Коли закінчиться війна та перспектива вступу України в НАТО – прогноз аналітика

Коли закінчиться війна – скільки у Росії ресурсів на продовження військового вторгнення в Україну, чи вдарить Кремль ядерною, хімічною чи іншою зброєю масового знищення? У разі, якщо вдарить – як відповість Захід? Невже Путіну все зійде з рук? Чи ні?
Наприклад, Україна зараз отримує безпрецедентну підтримку – і військову, і політичну, і дипломатичну. Кремль обклали санкціями набагато потужнішими, ніж Північну Корею. Проте десятки тисяч людей, мирних людей, уже загинули в Маріуполі. Український Херсон в окупації, а всі інші міста не сплять через повітряні тривоги та ракетні удари.
А може, у розстрільному списку агресора й інші держави – Молдова, Грузія, Польща, країни Балтії? Хто знає. І як відреагує на можливі подальші безчинства Росії цивілізований світ.
Про це ми поговорили з американським експертом, людиною, яка професійно аналізує глобальні процеси на континенті, яка знає, чим закінчуються війни і наскільки ефективно працюють міжнародні організації, директором центру військово-політичного аналізу в Гудзонівському інституті Річардом Вайцом.
– Дякую, що погодилися з нами поговорити онлайн про війну, яка зараз іде в Україні. 9 лютого ви опублікували аналітичну статтю, де описали можливі сценарії, які Росія може розіграти в Україні. Що ви тепер думаєте? Наскільки підтвердились ваші прогнози?
– Вони вибрали найгірший із можливих варіантів. Один із сценаріїв припускав концентрацію сил та примус України до прийняття певних умов щодо Мінських домовленостей та інших питань. Вони також намагалися отримати поступки від Заходу щодо Європейського договору безпеки, вони виступали і проти інших речей.
Була ймовірність того, що вони зроблять обмежену інтервенцію, щоб посилити так звані “Донецьку та Луганську Народні Республіки”. Ще було два дуже дорогі сценарії. Один – послабити НАТО, напавши на Україну, що було б дуже складно. А ще один – атакувати Україну, щоб послабити її Збройні сили, що могло вкладатися у так звану політику “демілітаризації”, яку вигадав Володимир Путін.
Її раціональний компонент полягає в тому, що за останні вісім років українська армія ставала дедалі сильнішою. Атакувати Україну вони могли, щоб спровокувати війну та тримати її народ у страху, що будь-якої миті вони можуть відновити наступальні дії.
Але найгірший сценарій, який ми бачимо сьогодні. Масоване вторгнення з метою захопити цілу країну, скинути її владу і, фактично, в той чи той спосіб перетворити її на союзну республіку, як Білорусь, чи частину території Росії, у будь-якому разі, помістити всю країну під російський контроль. Це найекстремальніший сценарій, який викликає найбільше занепокоєння, але який виглядав неправдоподібно. Ось тут я помилився, вони обрали саме його.
– Наскільки цей сценарій успішний, принаймні зараз, яка ваша оцінка? Вони ж вирішили, що намагатимуться взяти під контроль усю країну.
– Наразі можна виділити три фази, як на мене. Перші дві провалилися. Перша повністю провалилася, друга – здебільшого, тепер триває третя фаза. Перша фаза – мені здається, вони повірили у власну пропаганду, що український уряд слабкий, що він не має підтримки у народу, що вони просто маріонетки Заходу, і якщо надіслати просто якусь кількість десантників, то можна майже без особливих зусиль взяти всю країну.
Ми бачили цю демонстрацію сили, показні ракетні удари, але головне завдання операції було десантувати групи військових на аеродромах навколо Києва та інших міст. Вони розраховували, що вони просто стануть мостами для подальшого постачання всього необхідного, щоб далі захопити уряд, ключові міністерства, замінити реальну владу маріонетковою, і що почнуть керувати країною, як було за радянських часів. Всі ці плани впали цілком.
