Лідером президентських виборів став Володимир Зеленський – 73%. За Петра Порошенка проголосувало 25,5% українців. Електоральний результат повторив повністю результат партії Нашої України у 2002 році.
Це той національно-демократичний ліберальний електорат, який робить реальні зміни, який він навколо себе акумулював. Це тепер робить певний заділ на парламентську кампанію.
У Зеленського ситуація інша, ці 73% не його електоральний запас, тому що реальний запас на рівні 30%. Всі інші голосують просто проти інших. Говорити про те, що такий результат повториться на парламентських виборах, особливо після перших місяців роботи – складно.
Голосування, яке відбулося, було не за Зеленського, а проти тієї політики, яка відбувалася останні п’ять років. Кожний голосував проти чогось – війни, політики національної пам’яті, корупції, тарифів.
Єдина проблема, що коли люди так голосують, то кожен це робить за своє.
Проблема в тому, що Зеленський не чарівна паличка, не ящик з якого можна дістати все підряд. Він жива людина, яка так само буде обмежена повноваженнями, але без досвіду, без команди та вже має певні прив’язки до Ігоря Коломойського.
Це означає, що найближчим часом нічого радикального від нього очікувати не треба, тому що він використовує іншу систему координат. З одного боку, ми бачимо парламент, з іншого – чинний уряд, коаліцію. Нікуди не зникають олігархи та війна, де його регіональні еліти повністю не розуміють, як комунікувати.
Найголовніше питання, що він буде робити? Перше, що Зеленський має зробити, це шукати шляхи, як домовлятися з нинішніми елітами та політиками.
В умовах економічної кризи, коли ми маємо зовнішні борги, переговори з МВФ, Росією – він повинен буде це робити. Але якщо він це почне відштовхувати, то зовнішні загрози знищать його та країну.
Автор: Віктор Таран, голова центру Ейдос, політолог.