Чи б’є блискавка двічі в одне місце, або хто і навіщо підриває Керченський міст

Безумовно, чергова “травматизація” об’єкта незаконного будівництва, який відомий під ніком “Керченський міст”, виглядає і дивно, і багатообіцяюче.

На перший погляд, психологічно це, звісно ж, вельми перспективно для України, тому що цілком рельєфно показує абсолютну незахищеність і цього об’єкта, і окупованого півострова загалом.

Ба більше, все, що незмінно бравурно і з неймовірним пафосом говорилося про здатність Росії щось контролювати на окупованих територіях і в самій Росії, не відповідає дійсності. І це вже аксіома, яка має безумовно лякати росіян. І це їх надзвичайно лякає. А незабаром призведе до накопичувального “лякаючого” ефекту розкладної властивості.

Однак давайте припустимо – з урахуванням обсягу пошкоджень, – що настільки ефектно неефектний (залізяка продовжує функціонувати) підрив здійснили самі росіяни.

З огляду на їхній нинішній інтелектуальний рівень і невміння передбачати наслідки – цілком собі сценарій. То які ж завдання вони могли вирішувати?

Перше: спробувати перехопити тему тероризму. Примітивно, але тим не менш.

Закричати на весь пропагандистський рот, що терористичні акти здійснює не тільки Росія. Що, власне, вже й роблять. Банальна російська пропаганда…

Друге: забезпечити конкретний “живий щит” із цивільних окупантів уздовж лінії зіткнення по всій окупованій території. Грубо кажучи, забезпечити прикриття сухопутного коридору для підвезення резервів “жінками і дітьми”. Знову ж таки класична російська (публічно не раз декларована Путіним) тактика ведення бойових дій у великих масштабах.

Третє: спробувати глибше налякати своїх неофітів і агресивно впливати на соціальне середовище в самій Росії. Довести, що це реальна війна, нехай і названа брехливо “СВО”.

І що 17 місяців “триденної” війни – взагалі норм. І що втрати в кілька сотень тисяч – просто свято. Теж класика брехні…

І, нарешті, четверте: існує вічна тепер необхідність генерувати максимально криваві та скандальні приводи, щоб відволікати увагу від “слабкого царя” на прізвище Путін, який блискуче продемонстрував своє боягузтво в особистій ситуації з невдалим “пригожинським заколотом”.

Так чи інакше, все це дуже практично і дуже типово для Росії – примітивні технологічні завдання і примітивні технологічні рішення.

І байдуже, що це сильно б’є по репутації “російської армії” і російських спецслужб.

Читайте також

Україна з цікавістю спостерігає: усе, що відомо про вибухи на Кримському мосту 17 липня