Вони переоцінили власні можливості, недооцінили ефективність оборони України, також недооцінили бажання та прагнення українського народу чинити опір. Вони втратили багато десантників через відсутність підтримки – вони розтягнулися надто далеко і надмірно розосередилися… Фактично цей сценарій провалився буквально за дві доби.
Потім вони перейшли до другої фази. Це таке масоване вторгнення з кількох сторін одночасно – з Півночі, зі Сходу, а також до трьох напрямків із Півдня, залежить, як їх порахувати. Це дозволило захопити деякі території, наприклад, в районі Криму, певних успіхів досягли на Сході, і на Півночі були спочатку деякі успіхи, але фактично це теж швидко закінчилося. Вони надто розтягнули маршрут підвезення всього необхідного і самі надто розосередилися.
А тепер ми спостерігаємо третю фазу, яка полягала в тому, щоб вийти з Півночі, продовжити наступальні дії на Півдні, але по-справжньому основна концентрація зусиль все ж таки на Сході. Вони намагаються захопити частину Донбасу, що залишилася. Ця фаза, я ще не знаю… Те, що вони провалили дві попередні, ще ні про що не каже, але вони точно мають величезні труднощі.
– Путін та його військове керівництво кажуть, що “спецоперація”, як вони це називають, складається лише із двох фаз, і це друга.
– Я не знаю, вони, може, не хотіли ділити першу. Може, вони не рахували військову, а розраховували на мирне захоплення, тож я не знаю. В них же підрозділи Росгвардії їхали країною без супроводу, ніби вони у Росії, не припускаючи жодного опору. Але я вважаю, що зараз третя фаза.
– Ця третя фаза, якщо брати до уваги втрати, які зазнає Росія тут, в Україні, як довго ця операція може тривати? У них достатньо ресурсів?
– Це залежить від інтенсивності та від опору, з яким вони зіткнуться. Може, ще місяць вони воюватимуть. Потім їм доведеться ухвалювати важкі рішення – чи використовуватимуть призовників, чи готові вони облишити інші свої фронти, залучаючи стільки сил на Заході.
Росія може застрягнути в глухому куті. Я думаю, до того часу вони повинні будуть якимось чином зміцнитись для ведення позиційної війни, яка потребує менше зусиль. Може, їм доведеться домовитись про щось.
Але якщо вони досягнуть прогресу, захоплять значну частину Донбасу і скористаються моментом, але розраховую, що Україна продовжить… Як ми чули нещодавно, деякі припускають, що вони хочуть дійти аж до Молдови, щоб поєднати території аж до Придністров’я.
– Так, тепер вони заявляють, що їм потрібна смуга території від Маріуполя до Придністров’я. Наскільки це реалістично, з урахуванням усіх розміщених на їхньому шляху українських сил?
– Чого вони хочуть і чого вони досягнуть – це питання. Звичайно, вони хочуть захопити стільки території. Якщо вони захоплять всю Україну, то, мабуть, відріжуть Україну від Чорного моря, отримають сухопутний коридор до Молдови тощо… Але це малореалістично, з огляду на те, що їхні успіхи за останні місяці на Півдні обмежені. І те, що українська армія провела кілька успішних контратак, тож головний їхній фокус тепер на Сході.
Я не бачу передумов для швидкої реалізації такого сценарію з урахуванням опору, який чинить Україна. Можливо, це був початковий план, один із них. Але вони не встановили контроль над Україною, я гадаю, вже це їм недоступне.
– Наскільки важливо для Москви та російських збройних сил, що українська армія спромоглася затопити крейсер Москва?
– Цей корабель мав символічну важливість. Це флагман, це корабель, який вступив у протистояння з хоробрими захисниками острова Зміїний, цей корабель був приводом для гордості росіян, для Чорноморського флоту. Він також мав деяке військове значення, забезпечуючи повітряну безпеку інших військових кораблів, які завдають ракетних ударів. Сам він не запускав ракети Калібр по території України, це робили інші кораблі.
