ТАКИХ НЕ БЕРУТЬ В ЄВРОПЕЙЦІ!!!
Про торгову війну з Росією чи листопадовий саміт Україна–ЄС писати не буду! Я хочу написати про НАС, УКРАЇНЦІВ, я хочу ще раз нагадати,що Європа починається в голові, Європу треба починати з себе! Хочу розповісти вам три маленькі історії, об які розбиваються будь-які європейські бажання, ілюзії, наміри, мрії!
Історія перша. Київ. Кінотеатр «Блокбастер», прем’єра фільму «Великий Гетсбі».
Я дуже люблю книжку Фіцджеральда «Великий Гетсбі», читала її в юності,тому у перший вікенд прокату побігла в кіно. Всілася на розсувні шкіряні крісла, квитків до інших залів вже не було, і приготувалася «внимать» та насолоджуватись. Та зовсім інші наміри були в моїх сусідів. Солодка парочка, так само зручненько вмостившись, на перших кадрах фільма Лурмана «вскрыла тормозок». Почали з зернят. Лузали так голосно і смачно, що аж прицмокували, плюючись лушпинням. НА моє зауваження молодик нахабно запропонував мені розслабитись із жменею «базарного» харчу. Я не розгубилася і викликала адміністратора. Він прийшов з ліхтариком, забрав у парочки зернята, мовляв в кінотеатрі можна їсти лише попкорн. Я нарешті заспокоїлася і повністю віддалась фільму. Та моя радість була недовгою. Дівчина з хлопцем витягли ЯБЛУКА!!! Фільм я таки додивилась, щоправда, заглибитись в драматургію не змогла, мене довго непокоїла думка – чому людям так подобається псувати життя іншим і робити це з таким задоволенням? Вони ненавиділи мене за те, що я їм зробила зауваження і викликала адміністратора більше, ніж чоловік Дейзі ненавидів ДЖея Гетсбі.
Ось із цим українським жлобством що робити в Європі???
Історія друга. Київ. Ранок понеділка після спекотного вікенда.
Я живу практично на виїзді з Києва до Вишгорода. По обидва боки вулиці Богатирської два озера, це улюблене місце відпочинку киян. В суботу та неділю там ніде яблуку впасти. Вода чиста, травичка, близько до міста, для дітей просто рай. Влітку я тут щоранку плаваю, приїжджаючи на велосипеді. І щопонеділка переживаю справжній шок. Дорога до озера встелена пакетами зі сміття, які за ніч розтрощили собаки і розкидали недоїдки узбіччям. На місці паркування машин так взагалі цілі купи — і там повний набір! Мені так хочеться встати і закричати ЛЮДИ! Що ж ви робите? Ви ж ЛЮДИ і небідні, приїжджаєте на дорогих іномарках, приносите величезні пакети як мінімум з Мегамаркету, Фуршету чи Космосу, невже так важко забрати сміття в багажник і викинути в потрібному місці? Ви ж наступної суботи сюди знову приїдете! Скільки можна нарікати на владу, сусіда, москалів, коли самі ганьбимо себе та свою країну? Запам’ятайте — точно так чинитимуть ваші діти, бо ніхто, окрім вас не навчить їх кидати обгортку від морозива в смітник, а пластикову пляшку в контейнер для пластика.
Ось із цим українським свинством що робити в Європі???
Історія третя. Західна Україна. Львівщина — Прикарпаття.
Про українські дороги у нас не писав хіба ледачий. Толку від писанини цієї мало, але моя третя історія розгортається саме довкола наших автобанів. Цього літа я вирішила провідати маму, вона живе на Івано-Франківщині, заїхавши до Львова на фестиваль Альфа Джаз. Була я там недовго, та навіть вечора вистачило, щоб душа розкрилась. Ось така піднесено–окрилена, купивши диск Авішая Коена, я виїхала зі Львова на Івано-Франківськ…Тут моя душа і закрилась. Почався інший джаз — суцільні сльози та ями. Я нагадала відому приказку про гроші — грошей або немає, або немає ВЗАГАЛІ, ТУТ НЕМАЄ ДОРОГИ ВЗАГАЛІ! Траса Львів-Івано-Франківськ сміливо може претендувати на світову першість у рейтингу бездоріжжя. Паркуючи машину у мами вдома, я зустріла сусіда Василя, він займається розвозом туристів Карпатами. Як водій водієві я поплакалась йому на важку дорогу. На що пан Василь спокійно зауважив — не буде у нас доріг поки не припинимо самі в себе красти. І розказав коротку історію, як привезли КамАЗ шутру в карпатське село, потерпіле від повені. Вранці від великої його купи не залишилось нічого. Все розтаскали по дворах на тачках — хто на доріжки вдома, хто на бетонні паркани, хто хутко відвіз у сусіднє село та й продав. Дороги в селі немає досі, але мітингів проти бездоріжжя там теж не чути, вкрали самі у себе вони свою дорогу!
Ось із цим «хапальним» українським рефлексом що робити в Європі?