Що буде на місці Більшовика: як у Європі перетворюють старі промислові зони на комфортні простори

Продаж заводу Більшовик на Шулявці відкрив нові перспективи перед девелоперами – кардинально змінити занедбаний мікрорайон столиці площею 35 га майже у центрі міста, враховуючи найкращі західні практики розвитку мегаполісів.

Свого часу завод Більшовик був велетенським промисловим гігантом, але зараз повністю втратив свою промислово-економічну потужність і є фактично закинутою територією посеред столиці.

Продаж заводу на аукціоні поклав кінець його попередній іпостасі існування як сірої промислової зони і спрямував до подальшої перспективи – перетворення на мікрорайон нового типу, де поєднується житловий та бізнес-простір.

Ми вирішили дослідити, як у сучасному західному світі перетворюють старі промислові зони на нові комфортні квартали, і які концепції та підходи для цього використовуються.

На Заході давно панує думка, що промислові зони у міських межах у ХХІ ст. цілковито втратили свою актуальність. А тому всі цивілізовані країни активно ревіталізують їх під новий тип забудови.

Головними принципами такої забудови є безпека, інклюзивність та створення максимального комфорту для всіх, перевага пішохідних зон над всюдисущими автомобілями.

Не менш важлива й екологічність – вільний простір між забудовами перетворюється на громадський простір з парками та зеленими зонами відпочинку.

Кожен квадратний метр тут максимально використовується на користь усім. Тому у сучасних просторах немає гігантських вільних площ і пусток поміж будинками.

Останніми десятиліттями в Україні (та й на пострадянському просторі загалом) теж намагалися деякі елементи цієї концепції втілювати у життя. Але це скоріше антиприклади того, як подібне можна робити.

Ті ж Буча та Ірпінь поруч із Києвом стали класичними прикладами дискомфортних нагромаджень новобудов без розвиненої інфраструктури, транспортної розв’язки.

Це міста, в яких фактично відсутні робочі місця, перевантажені лікарні, школи та дитячі садочки, і де жителі часто змушені не лише самі щодня добиратися за 30-40 км до столиці на роботу, а й возити туди ж дітей до школи, і так само в кінці дня добиратися додому.

Це класичний неправильний приклад побудови винятково спальних районів та містечок, які, по суті, окрім того, що дискомфортні для проживання, ще й перевантажують сусідні міста та райони заторами та напливом працівників.

Відтак цілком очевидно, що зведення цілого будівельного кварталу чергових прикладів неякісної бетонно-скляної забудови без інфраструктури та комфорту на місці Більшовика буде неможливим. А це означає, що у міста та майбутнього забудовника, який працюватиме на цій території, залишається лише один вихід – ревіталізувати цей простір згідно нових концепцій та підходів.

За цими стандартами і принципами люди мають жити, працювати та проводити дозвілля на одному місці, не відходячи далеко від своєї оселі. Люди не повинні щоденно витрачати дорогоцінні години вільного часу на дорогу туди й назад, стояння у заторах, посилюючи навантаження на й без того непристосовану до такого трафіку міську інфраструктуру.

Цілком логічно, що на площі у 35 га (і навіть менше, з урахуванням того, що частина території під 5-м цехом відійде місту для добудови Шулявської  розв’язки) слід збудувати не лише комфортні та безпечні будинки для проживання, а й розвинену інфраструктуру.

Тут мають функціонувати мережі крамниць та супермаркетів, дитячих садочків і шкіл, зон для відпочинку та розваг дітей – від ігрових майданчиків та скверів до спортивних майданчиків і центрів дозвілля.

У цьому ж мікрорайоні дорослі повинні мати якісний сервіс – не лише для можливості купувати максимально необхідне у крамничках та супермаркетах для щоденного побуту, а й місце для якісних розваг – кінотеатри, клуби, бібліотеки, піцерії, кав’ярні, готелі, спортклуби, місця для вигулу собак, прогулянок на велосипеді та піших маршрутів.