Але сам собою факт затоплення цього корабля важливий, він показує, що українці тепер здатні і на протикорабельні удари. Раніше вони продемонстрували майстерність у повітряній обороні, майстерність підбивати броньовану техніку на землі, а тепер і протистояти кораблям.
Цей випадок розкриває всі слабкості систем захисту кораблів, тепер, звичайно, у їхніх людей виникне питання, чому, маючи три рівні протиракетної оборони, крейсер не зміг перехопити ракети, які по ньому вдарили. Це призвело до того, що багато кораблів російського флоту змушені були відійти подалі від берега. Це означає, що тепер, навіть коли вони запускають ракети з далекої відстані, це дає українським військовим більше часу, щоб відреагувати на ракетну атаку, збити ракету, відвести техніку або сховатися в укриття.
Тобто якесь значення це має. Але головна битва все ж таки на землі. І головне питання, як події розвиватимуться на Донбасі, наскільки успішними будуть сухопутні війська за певної підтримки авіації. Морський компонент не має такої важливості.
– Наскільки реально, що їм все ж таки вдасться висадити десант, який зараз на борту їхніх кораблів? Наскільки реально, що вони наступатимуть на Одесу з моря?
– З тими морпіхами, які в них є, я сказав би, що така операція нереальна. Остання подібна операція була успішно проведена в 1950 році, коли ВМС США і генерал Макартур провели Інчхонську десантну операцію й застали північнокорейську армію зненацька. Але з того часу практично ніхто такого навіть не намагався робити, бо це дуже важко.
Здається, що вони загрожують проведенням такої операції, щоб утримувати якусь частину українських сил там. Але наскільки мені відомо, більшу частину морської піхоти вони вже висадили, і вони ведуть бої в районі Маріуполя. За великим рахунком, це додаткова піхота.
– У цій війні Україна покладається на західні країни. Я маю на увазі і військову та фінансову підтримку. Наскільки ця підтримка ефективна?
– Вона критично важлива у кількох аспектах. Перший – арсенал української зброї, яка дісталася у спадок, дуже обмежена. Тож українській армії потрібна була заміна боєприпасів, запчастини, потрібна була й інша допомога. Звичайно, нам не відомі всі деталі, але мені здається, що західні країни допомагають і розвідданими, які дають розуміння – де росіяни, куди вони пересуваються, які цілі вдалося вразити та усунути.
Санкції матимуть ефект у довгостроковій перспективі. Щодо дипломатії, ми бачимо солідарність, якої я навіть не очікував. Ви згадували мою статтю з прогнозами, там я говорив, що НАТО розділиться щодо того, як відповідати на російське вторгнення. Але оскільки росіяни обрали шлях такого масованого вторгнення, проблем із цим не було. Підтримка НАТО, ЄС та всього Заходу є сильною.
Звичайно ж, українцям дали не все, що їм потрібно – небо не закрили, на ранній стадії президент Байден відкинув можливість того, що Збройні сили США можуть втрутитися в цей конфлікт. Ймовірно, це полегшило завдання росіянам, вони почуваються комфортніше в агресивній війні, роблячи всі ці військові злочини. Але це було реалістично, я думаю, ні США, ні будь-яка країна НАТО не збиралися посилати своїх солдатів в Україну, поки бої не виходять за межі України.
– Ми ще повернемося до питання закритого неба та можливого втручання інших країн у цей військовий конфлікт. Але поки що я хотів би вас запитати ось про що. Україна отримує багато різної зброї, але все ж таки очевидно, що їй треба набагато більше. Зокрема зброя, яку можна використовувати у контрнаступальних операціях. Наскільки реально, що Зеленському вдасться про це домовитись із західними союзниками?
