Рашисти не випускають працівників ЧАЕС і не дають завезти продукти в місто – мер Славутича
Йде 22-й день війни, а на Чорнобильській станції досі перебуває та зміна, яка чергувала 24 лютого. Рашисти не дозволяють людям залишати станцію.
– Жодного прогнозу щодо заміни персоналу на ЧАЕС ми не маємо, – сказав Фактам ICTV мер міста Славутич Юрій Фомічов. – Ми намагаємось підняти світову спільноту, тому що така ситуація – це небезпека самої ЧАЕС.
Так, ЧАЕС не генерує електроенергію, але там міститься ядерне паливо, що потребує уваги, за ним потрібно слідкувати. Якщо параметри його стану зміняться, то необхідно приймати певні рішення.
І сама зона без контролю. Російські окупанти не усвідомлюють, де вони перебувають і як треба себе поводити. Які наслідки можуть бути від їхніх варварських дій.
– Адже уже була ситуація, коли зникло енергопостачання і все працювало від дизель-генераторів, – розповів Юрій Фомічов. – А якби електроенергія не відновилася, то вийшла б з ладу система охолодження палива, і це була б друга Фукусіма.
Наразі електрика на ЧАЕС є, все працює в штатному режимі, але люди дуже втомлені. Концентрація уваги через втому і стрес знижується. Вони потребують заміни.
– Ми чекаємо, коли з’явиться зелений коридор для того, щоб працівники могли повернутися додому, – продовжив мер. – Головне, є люди, які можуть їх замінити. Вони розуміють, що потраплять на роботу на невизначений термін, але вони готові до цього.
Влада міста, як може, привертає увагу світового співтовариства до ситуації на ЧАЕС. Потрібен зелений коридор, щоб вивезти зміну працівників, яка перебуває на станції уже понад три тижні.
Славутичани вболівають за своїх людей, що залишилися у Чорнобильській зоні. Є сім’ї, де обоє батьків утримуюються агресорами на станції, а їхні діти залишилися в місті з бабусями. І це жахливо.
Жахливо ще й тому, що місто в ізоляції. Немає надходження продуктів харчування, ліків.
– Ліків в аптеках майже немає, – повідомив Фомічов. – Продукти не завозяться. Ми знайшли стежинку, якою привезли трохи необхідного: дитяче харчування, медикаменти. Все це розподіляємо через сімейних лікарів та педіатрів, щоб кожна сім’я отримала хоча б що-небудь.
Навколо Славутича точаться запеклі бої. Містяни чують, як ревуть літаки, що злітають з аеродромів Білорусі й летять бомбити наші міста. Від цього важко, але люди вірять у нашу перемогу.
