Як українці почали пити негазовану воду та їсти елітні сири. Інтерв’ю із засновником Моршинської

Саме завдяки Моршинській українці переступили через ментальний бар’єр і почали платити гроші за негазовану воду. А тепер творець бренду Микола Кміть ставить перед собою новий виклик – привчити нас до культури споживання якісних сирів. У 2017 році він став головою ради директорів агрохолдингу МУККО.

З підприємцем говоримо про особливості ведення бізнесу в Україні та стосунки приватного сектору з державою, адже наш співрозмовник в минулому був головою Львівської області. Зараз Микола Кміть відкриває нішу аграрного бізнесу та розповідає про те, як ведуть себе гравці в одному з найбільших секторів  української економіки.

Про роботу губернатором

Дуже часто у суспільстві зустрічаються лозунги, що не треба пускати бізнесменів у політику, а політиків не можна пускати у бізнес. Насправді, всі ми громадяни України, і маємо право приймати участь у правлінні цією державою. Робота не проста.

Голова адміністрації відповідає за все – від стихійного лиха до медицини, народжуваності і боротьби з інфляцією, але повноважень не має.

Будь-який голова адміністрації працює дуже багато. Але це не означає, що він приносить величезну користь для держави.

Є загальне слово Менеджмент. На моє переконання, менеджмент має різну специфіку, але його фундамент однаковий. Менеджмент буває закритої радянської системи, а буває менеджмент відкритої демократичної системи, за якою живе світ.

Нажаль, ми маємо зараз керівників, які не є менеджерами взагалі. Наступними мають бути представники відкритої системи, якої навчають у кращих ВИШах світу. Людина, яка себе по певним параметрам вважає менеджером, може управляти будь-чим.

Про війну та бідність

Існує теорія обмежень, яка свідчить, що є тільки одне вузьке місце у системі, розширення якого дасть прогрес. В даному випадку Україна – це система. І в ній є це критичне місце, покращивши яке, ефект відчує уся держава. Я думаю, що це місце –  війна.

Якби це питання вирішилось, наступним кроком мало би стати подолання бідності. Не може держава розвиватись, якщо в ній є люди, що не мають достатньо коштів, щоб прожити місяць.

Щоб змінити ситуацію, треба покроково розписати, як це втілити. Один з таких кроків – пониження курсу гривні. Так, ми втратимо якусь частку імпорту. Але це питання пріоритетності: подолання бідності дасть більший вплив на державу, ніж збільшення експорту. Не можна говорити красивими лозунгами, закликати до якоїсь моральності, якщо ми не даємо людині прохарчуватись і віддати своїх дітей у садок.

– У 2008 році через паводок (через інтенсивні грозові дощі у липні 2008 року сталось різке підняття рівня води в річках, повінь вважається найбільшою в історії Західної України за останні 60 років, – ред.) уряд прийняв, на мою думку, популістичне рішення – видати постраждалим людям гроші. Я виступав за страхування. Але держава вирішила по-іншому. Тоді на виплати пішло близько 4 мільярдів гривень за курсом 5 гривень за долар. В результаті у всій Львівській області практично закінчилась ковбаса. Це означає, що люди обмежують себе у споживанні і витрачають гроші на продукти.

У нас дуже багато людей, які залежать від держави – діти, студенти, пенсіонери, люди з інвалідністю. Коли бізнесмени кудись інвестують, вони дивляться в першу чергу на чисельність населення, а в другу – на їх середній чек, скільки люди витрачають грошей.

В Америці, наприклад, головний барометр – це індекс купівельної спроможності. А у нас всі дивляться на ВВП. Тож, щоб покращити рівень життя і пожвавити економіку, треба стати привабливими для бізнесу. А щоб він зайшов, треба дати людям достаток.

Маса компаній просто не заходить в нашу країну не через те, що ми якісь погані чи через корупцію, а тому, що ми фінансово їх не приваблюємо.

Про Моршинську

Коли створювали Моршинську, ми домовились на самому початку, що цей бізнес продамо. Тому що будувати компанію на продаж і будувати компанію, якою ти плануєш займатись все життя – це різні речі.