– Ви маєте рацію, що поки що Захід дає Збройним силам України зброю для захисту. Українські військові продемонстрували здатність проводити контратаки – як ми бачили на Півночі та на Півдні, але для великої контрнаступальної операції, яку хотілося б побачити, повернення Донбасу, якщо не Криму, українцям знадобиться набагато більше.
Набагато більше засобів повітряного захисту, контрбатарейного обладнання засобів розвідки та спостереження, їм знадобляться бойові літаки, тисячі дронів, набагато більше бронежилетів – цього поки що не надіслали, що позбавляє їх можливості провести таку масовану контратаку.
Може, це займе час, тому що радянських засобів ППО є лише невелика кількість, і, напевно, доведеться купувати десь в інших місцях. А якщо українцям передадуть якусь західну зброю, їх доведеться перенавчати, що займе місяці. Адже треба буде навчитися ефективно використовувати нові системи, навчитися інтегрувати їх з іншими системами. Це може бути важливіше до кінця року, може, наступного року, хоча сподіваюся, що не знадобиться, що ця війна не триватиме так довго.
– Наскільки ймовірно, що війна закінчиться так, як цього хоче Україна?
– Для цього, ймовірно, буде потрібна зміна уряду в Росії. Щоб створити умови для виведення російських військ. Це вже траплялося. Було 1990-го, що принесло свободу Україні та Балтійським країнам. Це може статися. Але хто знає, що відбувається всередині Кремля, який опір чинять президентові Путіну? Сидячи тут, важко сказати.
Я думаю, що українцям вдасться зробити обмежену кількість контратак, якщо тільки росіяни не допустять якихось серйозних помилок. Що б хотілося побачити, то це повторення Курської битви, наприклад. Де росіяни відіграватимуть роль нацистів, які пішли у наступ, а українці зможуть блокувати наступ і піти в контратаку та пробити оборону росіян, погасити наступальний потенціал збройних сил РФ. Але це дуже складно з огляду на те, що Україна має обмежену кількість важкого озброєння.
Кількість військ достатня, в принципі, збігається, але українцям потрібно набагато більше зброї та повітряних засобів, щоб здійснити атаку, яку колись здійснила радянська армія чи ізраїльська армія.
– Україна благала НАТО та інші країни закрити небо, забезпечити безполітну зону. Відповідь була ясна – ніхто не буде втручатися фізично в цю війну. Що можна було б зробити альтернативно, адже щодня від авіаударів руйнується багато громадянської інфраструктури? Адже сирени повітряної тривоги не вщухають.
– Я думаю, що вже обраний шлях певною мірою працює, українська армія використовує асиметричні системи оборони проти тих засобів, які роблять ці удари. Ми бачили, як українські військові використовували протиповітряні ракети та перекрили можливості маневрування в українському повітряному просторі для російських літаків та гелікоптерів.
Те, що відбувається зараз – вони фактично не покидають повітряного простору Росії та запускають звідти ракети по території України. Як я вже казав, кораблі теж відійшли і виробляють пуски з далекої відстані. Певною мірою Україна закрила небо самостійно для пілотованих літальних апаратів. Крім нічного часу, або коли вони не літають на низьких висотах і не схильні до небезпеки з боку зенітних ракетних комплексів.
Щодо надання обладнання, здатного вражати цілі в повітряному просторі Росії, то в НАТО поки що вагаються з цього приводу, мабуть, їм доведеться переглянути своє рішення, якщо так буде продовжуватися і надалі.
– За офіційними даними, українська армія збила понад 180 реактивних літаків і приблизно таку саму кількість вертольотів, разом – понад 300 бортів. Наскільки це значні втрати для російської армії?
– Це позбавило їх переваги в небі. Я вважаю, що українські протиповітряні системи змогли забрати у Росії свободу контролю над небом. Вони не змогли знищити систему ППО України. Їм довелося зіткнутися з українськими військовими літаками та ракетами. Їх позбавили переваги в небі, яким користувалися, наприклад, ізраїльтяни або американці в інших війнах. І це завдає їм шкоди і на землі. Чого ми поки що не знаємо – наскільки ефективними є їх дрони, які можуть замінити пілотовані апарати. Мені здається, з тим, що Україна має, вона чудово справляється.
