Дитина втомилася або соромиться: чому діти не хочуть йти до школи

Коли дитина каже, що вона не хоче йти до садочка, гуртка, школи або ж на вулицю, ці слова здаються глобальними та часто лякають батьків. Але все це дуже загальні формулювання.

Як правило, дитина намагається уникнути тільки частини цієї глобальності. Батькам слід докласти зусиль, щоб навчитися розділяти загальне “не хочу” на конкретні частини.

Якщо зануритися у деталі, то виявиться, що дитина все-таки хоче ходити до школи чи у садок. Якщо їй допомогти розібратися, то дитина уточнить, що:

• я втомився;
• мені складно прокинутися сьогодні або взагалі прокидатися вранці;
• я вранці не можу зібратися і згадати, що потрібно робити, а батьки сваряться;
• мені не подобається, незручна форма (адже є школи, у яких обов’язкова форма);
• мене заколисує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сам, я соромлюся, що мене водить мама);
• мені самотньо у школі (посварився чи немає друзів);
• мене ображають, наді мною сміються, я став свідком або жертвою булінгу;
• я загубив підручник, рюкзак;
• я не зробив домашнє завдання;
• я не можу ходити в туалет у школі;
• мені складно дається певний предмет;
• у мене складні стосунки з учителем;
• я припустився помилки і не розумію, як виправити ситуацію;
• мені страшно не впоратися та отримати погану оцінку;
• я закоханий/на (в дівчину-хлопця з іншим режимом навчання);
• я погано себе почуваю (захворів, відчуваю тривогу, боюся захворіти);
• я багато пропустив, не можу швидко наздогнати;
• я соромлюся;
• я хочу їсти (не можу їсти те, що є в школі);
• я став свідком обману, правду сказати не можу – боюся зрадити однокласників, обдурити вчителя теж не можу;
• мені не вистачає часу на хобі.

Уявіть, кожен з цих пунктів у моїй практиці був причиною слів “я не хочу до школи” у різних дітей. І всі ці пункти для них серйозні. Я прошу дитину переформулювати так: я хочу в школу, але…

І вирішити питання з одним-двома пунктами набагато легше, ніж із глобальним “я не хочу до школи”.

Але для того, щоб дитина будь-якого віку змогла разом із нами міркувати про все це і довірити те, що їй складно, – важливо, щоб ми привчили себе слухати, не перебиваючи, не оцінюючи, серйозно ставитися до її слів та щиро бажати розібратися і допомогти.

Автор: Світлана Ройз – дитячий сімейний психолог