Тобто такі зони повинні бути поруч із будинком або сусіднім кварталом чи мікрорайоном, концентруватися навколо них, а не розсіюватися у всьому місті. У людей має бути можливість комфортно відпочити від роботи і провести час із родиною так, щоб у них щоразу не виникало бажання поїхати геть від місця сну для відпочинку в інший район міста.

Європейські підходи містобудування показують, що за якісного планування кожен новий мікрорайон стає улюбленим місцем проведення дозвілля жителів цього мікрорайону.

Разом з тим варто звернути увагу на те, що на Заході при описі новозведених мікрорайонів вказують не лише кількість нових жителів у нових будівлях, а й робочих місць, які згенерує цей мікрорайон.

Адже для підтримання його життєдіяльності, для роботи у крамницях, перукарнях, кіосках з ремонту одягу та взуття, салонах краси та спортзалах, школах та дитсадках – необхідні фахівці. І їхня сукупна наявність на Заході сприймається як ознака того, що новий район – живий, ефективно функціонує та розвивається, і ніколи не стане депресивним або мертвим.

Від концепції забудови міст спальними районами, де люди лише сплять після роботи та їдуть вдень до офісних чи промислових районів на роботу, там вже давно відмовилися.

Втілення у життя цих концепцій можна розглянути на прикладі двох міст – Гельсінкі та Мюнхена. Там за останні роки ревіталізували старі промислові зони, а на їхньому місці звели цілком нові багатофункціональні мікрорайони, створені за згаданими вище принципами.

У столиці Фінляндії зараз показово розвивається новий острівний район Яткясаарі (Jätkäsaari). Цей район входить до зони реконструкції Західної гавані, яка передбачає реконструкцію приморських районів Гельсінкі у найближчі десятиліття.

Раніше це була типова портова промислова зона, де житлова забудова існувала лише у північній частині району. А більшість площі острова займали складські приміщення та відповідна інфраструктура.

Починаючи з 2017 року кількість населення почала різко зростати, і від порту залишився лише пасажирський термінал. Усієї вантажної інфраструктури вирішили позбутися на користь створення повноцінного житлового району.

При цьому Яткясаарі дуже щільно – і незвично для нас – забудовується новими будинками. Тут їх планують звести щонайменше 650, та ще й у такий спосіб, щоб будинки створювали замкнений простір, який захищатиме їх і двори від морського вітру.

Але це не перетворює район на бетонне гетто – у  кварталах між будинками створюється паркова зона загальною площею 20 га.

У новому районі планують розселити щонайменше 20 тис. жителів. Окрім житлових будинків, на острові вже працює торговий центр, готель Clarion, офісні центри, бібліотека, в подальшому планується добудувати критий басейн та спортивно-розважальні центри, молодіжний театр, художню студію.

З материковою частиною міста район вже з’єднаний двома трамвайними лініями.

У німецькому Мюнхені не менш цікавим для порівняння є мікрорайон Паркфіртель Гізінг, який також загалом можна порівнювати із нашим Більшовиком.

Колись це була територія колишньої промзони Агфа. У певний час її заселили висотною забудовою, але згодом вирішили перетворити на паркове містечко із сучасними малоповерхівками.

Будинки тут розміщені у велетенській парковій зоні в оточенні численних дерев. За згаданим вище принципом місцева влада переробляє колишні райони-мурашники на комфортні зони проживання і роботи.

Як бачимо, на Заході свідомо обрали політику перетворення великих мікрорайонів із безликими висотними багатоквартирними будівлями на комфортні житлові простори самодостатніх мікрорайонів.

І було б добре, якби наша влада підштовхувала забудовників на створення нормальних мікрорайонів із комфортними умовами проживання та праці.

У такому випадку протистояння місцевих громад із забудовниками припиниться, самі девелопери перестануть сприйматися негативно, а їхні проекти вважатимуться свідченням прогресу та позитивних перетворень міста.

Зараз девелопери – власники старих промислових будівель на Шулявці – мають унікальний шанс забудувати територію під Більшовиком згідно із сучасними тенденціями комфортного проживання та праці.