– Говорячи про ті суперечки, які зараз відбуваються всередині НАТО, всередині Європейського Союзу і, напевно, на Капітолійському Пагорбі, наскільки єдині західні країни у протистоянні Росії?
– Єдиніші, ніж я очікував. Мені здається, є значна підтримка щодо надання Україні дипломатичної допомоги – санкції, військова допомога, міжнародна підтримка. Краще, ніж я припускав, ґрунтуючись на розбіжностях, які були у союзах щодо України та інших питань у минулому. Ймовірно, деякі країни виявляють менший ентузіазм, ніж інші – відразу спадає на думку Угорщина, але вони себе й поводили нестерпно, перешкоджали консенсуальним рішенням НАТО та ЄС. Так що я думаю, це один із приємних моментів, які створила ця ситуація.

– Тут, в Україні, багато хто критикує Німеччину та Францію за проросійську позицію. Чи означає це, що всередині ЄС все ще багато протиріч щодо України?
– Я думаю, що суперечності перебільшені. Навіть німці роблять щось, навіть надають важку зброю, що спірна тема всередині коаліції. Але вони заважають робити це іншим країнам. Чого ми боялися, так це те, що будуть суперечки між союзниками, які зроблять НАТО неефективним у протистоянні вторгненню. ЄС працює з Британією та іншими, вони єдині, я б назвав це коаліцією готовності.
Але поки навіть якщо якісь країни залишаються осторонь, вони не тримають осторонь інші країни. Просто самі посіли таку позицію. Я відзначив би прагнення німців у деяких речах, наприклад, відмова від історичного небажання протистояти Росії загалом. Це не так багато, як би всім хотілося, але не так мало, як ми думали, що в результаті отримаємо.
– Стався безпрецедентний випадок, коли Україна зуміла подати заявку на членство у ЄС. Це була скорочена процедура, вони урізали бюрократію та дали можливість Україні подати заявку. Наскільки реально, що країни ЄС приймуть Україну як нового члена?
– Звичайно, краще б про це сказав хтось, хто краще знає принципи ЄС. Нам у США дуже важко зрозуміти. Система ЄС набагато складніша, ніж політична система США. Моя думка, що всі вони не дуже хочуть приймати суперечливі країни до свого складу, як Україна, Грузія, навіть Туреччина, може, ситуація змінилася. Але я справді не знаю внутрішніх процесів ЄС, щоб дати відповідь на це запитання.
– Але на вашу думку, це змінило б перебіг і характер цієї війни?
– Ні. Ну в сенсі, я вважаю, що це дуже допомогло б Україні відновлюватися після війни.
Україні знадобиться значна допомога у відновленні економіки, треба буде вигадати освітні програми для українців у Європі тощо. Тобто членство в ЄС дуже допомогло б прискорити відновлення України після того, як вона переможе, або що б не сталося.
Але щодо впливу на результат цього військового конфлікту – ні. Може, НАТО. Якби Україну прийняли в НАТО, це мало б значний вплив. Але знову ж таки, це більше про майбутнє. Я думаю, що результат цієї війни буде залежати не так від санкцій чи пропозицій Україні членства тощо, все вирішуватиме здатність України перемогти чи зупинити російське вторгнення силами, які зараз на полі бою.
– Говорячи про можливість залучення до цієї війни інших країн, ми знаємо, що США, ЄС та НАТО відкрито заявили, що вони не втручатимуться. Якщо Росія застосує будь-яку зброю масової поразки – хімічну, біологічну чи ядерну – це змінило б позицію цих країн, зокрема США?
