Чому батькам складно визнати, що дитині потрібна психологічна підтримка

Ми з чоловіком психологи.

Він – військовий офіцер-психолог у Прикордонній службі.

Я – цивільна.

Він щодня має справу з військовими і їхнім психологічним станом.

Я – з сім’ями військових, переважно, з жінками і дітьми.

Він щодня навчає і спрямовує воїнів за підтримкою або допомогою.

Я – організовую групи підтримки для дружин і дітей військовослужбовців в своїй ГО Важливі, що надає безоплатну психологічну підтримку родинам.

Чому бояться прийняти допомогу

Якось увечері на кухні я поскаржилася чоловіку: “Ну чому, чому так важко набирати наші групи? Дітей військових, які потребують психологічної підтримки, так багато! Чому батькам важко наважитися звернутися по допомогу?”

 – У нас просто немає культури такого звернення,  – лаконічно відповів мій чоловік.

І я замислилася про це.

Що означає культура звернення? Насправді, це взаємозв’язок між трьома складовими: “я відчуваю дискомфорт – я потребую підтримки – я звертаюся по допомогу”.

На якому етапі руйнується ця логіка

Ось свіжий приклад. З розмови з жінкою-військовою, яка служить в тилу. Вона ділиться: “Останнім часом син агресує. Залипає в гаджетах, б’є сестричку”.

– А ви не розглядали варіант груп підтримки для дітей військовослужбовців?

– Ні, йому таке не треба.

Чому “не треба” – п’ять пояснень

Іноді я чую: “У нас таких проблем немає”. Поширена думка, що для звернення по допомогу потрібні якісь “такі проблеми” – тобто, особливі симптоми, які потребують лікування.

Насправді ж, абсолютно кожна доросла людина і дитина потребують доброго ставлення, підтримки і психологічного розвантаження в наш складний час.

Не потрібно мати якихось особливих проблем, щоб потребувати підтримки – достатньо знаходитися в стресі.

Впливає і відсутність ресурсу. Іноді самим батькам так важко, що розібратися ще й в емоціях дитини надскладно. А знайти ресурс на пошук допомоги – тим паче.

Страх засмутити дитину. Іноді чую: “Я не хочу, щоб розповіді інших дітей в групі засмутили мою дитину”.

Так, поняття ретравматизації дійсно існує. Але психологи нашої команди пильнують цей процес.

Крім того, обмін досвідом, відчуття “я не один”, можливість розказати свою історію – важливі кроки до покращення самопочуття і психологічного добробуту. Це доведено.

Відіграє певну роль і відсутність довіри до психологів. Хто і що буде робити з моєю дитиною, що їй говоритиме – цілком відповідальні запитання.

Я теж раджу перевіряти освіту психолога, який пропонує допомогу – запитувати про його  навчання, знайомитися з членами команди.

Довіряйте, перевіряючи.

Потреба у допомозі часто сприймається як слабкість духу і тіла. Як приниження і нездатність витримати удар долі. “Я сильна, я впораюся сама”. Ця настанова призводить до того, що людина схильна страждати, закриватися, уникати емоцій і наражати на страждання своїх дітей замість того, щоб визнати проблему і отримати допомогу.

Ми в ГО Важливі переконані, психологічна підтримка необхідна кожному, особливо під час війни. Важливо давати собі можливість прийняти допомогу.

У нас працюють групи підтримки для батьків і дітей з сімей військовослужбовців задля підвищення стійкості родин і покращення якості їхнього життя.

Потребувати підтримки – це не слабкість, це нормальна потреба. Бо ми люди.