Саме тому ми обігнали всіх конкурентів. Ми розуміли, які підприємства купують великі гравці типу Coca-Cola, Danone або Nestle. Вони купують прозорий бізнес. Ми з першого етапу платили всі податки.

Це змушувало нас думати стратегічно. Коли наші конкуренти планували, що б їм купити, ми брали мінімум ресурсів на життя, а решту інвестували в компанію, щоб вона відповідала вимогам потенційних покупців.

Наш бізнес працював повністю за міжнародними стандартами виробництва – аудит свердловин, безпека на виробництві, маркетинг. Це дуже важко, але зараз якщо порівняти з Європою, то Моршинський та Миргородський заводи (обидва входять до складу компанії IDS Borjomi Ukraine, – ред.), кращі за аналогічні європейські.

Про виготовлення сирів

Тут я виступаю більше в якості акціонера, а не управлінця. Це новий і складніший, хоча і цікавіший, вид бізнесу, і нова форма правління для України. Зараз це більше сімейний бізнес, ним займаються мої діти.

Тема з сиром виникла завдяки сину. У 23 роки він вирішив завершити футбольну кар’єру і хотів кудись інвестувати. Його перший бізнес-план був присвячений саме виготовленню сиру. Я бачив, що він серйозно до цього ставиться. В цей же час приїхала з Канади моя донька з зятем. І ми почали працювати.

Українці не їдять масово французькі сири. І я згадав про те, як ми з моїм партнером Всеволодом започаткували виготовлення води без газу. Нам казали, що ми божевільні, тому що люди не будуть купувати просту воду. Але ми боролися за ринок негазованої води і стали його лідерами. Лили б ми тільки газовану воду – про Моршинську зараз ніхто б не знав.

Але я сумнівався, що ми можемо теж саме зробити з сирами – масово перенести французьку культуру споживання. Ми близькі до голландської системи споживання, що теж непогано. Взагалі існує ще італійська та російська (саме Україна її продукувала в радянські часи) системи.

Ми відкоригували наш план і почали готувати молоді, тверді сири, типу гауда, та м’які сири, в першу чергу, на наш ринок, а потім вже на експорт. Це продукт з коров’ячого та козячого молока з різними добавками – чилі, віскі, горіхів та інших інгредієнтів.

Роботу ведемо за італійським прикладом – там виробництво концентрується на виготовленні одного виду сиру. Це для України ноу-хау. На мою думку, поки що це стартап. Але з маркетингової точки зору, думаю, ми вгадали. Тому що в Україні немає поки що подібного виробництва.

У нас компанії заточені на масове виробництво сиру, але нічого бутікового не роблять. Ми хочемо зайняти нішу умовно дорогого сиру. Він дешевший за голландський, але не поступається якістю.

Про український бізнес

В Україні бізнесмени щасливі, тому що тут низька конкуренція. Світові гравці не заходять або через малий середній чек або через відсутність безпеки. Тому українці мають можливість робити багато різних стартапів.

Україна – дуже багата. В нас є все у достатку – від нафти до лісів. Наші конкуренти не мають цього всього. Ми можемо на рівні з ними рухатись, а можемо рвонути. Є галузі, де ми можемо це зробити. Але треба вивчати питання, консультуватись.

Наприклад, як Львів. Те, що там відбувається зараз, не так просто виникло.

Ще у 2007 році ми замовили дослідження. Місто хотіло розвиватись у сферах ІТ, туризму і машинобудування. І справа пішла. Хоча б тому що про це говорила адміністрація, влаштовували тематичні форуми. Тобто треба бути сильними не у всьому, а знайти і зайняти свою нішу.

Бізнес треба підтримати, і не дати виїхати підприємцям. Тому що найстрашніше  – це не відтік робочої сили, адже це нормально. Найстрашніше – коли виїжджають ці лічені відсотки активних людей з підприємницькою генетикою, авантюрним складом характеру, які збалансовують систему і роблять її конкурентною.

Треба за таких людей боротись. Адже ті, хто створює бізнес, зроблять конкурентні зарплати, і люди повернуться в Україну.

Фото: прес-служба Миколи Кмітя, dreamstime, Моршинська міська рада, Скала

Спілкувалась Яна Семенюк