Що відбувається з дитиною, коли вона перестає вірити у Діда Мороза

Свято наближається. Про подарунки на Новий рік, віру в чудеса і про те, що знаходить дитина після того, як перестає вірити у Діда Мороза та новорічних героїв.

Минулого року наш дев’ятирічний племінник залишив перед Новим роком біля ялинки телефон з увімкненою камерою і мав незаперечні докази того, хто йому доставляє подарунки.

Ми з чоловіком хвилювалися, що він при зустрічі з нашою, тоді майже семирічною донькою, поділиться секретною інформацією, вона була б дуже розчарована і налякана. Але все обійшлося.

Зараз доньці майже вісім. Вона пише листи до Миколая та Діда Мороза, але вже ставить прямі питання і придивляється до нашої реакції. І я розумію, що мої відповіді повинні вже трохи відрізнятися від тих, які були минулого року, коли я дуже трепетно ​​вибудовувала атмосферу чаклунства. Зараз ця атмосфера їй також важлива, але вона здатна прийняти більше інформації, проаналізувати, витримати можливе розчарування.

Вік 4-5 років – саме час магічного мислення. Дитина вже встигла зрозуміти, що батьки – не Бог, не всесильні, вона шукає опори на чарівні сили, проживає “час супергероїв”, освоюючи через них межі своєї сили. І віра в Добре Більше для малюка важлива, як мінімум, для відчуття безпеки.

Навіть якщо вона побачить батьків із подарунками – вона сама придумає версію, як подарунок потрапив до них у руки. І навіть якщо старші брати і сестри знецінюватимуть цю віру (для старших – це можливість проявити владу над почуттями малюка), дитина все одно триматиметься за магічну версію.

Віра в чаклунство у цьому віці може допомогти дитині більш безпечно освоювати світ. Більш активна права півкуля мозку в цьому віці допомагатиме фантазувати, створювати та підтримувати метафори, творити.

Еволюція мислення дитини буде виявлятися в критичності, що формується. Зараз ми можемо спостерігати цікаву тенденцію – що більше інтелектуалізація дитинства, що менше ми дозволяємо дитині грати, тим сильніше вона триматиметься за магічну реальність.

Близько 7-8 років дитина вже дозріває інтелектуально, емоційно настільки, щоб сприймати світ трохи критичніше. Тепер вона вже шукатиме ознаки того, що подарунки готує не Дід Мороз і фей не існує. І ставитиме запитання. Але, швидше за все, вона з радістю шукатиме підтвердження існування чарівних героїв. І цілком усвідомлює вигоду своєї віри (отримуючи подарунки і від батьків, і від Миколая та Діда Мороза).

 9+ – час, коли вмикається критичне мислення, префронтальна кора настільки дозріла, що буде готова – сумніватися, порівнювати, шукати невідповідності, критично осмислювати те, що відбувається. І це важливий час, коли дитину не варто штучно утримувати у магічній реальності.

9+ – час важливого переходу: від внутрішнього безпечного всесильного “світу образів” до освоєння зовнішнього, конкретного “світу форм”. І це – своєрідна неочевидна криза у житті дитини. Напередодні пубертату.

Коли вона виходить зі “світу чарівництва” – важливо, щоб “світ реальності” був якомога стабільнішим. І важливо, щоб у своєму абсолютно матеріальному житті дитина могла на щось впливати.

Чим більше дитина робитиме сама, освоюватиме конкретні дії – сама буде читати, сама застилати ліжко, сама робити собі бутерброд, салат, яєчню, сама поливати квіти, доглядати за тваринами (буквально, освоювати конкретні навички), чим більше вона займатиметься ліпленням, конструюватиме, майструватиме, то стійкішою вона буде. Легшим буде цей перехід. Те, що я вмію не у фантазійному, у реальному світі – моя внутрішня опора.

І є кілька варіантів: вона може або “утримувати минуле”, повертатися до колишніх іграшок та ігор, згадувати про світ фей та єдинорогів, знову боятися темряви чи монстрів.

А може – якщо ми повернемося до теми новорічних свят – сама долучатися до підготовки, робити гірлянди, вінки, прикрашати ялинку, готувати меню, ви помітите, що вона сама хоче брати участь у підготовці подарунків, таємно вам щось робить.

Ми відчуємо період цього переходу. Для нього немає зовсім конкретного часу та віку. І треба сказати, що під час тривоги та невизначеності, коли дорослим і самим тяжко дивитися на реальність, можливо, віра у фантазійний світ та чудеса для дітей буде ресурсом. Вони можуть довше утримуватися у ній.

Цього року з донькою ми читали багато книг про новорічні традиції різних країн. І вона дивувалася, як багато різних героїв “символізує чаклунство”. Ми говорили про те, що Святий Миколай був реальною людиною, єпископом. А Дід Мороз – символ “чарівного чаклунства”.

Вона багато сама робить виробів, досліджує “як це працює” – це важливий перехід від “вау! це існує” до того “як це влаштовано”.

Вчора ми їхали в таксі, я відволікалася на повідомлення у телефоні – рекламне розсилання про подарунки дітям. Побачила кофту-іграшку для того самого племінника. З чоловіком обговорювали, який у нього може бути зараз зріст. Донька спитала:

– А що ти робиш?

– Вибираю новорічний подарунок для твого двоюрідного брата. І раптом сказала – ми з татом будемо руками Діда Мороза. Будемо руками чаклунства, щоб створити хлопцеві свято (я зрозуміла, що хочу спробувати розпочати розмову з нею).

– А я теж маю для вас подарунок на Новий рік. Я вже давно підготувала!

– Правда? То ти теж помічниця Діда Мороза у новорічних чудесах?

– Так! – зраділа донька.

Ми нічого не можемо забрати, нічого не давши натомість. (Так часто повторюю цю фразу). У цій порожнечі може бути розчарування і тривога. Замість віри у “зовнішню чарівну добру силу” ми допомагаємо дитині відчути цю силу в собі самій, стати “руками та серцем чарівництва”.

Ми з чоловіком сьогодні говорили про новорічні традиції наших сімей. І це одні з найтепліших спогадів дитинства. Нас із братом новорічні подарунки упереміш із тоді рідкісними мандаринами чекали у капцях, які ми залишали на підвіконні.

Писатиму ще багато про подарунки, дитячі очікування та вимоги. Добрих дорослішань та чарівництва.