Українська Венеція: Для чого іноземці купують тутешній очерет і чому місцевих жінок називають бабайками
Човном на город, човном до сусідів. Місто Вилкове старообрядці, які тікали від релігійних переслідувань із Росії, заснували на заболоченій місцині.
Осушили її, прорили канали, які тут називають єриками, та й досі живуть, пишаючись званням Української Венеції. Звичайно ж, не в архітектурному плані. Тут досі ходять по дерев’яних місточках та кладках. Пробували збудувати бетонні – природа не дає. Вода регулярно підіймається і усе змиває. Натомість, мул, що збирають з дна, використовують як добриво, ним же нарощують суходіл, а ще донедавна обмазували хати.
«Це все були підручні матеріали, практично. Треба було тільки завезти ліс, а все інше – очерет, плавні, мул, Дунай», – розповідає директор туристичної фірми Володимир Раховський.
Після повені 69-го року, коли на човні можна було буквально в дім запливти, центр міста взяли у бетон. Багато єриків із проточних стали закритими, а тому вони не наповнюються дуже замуленою і водночас, екологічно відносно чистою Дунайською водою.
Рити єрики руками, як було раніше, нині нема дурних, бідкається патріот Вилкова Віктор Жигарєв. Молодим – аби цивілізація. Тому і тікають на велику землю. А ще, з 90-х, тут сутужно із роботою. Фактично, нема ані судноремонтного, ані знаменитого на весь Союз рибзаводу, пам’ятником якому залишився ось цей іржавий корабель.
«Наш дунайський знаменитий оселедець був делікатесом для Москви. Він був дотаційний рибзавод. Для того, щоб він цілий рік працював, його дотували продукцією океанською і морською», – розповідає міський голова Вилкового Микола Дзядзін.
Нині рибу теж ловлять, приблизно 3 місяці на рік, а місто намагається зацікавити бізнесом іноземців. Ті не проти вирощувати та переробляти тут рибу. А ще купувати тутешній очерет, або, як його тут називають, дунайську тростину.
«Він звідси йде в Голландію, Німеччину. З нього роблять екологічно чистий дах. Роблять альтанки, огорожі декоративні. Не протікає, дуже стильно виглядає», – розповідає екскурсовод Людмила Кандаурова.
Таким матеріалом покрили новозбудовану капличку Петра і Павла на одному з островів неподалік Вилкова. Монастирське подвір’я незабаром стане ще однією тутешньою атракцією, саме зелений туризм, найперспективніша і дохідна справа в екзотичному, далекому від цивілізації, але багатому на човни куточку на кордоні з Румунією.
Човен у Вилковому не розкіш, а засіб пересування і ведення бізнесу. Лише одна година оренди човникового таксі – 200 – 300 гривень. Однак, за цей час турист дізнається дуже багато цікавого. Наприклад, навчиться відрізняти плоскодонку від козацького каяка, а також дізнається про тутешню ласкаву назву жінки, що гребе веслами – бабайка.
Ольга Чайко, «ФАКТИ», ICTV