Осуд найкраще висловлюється презирством, а не побиттям

У тій обстановці, яка зараз панує в країні, цілком зрозумілого небажання слухати одне одного, визнавати право іншого думати по-інакшому. Я знав, як раніше зустрічали Олега Царьова в різних містах України, проте сподівався, що в Києві такого не допустять. Роз’ятрені багатьма речами, які зараз відбуваються в країні, люди, якщо це були не провокатори, не усвідомлюють: як чинять зараз вони з ними, так будуть потім чинити з нами. Осуд найефективніше висловлюється мовчанням і презирством, а не побиттям!

Таке на ефірі «Свободи слова» було вперше… Мені у підслушку редактори повідомили, що під каналом збільшується натовп, у соцмережах почали з’являтись повідомлення, у тому числі про те, що з’явились люди зі зброєю, які вимагають, щоб до них вийшов Царьов, щоб провести з ним виховну роботу.

Коли програма доходила до кінця, я помітив, що він не досидів до кінця і вийшов. Але канал не покинув, а залишився у нас в гримерці і просидів там півтори з гаком години. Я вийшов до натовпу, щоб дізнатись їхні вимоги. Люди вимагали, щоб Царьов пройшов коридором ганьби. Дехто хотів, щоб він став на коліна і покаявся у заявах, які вони називали сепаратистськими. Йому ставили в провину, що він на одному з російських каналів буцімто закликав до введення російських військ на територію України, а також у інших закликах, які трактують як сепаратистські.

Протестувальники були настроєні зовсім по-різному. Були такі, які казали: «Ми обіллємо його зеленкою, закидаємо яйцями, і хай собі забирається!». Інші кричали щось на кшталт: «Він не гідний топтати українську землю, тут йому на місці і кричун буде!». А інші говорили: «Його треба відпустити і не треба створювати картинку для російських телеканалів». Таких було найменше, їх слухали, але не чули.

Я пішов до Царьова, передав йому вимоги натовпу. Зрозуміло було відразу, що на коліна він ставати не буде, коридором ганьби йому йти не хотілось, але іншого виходу не було, бо ледь не дійшло до штурму каналу ICTV. Коли активістам спало на думку, що Царьова якимсь чином евакуювали з каналу, вони хотіли зайти і перевірити, де він.

Ситуація була дуже непроста, бо серед натовпу справді були люди зі зброєю. Службовці управління держохорони зброї не мали, а якщо і мали, то принаймні виходили вони без зброї. Керівник УДОшників звернувся до протестувальників: «Зараз ми будемо його виводити, це наш обов’язок – захищати кандидата в президенти. У нас зброї нема, у нас прохання поставитись до співробітників з розумінням». Вони взяли Царьова в чотирьох в кільце і повели. Частину ударів, які призначались Царьову, дістались мені.

Міліцію я вперше побачив вже близько третьої години ночі, коли Царьова вдалося вивести через коридор ганьби, де слова лише про зеленку і яйця не дотримали, і почали бити. Царьова вдалося вивести і посадовити в машину швидкої допомоги. Здавалось, все вже закінчилось, ба – ні. На Саксаганського перестріли, прокололи шини, заблокували ще однією машиною. І от коли я повернувся на канал, от там я побачив міліцію: 5-6 міліціонерів в оточенні швидкої з одного боку, а з іншого стояли троє службовців управління держохорони і, що дуже важливо, троє чи четверо молодих людей у масках.

Я не знаю, ким це сплановано і чи справді це народна ініціатива. Але я не виправдовую їх вчинок. Якщо ми хочемо, щоб нас почули там, де підтримують Царьова, ми маємо створювати умови, щоб їх почули тут. Тоді у нас буде моральне право сказати, що ми доклали зусиль до створення діалогу.