їнки. Ні в кого не виникає сумнівів, що РФ не здатна виконати політичну мету, поставлену Путіним – вийти на кордони Луганської і Донецької областей. Представник Головного управління розвідки Андрій Юсов сказав, що головне завдання РФ нині – відтермінувати контрнаступ ЗСУ своїми атаками.
Скільки триватимуть ці атаки – важко сказати. Юсов очікує на “дуже активні події” на фронті протягом лютого-березня. Водночас ексзаступник глави СБУ Віктор Ягун впевнений, що наступ РФ триватиме до березня, після чого темп атак почне знижуватися.
Загальна ж ситуація свідчить про те, що РФ намагається змінити стратегію ведення війни. В ОК Південь кажуть, що окупанти змінили тактику обстрілів, щоб виснажити українську ППО: менше, але частіше. Схожої думки дотримується і розвідка Великої Британії, наголошуючи, що з цією ціллю Росія використовує повітряні кулі з відбивачами.
Також, за інформацією розвідки, за 200 км від кордону з Україною окупанти зосередили 450 літаків тактичної авіації і 300 гелікоптерів, що може свідчити про підготовку більш активного використання авіації у війні. Експерти ж більш скептичні щодо цього питання, адже українська ППО набагато сильніша, ніж рік тому, тоді як авіація РФ значно ослабла, зокрема в якості пілотів.
Загалом нині РФ зосереджує війська на основних напрямках наступу вже в Україні. Ані на кордонах з РФ, ані з Білоруссю не фіксують угруповань, які здатні найближчим часом розпочати наступальні дії.
Українські ж Сили оборони підготували чималі резерви, щоб відбити наступ Росіян. За словами Зеленського, він вже розпочався і нині ЗСУ та військово-політичне керівництво роблять все, щоб максимально ефективно відбити його та перейти у контрнаступ.
Готують не лише солдатів, але й озброєння. За рік війни ЗСУ опанували чимало нових видів техніки, які допомагають на шляху до відновлення суверенітету України. Серед них: РСЗВ HIMARS, гаубиці M777, FH70, САУ Caesar, самохідні установки Gepard, ракетні батареї NASAMS та ЗРК IRIS-T, безпілотники Bayraktar, гелікоптери Sea King, бронетранспортери M113 та M117, автомобілі піхоти HMMWV, бронеавтомобілі MRAP Bushmaster.
Нині ж ми очікуємо на прибуття важкої бронетехніки, серед якої танки Leopard 2, Abrams та Challenger 2, колісні танки AMX-10RC, бойові машини Marder та Bradley. Нашу ППО також має посилити ЗРК Patriot та SAMP/T. Все це стане не лише елементом оборони України, але й частиною наступальної сили.
“На жаль, ми не можемо (наступати без новітнього озброєння – Ред.). Без західної бронетехніки ми можемо впевнено проводити оборонну операцію, та й те за умов, що нам дадуть артилерію і боєприпаси до неї. Без цього неможливо проводити навіть оборонну операцію.
Якщо нам не вдасться зібрати резерв і сформувати частини, то навіть за наявності важкої техніки можемо залишитися без перемог на полі бою. Але на сьогодні я не знаю, що має статися в Україні чи світі, щоб ЗСУ за наявності відповідної техніки та озброєння не змогли сформувати контрнаступальне угруповання.“
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу ЗСУ
Росія тим часом зазнає величезних втрат у техніці. Так, військова промисловість ворога досі працює і виробляє зброю, але санкції та темпи її утилізації в Україні роблять все, щоб РФ не могла створити достатньо резервів найближчим часом.
Ще станом на листопад 2022 року, згідно зі словами командувача Військової місії ЄС, адмірала Ерве Блежана, РФ втратила близько 60% танків, 40% бронетранспортерів та 20% артилерії.
Однак навіть такі втрати не стали причиною для Росії, щоб зупинити свою агресію. Ворог розпочав новий виток, а ЗСУ роблять все, аби дати гідну відсіч. Нам залишається вірити у наших захисників, які цього разу готові та озброєні набагато краще, ніж рік тому, та максимально їм допомагати.
Підтримуємо ЗСУ разом
Ми також нагадуємо, що наблизити перемогу України може кожен, допомагаючи Збройним силам. Щодня в мережі можна побачити збори на потреби бригад. Та якщо ви десь не встигли задонатити, то завжди можна переказати кошти на спецрахунок НБУ.
Кошти з цього рахунку йдуть на потреби армії. Поповнювати його можна, як в гривні, так і в низці іноземних валют – доларах США, євро, британських фунтах, швейцарських франках, австралійських, канадських доларах, юані Женьміньбі та єнах.
Задонатити можна за реквізитами UA843000010000000047330992708, або за посиланням. Кожна гривня на ЗСУ наближає деокупацію всіх територій України та нашу спільну перемогу.