– Я думаю, все залежить від того, якщо ми говоримо про хімічну зброю, яка це буде зброя. Хлор? А може, це була промислова катастрофа. Ми бачили подібне у Маріуполі, коли у кількох людей були симптоми можливої поразки хімікатами. Ну це велике виробниче підприємство, може, був витік хімікатів, коли пошкодження зазнали якісь сховища…
Все, що не матиме величезних масштабів, ні, це нічого не змінить. Але якщо це буде паралітичний газ, який випустять у містах, від якого загинуть тисячі мирних українських громадян, то тоді має змінити. Я не знаю, чи це змусить Захід втрутитися. Президент Байден заявляв, що реакція буде, але не воєнна. Сполучені Штати та їхні союзники застосують щось інше, все дійсно залежить від того, що саме станеться, наскільки всі будуть упевнені, що хімічні агенти були застосовані навмисне, від кількості жертв тощо.
– А щодо ядерної зброї?
– Так. Це змінить гру ґрунтовно. Росіяни можуть використовувати ядерну зброю, щоб залякати Захід, щоб він не втручався. Мені так здається. Немає військової потреби використовувати в Україні ядерну зброю. Якщо вони планують окупувати всю країну та користуватися її ресурсами. Тобто якщо вони її використовують, то тільки для того, щоб змусити Захід або вплинути на його рішення. Тоді так. Буде велике питання, що зробить Захід.
Все залежатиме від того, де саме застосували ядерну зброю, чи Сполучені Штати відповідатимуть також ядерною зброєю чи іншим способом? У владі є група людей, які говорять про подібний сценарій, мабуть, у них є методичка – як діяти. Але насправді все дуже залежатиме від того, що і де було застосовано.
Я все ж таки думаю, що навряд чи. Оскільки в НАТО вирішили не вплутуватися у цю війну. Навряд чи росіяни застосують ядерну зброю, навіть якщо їх заженуть у глухий кут, здається, що тоді вони зайдуть занадто далеко.
Але знову ж таки, і я, і всі тут помилилися щодо того, що робитиме Путін і чому він це робить. Тож я радий, що є люди, які розглядають можливості протидії такому сценарію.
– Але ж Володимир Путін і так неодноразово заявляв, що тут, в Україні, іноземні найманці, іноземні інструктори воюють з росіянами. Чи це може означати, що він розглядає таку можливість?
– Ні. Я маю на увазі, що про них не думаю як про іноземних найманців чи радників. Якби НАТО надіслало свої війська в Україну захистити країну від російських окупантів, це б їх являло як цілі, які мають політичні мотиви, вони могли б подумати, що треба залякати Захід, щоб ті відійшли. Або якби конфлікт виник на якомусь іншому ґрунті – у країнах Балтії та Польщі шляхом ескалації традиційної війни.
Тоді б такі сценарії були б застосовні, але поки що вони, здається, викопали де-факто щось на зразок протипожежного рову, якщо це можна так назвати. США та інші союзники надають багато військової допомоги Україні, але не розміщуватимуть власні сили, регулярні війська в країні. Росія атакує Україну та українських громадян, а не країни чи території НАТО.
– Завдяки санкціям російська економіка здувається, здається, Росія намагається знайти союзника в особі Китаю, наскільки сильним може бути такий союз? Це може змінити щось на континенті?
– Так, це засмучує. Щоправда, нічого нового, в останні кілька років ми спостерігаємо за тим, як Росія та Китай намагаються створити міцний союз. Китай надає міцне дипломатичне прикриття Росії, повторює луною російську пропаганду, що впливає на громадську думку про те, що відбувається, у незахідних країнах.
Китай продовжує економічне співробітництво з Росією у багатьох галузях. Але поки що не ясно, чи надавали вони пряму військову допомогу, а я думаю, це саме те, чого хочуть росіяни – їм потрібні запчастини, китайські технології тощо. Звичайно, через це складніше змусити росіян відійти, саме через підтримку, яку надає Китай.
Я все ж таки сказав би, що є одна хороша річ, яку зробили китайці – наполягли, щоб вторгнення не було під час Олімпіади в Пекіні, це все відсунуло війну в часі. І російські вантажівки й танки почали застрягати в болоті та бруді. Напевно, це єдиний добрий вчинок Китаю у цій війні. Вони просто відсунули війну на останній можливий для цього час.
– Між Росією та Китаєм є територіальні суперечки, чи може так статися, що Китай скористається ситуацією, доки російські війська зайняті в Україні?
– Я не вірю в це. Мені здається, саме тому росіяни спокійно стягли свої сили зі Сходу, вони свято вірять, що китайці не вторгатимуться, очевидно, що росіяни ще й з Грузії, і з Сирії, і з інших місць стягнули сили. У китайців справді немає наміру протистояти Росії в цілому, їхні стосунки з усіма іншими… погані стосунки з Індією, США, Австралією, Японією, Тайванем, В’єтнамом та іншими.
Чого вступати у протиріччя з країною, яка, єдина із сусідів, не ускладнює їм активно життя.
Те саме з Росією – їхні взаємини з усіма настільки погані, тож навіщо вступати в суперечності… Китайці відкрито заявляють Сполученим Штатам: ви хочете, щоб ми розірвали взаємини з нашим єдиним тепер другом, щоби ви сконцентрувалися і атакували нас потім. Так що китайці не робитимуть нічого, що зіпсує відносини з Росією – забрати шматок території, відрізати економічні чи інші зв’язки.
– Говорячи про цей прохід від Маріуполя до Придністров’я, Путін заявляв, що Молдова може бути наступною. Наскільки це можливо і якою буде реакція Заходу?
– Якщо росіяни досягнуть успіху в тому, щоб захопити Південь України чи всю Україну, тоді, я думаю, вони спробують піти далі. Можуть зробити паузу на кілька місяців-рік, щоб консолідувати свій контроль і відновити свій військовий потенціал. Але я думаю, що якби так сталося, то цілями, про які я найбільше хвилювався б, були б Грузія та Молдова, насамперед.
Відповідь Заходу буде такою самою, як зараз у ситуації з Україною. Буде велика економічна та дипломатична підтримка, може, навіть військова допомога, але не військове втручання західних країн.
Президент Байден сказав дуже прямо: якщо ви в НАТО, США захищатимуть вас усіма способами, якщо ні, тоді Сполучені Штати, як в Афганістані, Іраку та Україні, надаватимуть суттєву допомогу, але не використовуватимуть власні сили. Тому Швеція та Фінляндія, які до цього тісно співпрацювали з НАТО, тепер вирішили переглянути свої підходи до оборони та замислилися про членство у військовому союзі.
– Чи це означає, що двері НАТО для України тепер зачинені?
– Я думаю, що вони не дадуть Україні приєднатися під час активної фази конфлікту, але я думаю, що українські збройні сили показали, що вони точно відповідають стандартам НАТО за своєю військовою майстерністю, важливість утримувати Україну поза контролем Росії в рамках безпеки всієї Європи.
Поки Україна, Молдова та Грузія є вільними, це послаблює військовий потенціал Росії, і вона не може загрожувати іншим країнам. Я думаю, що це посилює аргументи на користь того, щоб Україна вступила до НАТО. Найкращий для цього час, коли Росія слабка.
Нині в Україні пишеться всесвітня історія. Небачений раніше випадок, коли на полі бою в маленькій європейській країні силами народу цієї країни відстоюється вся система безпеки цілого континенту. Коли величезна ядерна держава отримує по зубах, бо українцям нема куди відступати – адже напали на їхній будинок, їм доводиться захищати право на власне існування.
Звісно, результат цієї війни складно передбачити точно – адже сили абсолютно невідповідні й ціну за цивілізаційний вибір України вже заплачено величезну. І тільки від українців залежить, щоби ця ціна була сплачена недаремно.